"28" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 924/592/18
Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.
при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.
за участю:
від позивача: Єрмаков А.В. (за довіреністю)
від Фізичної особи-підприємця Берлінського Дмитра Анатолійовича: Синько О.А. (за довіреністю);
від Державного підприємства “ТВК”: не з'явились;
від третьої особи: Назаровець В.В. (за довіреністю);
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6);
до відповідачів: 1 - Фізичної особи-підприємця Берлінського Дмитра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ); 2 - Державного підприємства “ТВК” (67806, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Авангард, вул. Базова, буд. 21);
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Концерну „Військторгсервіс” в особі філії „Одеське управління військової торгівлі” Концерну „Військторгсервіс” (65058, м.Одеса, вул. Армійська, буд.10-А);
про визнання недійсним договору та усунення перешкод у користуванні майном
Суть спору: 10.07.2018 року на адресу Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява за позовом Міністерства оборони України до Фізичної особи-підприємця Берлінського Дмитра Анатолійовича, Державного підприємства "ТВК" про визнання недійсним договору про надання права платного користування торговим місцем для встановлення 20-футнових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій №4963/2011 від 29.08.2011, укладений між Державним підприємством "ТВК" та фізичною особою ОСОБА_1 ; зобов'язання ОСОБА_1 та будь-яких інших третіх осіб усунути перешкоди Міністерству оборони України у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця №4963 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20.
Позовні вимоги обґрунтовані укладенням ДП "ТВК" спірного договору без наявності на це відповідних повноважень, а також припиненням дії договору №4963/2011 від 29.08.2011р. про надання права платного користування торговельним місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій. Правовими підставами для звернення з відповідним позовом позивачем визначено положення ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 22, 203, 215, 237, 321, 391, 396, 651, 763, 1000 Цивільного кодексу України та ст.ст. 188, 207, 224, 225 Господарського кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 13.07.2018 року справу №924/592/18 було направлено за виключною підсудністю до Господарського суду Одеської області.
За результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №924/592/18 розподілено судді Господарського суду Одеської області Невінгловській Ю.М.
Ухвалою господарського суду від 06.08.2018 року, за даним позовом було відкрито провадження у справі №924/592/18 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 29.09.2018 року.
Ухвалою суду від 29.08.2018 року судом було відкладено підготовче засідання на 26.09.2018 року. Крім того, даною ухвалою суду, в порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача було залучено Концерн „Військторгсервіс” в особі філії „Одеське управління військової торгівлі” Концерну „Військторгсервіс”.
31.08.2018 року до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення вх. ГСОО №17712/18, в порядку ст. 168 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими Концерн „Військторгсервіс” в особі філії „Одеське управління військової торгівлі” Концерну „Військторгсервіс” заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд позов задовольнити, посилаючись на те, що позивач не може належним чином реалізувати належне йому право розпорядження та користування спірним майном, а також на неможливість передати відповідне торговельне місце у користування іншій особі з метою отримання прибутку, оскільки відповідач чинить перешкоди у користуванні майном, здійснюючи свою підприємницьку діяльність на відповідному торговельному місці, чим систематично завдає збитки позивачу у вигляді упущеної вигоди. При цьому, Концерн „Військторгсервіс” зазначає, що відповідач безпідставно займає торговельне місце не зважаючи на те, що не перебуває у договірних відносинах з позивачем, що суперечить положенням ст.391 ЦК України.
06.09.2018р. до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог вх. №18123/18, згідно з якою позивач просить суд:
1) визнати недійсним договір про надання права платного користування торговим місцем для встановлення 20-футнових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій №4963/2011 від 29.08.2011, укладений між Державним підприємством "ТВК" та фізичною особою ОСОБА_1 ;
2) зобов'язати Фізичну особу-підприємця Берлінського Дмитра Анатолійовича та будь-яких інших третіх осіб усунути перешкоди Міністерству оборони України у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця №4963 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20.
При цьому, необхідність уточнення позовних вимог Міністерство оборони України обґрунтовує тим, що позов подано до Фізичної особи-підприємця Берлінського Дмитра Анатолійовича, тоді як в прохальній частині позовної заяви зазначено фізична особа ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 26.09.2018 року, в порядку ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, за клопотанням представника відповідача-1, строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів. Крім того, даною ухвалою суду, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання було відкладено на 26.10.2018 року.
