03.02.2010 Справа № 16/1
За позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Мукачево
до відповідачакомунального підприємства „Санаторій „Перлина Карпат” Закарпатської обласної ради”, м. Ужгород
про стягнення суми 342000,00 грн.
Суддя О.В. Васьковський
Представники:
Від позивачане з'явився (у судових засіданнях 28.01.10, 02.02.10 - ОСОБА_1 - підприємець, ОСОБА_3 (дов. від 01.12.09)
Від відповідачане з'явився (у судовому засіданні 28.01.10, 02.02.10 - Лендєл О.В. (дов. №1 від 26.01.10)
СУТЬ СПОРУ: фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Мукачево (далі - позивач) звернувся з позовом до комунального підприємства „Санаторій „Перлина Карпат” Закарпатської обласної ради”, м. Ужгород (далі -відповідач) з урахуванням змін та доповнень до позовної заяви про стягнення суми 342000,00 грн., у т.ч. 200000,00 грн. основного боргу, 4000,00 грн. відсотків та 138000,00 грн. пені згідно договору позики №35 від 30.03.09
Позивач просить задоволити позов, мотивуючи тим, що він здійснив на зворотній основі фінансову допомогу відповідачу, однак відповідач у встановлений у договорі термін не повернув суму позики, не сплатив нараховані йому згідно договору відсотки за користування позикою, внаслідок чого у нього виникла та рахується прострочена заборгованість, на яку позивач нарахував пеню відповідно до умов договору.
Відповідач позовні вимоги визнає у частині основного боргу, у решті позову заперечує. В обгрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог про стягнення відсотків за позику відповідач вказує, що позикодавцем відсоткової грошової позики може бути лише фінансова установа (юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру), а фізичні особи мають право надавати лише безвідсоткові послуги. Заперечення щодо вимог про стягнення пені відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до п. 3.2. договору у разі прострочення повернення суми позичальник сплачує штраф у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення. Відповідач посилається на ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України та вказує при цьому, що штраф, на відміну від пені, не має тривалого характеру, тобто є одноразовим за кожен випадок порушення. Відповідач вважає, що ним було одноразово допущено порушення п. 1.2. договору, а тому розмір штрафу за прострочення грошового зобов'язання, який підлягає стягненню не може перевищувати 0,5% від суми прострочення і повинен становити 1000,00 грн. (200000,00 грн.х0,5%).
У судових засіданнях 28.01.10, 02.02.10 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалася перерва.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Між позивачем (позикодавець по договору) та відповідачем (позичальник по договору) 30.03.08 укладено договір позики (далі -договір), згідно п. 1.1. якого позикодавець здійснює на зворотній основі фінансову допомогу відповідачу в розмірі 200000,00 грн. з метою забезпечення господарської діяльності позичальника, а позичальник приймає ці фінансові кошти, користується ними та повертає їх відповідно до умов цього договору з оплатою 5 відсотків від суми позики за їх користування.
Надання відповідачу позики у сумі 200000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням №138 від 30.03.09.
У п. 1.2. договору вказано термін повернення фінансової допомоги -до 01.09.09 відповідно до п. 1.3. договору позика вважається повернутою зарахуванням на банківський рахунок позикодавця всієї суми грошей, отриманої позичальником за цим договором та процентів від суми позики.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідач позику у сумі 200000,00 грн. у встановлений у договорі термін не повернув, внаслідок чого у нього виникла прострочена заборгованість.
Відповідач не заперечив факт отримання від позивача грошових коштів у сумі 200000,00 грн. та у цій частині визнав позовні вимоги.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Позовні вимоги у цій частині позивачем належним чином обґрунтовані та доведені відповідно з вимогами ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.
З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 200000,00 грн. основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі.
Позивач за весь час користування відповідачем позики нарахував останньому 5 відсотків від суми позики, що згідно розрахунку позивача становить 4000,00 грн.
Відповідач не визнав позовні вимоги у частині стягнення з нього вказаної суми відсотків та доводить про нікчемність умов (п.п.1.4, 1.5) договору про платність позики. Надання позики за договором відноситься до „фінансових послуг”, а позикодавцем може бути лише фінансова установа відповідно до ст. 1.4 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.01 №2664-III (далі -Закон №2664-III).
У відповідності до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Проте, з таким запереченням суд не погоджується.
Закон № 2664-III є спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг при наданні фінансових послуг фінансовими установами.
Пункт 3 ст. 1 Закону №2664-III визначає поняття „фінансовий кредит” як кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.
Пункт 3 ст.5 Закону №2664-III встановлює, що надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.
Згідно із ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Грошові кошти надані позивачем відповідачу у якості фінансової допомоги не були ним залученні в інших осіб, а відтак Цивільний кодекс України, враховуючи положення Закону № 2664-III, не обмежує позикодавця (позивача) надавати процентну позику.
За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 4000 грн. процентів підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2.3. договору у разі прострочення повернення суми позики у строки, визначені п. 1.2. цього договору, позичальник сплачує позикодавцю штраф у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення.
Позивач, керуючись вказаним пунктом договору, за прострочення повернення суми позики за період з 01.09.09 по 16.01.10 нарахував відповідачу штраф у сумі 138000,00 грн.
Відповідач заперечує вимоги позивача про стягнення з нього вказаної суми штрафу. Відповідач посилається на ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України та вказує, що штраф, на відміну від пені, не має тривалого характеру, тобто є одноразовим за кожен випадок порушення. Відповідач вважає, що розмір штрафу за прострочення грошового зобов'язання, який підлягає стягненню не може перевищувати 0,5% від суми прострочення і повинен становити 1000,00 грн. (200000,00 грн. х 0,5%).
Аналізуючи обставини справи та чинне законодавство, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. У ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З наведеного вбачається, що розмір штрафу у спірному випадку повинен становити 200000,00 грн. х 0,5% = 1000,00 грн.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 138000,00 грн. підлягають задоволенню частково у сумі 1000,00 грн.
Відповідач звернувся до суду з клопотанням про відстрочення виконання рішення по даній справі до 01.04.10.
Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Клопотання про відстрочення виконання рішення суду відповідач мотивує тим, що постановою головного державного санітарного лікаря Закарпатської області від 09.07.09 роботу санаторію „Перлина Карпат” тимчасово призупинено і до теперішнього часу його функціонування не відновлено, що призвело до значних збитків, в тому числі через неможливість виконання умов договорів про надання послуг з лікування і проживання. Відповідач вказує, що на рахунку підприємства відсутні грошові кошти, а тому існують обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення суду.
Таким чином, суд, враховуючи фінансове становище відповідача задовольняє клопотання відповідача та відстрочує виконання рішення суду до 01.04.10.
У задоволені заяви позивача про забезпечення позову судом відмовлено, у зв'язку із недоведеністю обставин в ній викладених, відповідно до положень ст.66 ГПК України.
Згідно з ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у сумі 2010,00 грн. державного мита та 138,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 66, 77, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов задоволити частково.
Стягнути з комунального підприємства „Санаторій „Перлина Карпат” Закарпатської обласної ради” (Закарпатська область, Мукачівський район, с. Карпати, 43, код 34570525) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1):
- суму 201000,00 грн., у т.ч. 200000,00 грн. основного боргу та 1000,00 грн. штрафу;
- суму 2010,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та суму 138,70 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ.
Відстрочити виконання рішення господарського суду до 01.04.10.
В решті позову відмовити.
У задоволені заяви позивача про забезпечення позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Васьковський
Повний текст рішення виготовлено та підписано 10.02.10.