Господарський суд
Житомирської області
* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620
Від "26" січня 2010 р.Справа № 10/1798
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Прядко О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Таляр О.С., дов. від 21.12.09р.
від відповідача: Поляковський О.А., дов. №104 від 21.12.09р.
Горнович М.В. - директор ТОВ "Миго-Будлис"
присутній: Цебінога Д.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКО-Холдінг" (м.Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миго-Будліс" (с.Хомутець Брусилівського району Житомирської області)
про стягнення 62486,12 грн.
В судовому засіданні 22.12.09р. відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 26.01.10р.
Позивач звернувся з позовом про стягнення на свою користь з відповідача 62486,12 грн., з яких 61267,50 грн. основного боргу за поставлений товар, 516,15 грн. штрафних санкцій, 551,40 грн. інфляційних нарахувань, 151,07 грн. 3% річних.
Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач відзиву на позов не подав, однак листом № 102 від 15.12.2009р. (а.с.25) повідомив, що ніяких матеріалів та документів від позивача не отримував. Представники відповідача в судовому засіданні проти позову також заперечили та просили суд відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що Цебінога Д.С., на ім'я якого відповідачем виписано довіреність, ніяких матеріальних цінностей від позивача не отримував. Крім того, представником відповідача заявлено усне клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.
Відповідно до усної домовленості між сторонами 10.10.2008р. ТОВ "ІНТЕКО-Холдінг" (далі-позивач) поставив, а ТОВ "Миго-Будліс" (далі-відповідач) прийняв товар - стінові панелі типу "Сендвіч" на суму 61267,50 грн., що підтверджується належним чином оформленими накладною №12 від 10.10.08р. (а.с.11) та довіреністю серії ЯПИ №561760 від 10.10.08р. (а.с.10), оригінали яких оглянуті в судовому засіданні та повернуті представнику позивача.
Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, юридичні факти.
Таким чином, за фактом поставки позивачем відповідачу товару у останнього виникло зобов'язання щодо його оплати.
Відповідно до п.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідач своє зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав.
Оскільки відповідач не здійснив оплату товару після його прийняття, позивачем на адресу відповідача було надіслано вимогу №203 від 12.10.09р. про сплату відповідачем заборгованості за поставлений товар в сумі 61267,50 грн. в строк до 19.10.09р., яку відповідач залишив без задоволення (а.с.12). Факт отримання відповідачем претензії підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 13).
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Подані позивачем докази свідчать про те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань, утворилась заборгованість перед позивачем, яка на момент вирішення спору становить 61267,50 грн., що підтверджується довідкою позивача №220 від 21.12.09р. (а.с.29) та іншими матеріалами справи.
Заперечення відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та є безпідставними враховуючи наступне.
Відповідно до п. 6 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказ Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99 (далі-Інструкція) довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.
При виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей. Незаповнені рядки довіреності прокреслюються.
До видачі довіреностей особи інструктуються про порядок і терміни використання та звітування про використання довіреностей або повернення невикористаної довіреності.
Згідно п. 7 вищевказаної Інструкції забороняється видавати довіреності, які повністю або частково не заповнені, не мають зразків підпису осіб, на ім'я яких вони виписані.
Відповідно до п. 10 Інструкції особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.
Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності.
Відповідно до п. 13 Інструкції довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.
Також враховуючи вищевикладене, господарський суд, оглянувши оригінали довіреності та накладної, оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази та дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, відмовив у задоволенні заявленого представником відповідача усного клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи для встановлення достовірності підпису Цебіноги Д.С. на накладній.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно розрахунків позивача, розмір інфляційних нарахувань та 3% річних становлять, відповідно, 551,40 грн. та 151,07 грн. (а.с.8).
Розрахунки інфляційних нарахувань та 3% річних обґрунтовані та відповідають чинному законодавству.
Щодо вимог позивача про стягнення 516,15 грн. штрафних санкцій за увесь час користування чужими коштами у розмірі облікової ставки НБУ України з посиланням на ч.6 ст.231 ГК України слід зазначити наступне.
Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Частиною 6 ст. 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Оскільки чинним законодавством, що регулює правовідносини між сторонами, не передбачено відповідальності покупця за невиконання договірних зобов'язань у вигляді штрафних санкцій, та, враховуючи відсутність між сторонами правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчиненого у письмовій формі, вимоги позивача про стягнення з відповідача 516,15 грн. штрафних санкцій, які за своєю правовою природою є пенею, є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст.ст.525 і 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідач доказів сплати боргу суду не подав.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню частково в сумі - 61969,97 грн., з яких 61267,50 грн. основного боргу за поставлений товар, 551,40 грн. інфляційних нарахувань, 151,07 грн. 3% річних.
В стягненні 516,15 грн. штрафних санкцій відмовити у зв'язку з безпідставністю нарахування.
Судові витрати по сплаті державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст.193, 230, 231 ГК України, ст.ст.11, 509, 525, 526, 547, 548, 549, 625, 692 ЦК України, керуючись ст.ст.49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миго-Будліс", 12630, с.Хомутець Брусилівського району Житомирської області, вул.Центральна 16, ідентифікаційний код 34308267:
- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕКО-Холдінг", 01034, м.Київ, вул.Рейтарська 35-А, ідентифікаційний код 32493727 - 61267,50 грн. боргу за поставлений товар, 551,40 грн. інфляційних нарахувань, 151,07 грн. 3% річних, 619,69 грн. державного мита, 234,05 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
СуддяПрядко О.В.
Друк: 3 прим.:
1 - у справу,
2,3 - сторонам.