У відповіді на відзив за вх. ГСОО №21241/18 від 18.10.2018р. позивач зазначає, що укладаючи спірний договір ДП „ТВК” не мало повноважень на вчинення таких дій, оскільки діяло від власного імені та в своїх інтересах, тоді як позивач не наділяв його такими правами та не погоджував укладення спірного договору між відповідачами у справі. Водночас, позивач зазначає, що з листування, яке велось у 2016 році відповідачу-1 з червня 2016 року було відомо про необхідність вирішення питання щодо правомірності користування Фізичною особою-підприємцем Берлінським Дмитром Анатолійовичем відповідним торговельним місцем, шляхом переукладення договору у визначеній Міністерством оборони України редакції, між тим, як стверджує позивач, зазначене листування було проігноровано підприємцем, в наслідок чого позивач не отримує кошти з 2011 року за користування його майном. При цьому, обґрунтовуючи свою позицію позивач посилається на правовий висновок Верховного суду України, викладений у постанові від 25.05.2016р. по справі №6-2612цс15, згідно з яким коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, то така особа не могла перевищити повноваження, оскільки вони де-факто відсутні.
У поясненнях по справі за вх.№21285/18 від 18.10.2018р. Концерн „Військторгсервіс” зазначає, що договір №4963/2011 від 29.08.2011р. укладений директором ДП „ТВК” без належних повноважень, оскільки не діяв від імені Міністерства Оборони України не маючи жодного відношення до вказаного органу, а вчиняв юридичні дії спрямовані на створення відповідних прав та обов'язків по відношенню іншої юридичної особи, яку представляв, а саме ДП „ТВК”. При цьому, концерн посилається на правовий висновок Верховного Суду України, який викладений у постанові від 25.05.2016р. у справі №6-2612цс15 та позицію Верховного суду зазначену у постанові від 12.06.2018 року у справі № 927/976/17 згідно з яким коли договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника. Водночас, концерн зазначає, що оскільки Міністерство оборони України є бюджетною установою, то для зарахування Департаментом фінансів та органами казначейства оплати за будь-яким договором необхідно попередньо зареєструвати договори та фінансові зобов'язання по ним в органах державного казначейства, тоді як у випадку надходження коштів за відсутності вчинення відповідних дій, дані кошти не зараховуються, а вважаються помилково надіслані та підлягають поверненню за заявою платника. При цьому, концерн наполягає на тому, що відповідачу, виходячи із відомостей зазначених у відзиві, було відомо, що у 2010 році ДПМОУ „Південь” вибуло зі сфери управління Міністерства оборони України, а ДП „ТВК”, яке не мало жодного відношення до Міністерства оборони України продовжило приймати кошти за користування торговельним місцем, однак, відповідач-1 жодного разу не звертався до сторони договору з питань пов'язаних з виконанням договірних зобов'язань в частині внесення відповідної плати. Крім того, концерн вважає, що відповідачем-1 жодним чином не доведено продаж торговельного місця іншим особам.
26.10.2018 року до суду від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив вх. ГСОО №21983/18, згідно яких відповідач зазначає, що за своєю правовою суттю спірний договір відносить до договорів найму, вчинення якого в подальшому було схвалено позивачем, про що свідчать листи позивача за період з червня 2016 року про припинення надання відповідних послуг, а саме щодо користування торговельним місцем №4963 та подальше листування щодо розірвання спірного договору (2016-2018рр.), тоді як у період з 29.08.2011 р. (з моменту укладення договору), більш як 7 років, у позивача не було ніяких претензій щодо укладення спірного договору. Разом з тим, відповідач зазначає про сплату ним за умовами спірного договору коштів на рахунок позивача з липня 2016 року та по сьогоднішній день. При цьому, відповідач наполягає на тому, що з листа позивача від 12.09.2016 року вбачається, що кошти від ДП „ТВК” позивач не отримує з 2012 року, що за твердженням відповідача, свідчить що після укладення спірного договору, кошти від ДП „ТВК” до позивача перераховувались, а отже договір був схвалений з боку Міністерства оборони України. За таких обставин, відповідач наполягає на відсутності на момент укладення оспорюваного договору вимог ст. 203 ЦК України, а укладення між позивачем та третьою особою договору доручення не є підставою для розірвання договору, що в сукупності виключає посилання позивача на порушення його прав закріплених ст. 391 ЦК України. Поряд з цим, відповідач наполягає на тому, що позивач знав та міг дізнатись, що строк договору доручення стосовно надання повноважень ДПМО „Південь” від 28.11.2008р. - 1 рік, оскільки є стороною цього доручення, тоді як акт прийому-передачі від 06.08.2009 року, затверджений т.в.о. Міністра оборони України свідчить, що позивач був також обізнаний про виведення ДП „Південь” із відання Міністерства оборони України. При цьому, відповідач зазначає, що в силу приписів ст. 188 ГК України та ст.ст. 651, 783 ЦК України спірний договір не припинив своєї дії і є правомірним відповідно до ст. 204 ЦК України. Водночас, відповідач посилається на наявність господарських справ з ухваленням по ним судових рішень де позивач вимагав розірвання та визнання аналогічних договорів припиненими.
У судовому засіданні від 26.10.2018 року судом було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України на 31.10.2018 року.
30.10.2018 року до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО № 22212/18, в якому відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що договір доручення №1 від 14.06.2016 року не є підставою для визнання спірного договору недійсним, тоді як листами від 27.12.2016р. вих. №1287 та від 29.03.2018р. вих. № 405/15 позивачем в особі концерну було повідомлено про розірвання договору №4963/2011 та з моменту укладення даного договору позивач претензій по договору №4963/2011 не висував, що свідчить, за думкою відповідача про його схвалення міністерством оборони України. При цьому, позивач посилається на намагання чиновників Міністерства оборони України будь-якою ціною позбавити підприємців торгових місць по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок", що стало підставою для наявності кримінальних проваджень та численних позовів щодо відповідних підприємців.
У судовому засіданні від 31.10.2018 року представником відповідача-1 було заявлено про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог позивача.
Ухвалою суду від 31.10.2018 року, в порядку ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, за клопотання відповідача, судом було витребувано у позивача оригінал договору №181/9-83р. від 21.02.2000 р. для огляду. Крім того, даною ухвалою суду, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 05.11.2018 року.
У судовому засіданні від 05.11.2018р. представником позивача було зазначено про направлення відповідних запитів з метою отримання оригіналу договору №181/9-83р.
У судовому засіданні від 05.11.2018р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 28.11.2018 року. Крім того, згідно протоколу судового засідання від 05.11.2018р. судом було зобов'язано відповідача-1 надати до суду оригінал договору оренди.
28.11.2018 року відповідачем-1 було подано до суду заяву про застосування позовної давності вх. ГСОО №2-6040/18, в якій відповідач-1 просить суд взяти до уваги, що укладенням спірного договору не порушено прав позивача, а тому суд має відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, проте у разі визнання позову обґрунтованим відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності із посиланням при цьому на те, що позивач знав і міг дізнатись, що строк договору доручення від 28.11.2008р. - 1 рік, оскільки є безпосередньо стороною договору, позивачу було відомо, що ДП „Південь” виведене з відання позивача, про що свідчить акт прийому-передачі від 06.08.2009р. та зазначає про отримання позивачем з липня 2016 року орендної плати, тоді як позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дату, коли позивачу стало відомо про укладення спірного договору, а тому перебіг строку позовної давності слід рахувати з дати його укладення. Також відповідач-1 зазначає про відсутність доказів поважності причин пропуску строку позовної давності.
Також, 28.11.2018 року відповідачем надано письмові пояснення вх. ГСОО №24689/18 та клопотання про залучення копії спірного договору вх. ГСОО №28.11.2018р.
28.11.2018 року від позивача до суду надійшли пояснення щодо застосування строків позовної давності вх. ГСОО №24687/18, в яких позивач наголошує, що перерахування орендної плати на рахунок ДП „ТВК”, а з липня 2016 року на рахунок позивача не свідчить про обізнаність Міністерства оборони України із фактом укладення спірного договору, в зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволені відповідної заяви відповідача-1.
28.11.2018 року до канцелярії суду від третьої особи надійшло клопотання про залучення документів вх. ГСОО №24645/18, згідно якого заявник просить суд залучити до матеріалів справи копії: листа від 09.11.2018 р. №503/8/10625, договору №181/9-83р. від 21.02.2000 з додатками та листа від 13.11.2018р. №155/01-35. При цьому, у даному клопотанні заявник зазначає про неможливість своєчасного надання відповідних документів, оскільки вони знаходяться у інших осіб та були отримані концерном вже після закриття підготовчого засідання.
Розглянувши зазначене клопотання концерну судом було відмовлено у задоволені даного клопотання, як такого, що подано із порушенням вимог ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Водночас, судом було зазначено, що під час підготовчого засідання судом витребувався оригінал договору від 21.02.2000р., копія даного договору вже міститься в матеріалах справи і проти її залучення заперечує відповідач.
У судовому засіданні від 28.11.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представник третьої особи у судовому засіданні від 28.11.2018 р. заявлені позовні підтримав, на задоволені позову Міністерства оборони України наполягав.
У судовому засіданні від 28.11.2018 року представник відповідача-1 проти позову заперечував з підстав викладених у відповідних заявах по суті спору, водночас просив суд застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності.
Відповідач-2 у судові засідання не з'явився, про причини свого нез'явлення суд не повідомив, відзив на позов не надав. При цьому про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать відповідні повідомлення про вручення поштового відправлення.
В судовому засіданні 28.11.2018 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено сторонам, що повне рішення буде складено 10.12.2018 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд встановив:
27.11.2008р. між Міністерством оборони України (надалі - довіритель) та Державним підприємством Міністерства оборони України „Південь” (надалі - повірений) укладено договір доручення (том І а.с. 41 з оборотом), згідно з яким керуючись статтями 1000-1009 ЦК України та ст.176 ГК України довіритель доручає, а повірений приймає на себе доручення та зобов'язується вчиняти від імені довірителя юридичні дії, пов'язані з укладенням та розірванням договорів з фізичними особами про надання платного користування 50 місцями для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій, отриманням і обліком грошових коштів, стягненням штрафів та представництвом інтересів сторін в судах та інших юрисдикційних органах з питань, пов'язаних з виконанням цього договору.
Відповідно до п. 3.1 договору, у випадках, непередбачених договором, які прямо не врегульовано умовами або положеннями цього договору, сторони керуються положеннями чинного законодавства України.
Згідно з п.п.5.1, 5.2 договору, договір набирає чинності з 01.01.2009р. та діє до 31.12.2009р.
Як встановлено матеріалами справи, 17.06.2009р. Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №683-р про передачу цілісного майнового комплексу ДП „Південь” до сфери управління Держкомпідприємництва (том І а.с. 42).
В подальшому, наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємства від 12.10.2010р. №315 „Про перейменування ДП „Південь” та затвердження статуту ДП „ТВК”, у відповідності до п. 1 цього наказу ДП „Південь” перейменоване у ДП „ТВК”, яке є правонаступником майнових прав та обов'язків ДП „Південь” та затверджено статут ДП „ТВК”.
29.08.2011р. між державним підприємством „ТВК” (надалі - сторона 1), в особі директора Алєксєєнко О.М., що діє на підставі Статуту з одного боку та фізичною особою Берлінський Д.А. (надалі - сторона 2) укладено договір про надання права платного користування торговим місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій №4963/2011, згідно з яким сторона 1 надає стороні 2 право платного користування торговим місцем для встановлення 20-футових контейнерів, що належать стороні2, на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій.
Відповідно до п.2.1 договору сторона 1 зобов'язується надати стороні 2 торгове місце №4963 на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій для встановлення контейнерів. За письмовою заявою сторони 2 розірвати договір і укласти договір з новим користувачем торгового місця.
Умовами п.2.2 договору визначено обов'язок сторони 2 своєчасно, в терміни, встановлені розділом 3 цього договору здійснювати оплату за договором (п.п.2.2.2); звільнити місце під контейнерами протягом 10 календарних днів, з моменту розірвання цього договору (п.п.2.2.7).
За умовами п.п. 2.4.2 та п.п. 2.4.3 договору, сторона 2 має право здійснювати торговельну діяльність з використанням контейнерів (торгового місця), не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених даним договором. Продати, подарувати або передати іншим способом у власність іншій особі контейнери, оформивши відповідні правові документи. При цьому право користування даним торговим місцем, переходить до нового власника контейнерів, який в триденний термін зобов'язаний укласти з стороною 2 договір про надання права платного користування торговим місцем.
Згідно з розділом 5 договору, який містить, зокрема, умови щодо терміну дії договору, даний договір укладений на 8 років, набуває чинності з 01.09.2011р. та є дійсним до 30.03.2019р. (п.5.1). Розірвання цього договору стороною 1 вчиняється у формі одностороннього направлення стороною 1 повідомлення про це стороні 2, на адресу, вказану у договорі. Договір послуг вважається розірваним стороною 1 у наступних випадках: заборгованості сторони 2 по оплаті, в термін більше 70 календарних днів; інших випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством України. Ненадходження відповідного повідомлення на адресу сторони 2 або його надходження на іншу адресу у випадку зміни стороною 2 свого місця проживання (реєстрації) без виконання вимог п. 2.8 цього договору, не є підставою для визнання повідомлення про розірвання договору не чинним.
Матеріалами справи також встановлено, що 14.06.2016р. між Міністерством оборони України (надалі - Міністерство) та Концерном „Військторгсервіс” (надалі - Концерн) укладено договір доручення №1 (том І а.с. 33-34 з оборотом), згідно з яким Міністерство доручає а Концерн приймає на себе доручення та зобов'язується вчиняти від імені Міністерства юридичні дії, пов'язані з укладанням та розірванням, договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцями для встановлення 20-футових контейнерів (загальна кількість - 50 місць) на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій, отриманням і обліком грошових коштів, стягненням штрафних санкцій та представництвом інтересів сторін в судах та інших юрисдикційних органах з питань, пов'язаних з виконанням цього договору.
Згідно з п.5.1 договору доручення №1 від 14.06.2016р. договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.2019р. Договір вважається автоматично продовженим на таких самих умовах, якщо жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої дії договору у письмовій формі не пізніше, ніж за один календарний місяць до закінчення терміну його дії.
06.03.2018р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору доручення №1 від 14.06.2016р., згідно якої, серед іншого, п.1.1 договору викладено в новій редакції: „1.1. За цим Договором Міністерство доручає, а Концерн приймає на себе доручення та зобов'язується від імені Міністерства вчиняти юридичні дії, пов'язані з укладанням, розірванням, припиненням договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футового контейнеру (загальна кількість - 50 місць) на території ТОВ “Промтоварний ринок” по вул. Рожевій, в тому числі правом звернення до суду з позовами про тлумачення умов даних договорів, визнання їх недійсними, отриманням та обліком коштів, стягнення заборгованості, штрафних санкцій та представництва інтересів Сторін в судах та інших юрисдикційних органах з питань пов'язаних з виконанням цього договору...”.
20.07.2016р. ДП „ТВК” складений лист за вих. №092/2, в якому ДП „ТВК” повідомило ОСОБА_1 про припинення договору №4963/2011 від 29.08.2011р. про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ „Промтоварних ринок” по вул. Рожевій у зв'язку з укладенням між Міністерством оборони України та Концерном «Військторгсервіс» договору доручення №1 від 14.06.2016р.
27.12.2016р. Одеською філією Концерну „Військторгсервіс” складено повідомлення в порядку п.5.4 договору №4963/2011 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій вих.№1287, згідно з яким Берлінського Д.М. повідомлено про укладення договору доручення №1 від 14.06.2016р., про розірвання договору №4963/2011 за ініціативою Міністерства оборони України в особі філії „Одеське управління військової торгівлі” Концерну „Військторгсервіс” з 27.02.2017р. та про необхідність у 3-денний термін (до 03.03.2017р. включно) звільнити торгове місце №4963.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.06.2017 року по справі №916/856/17 (том І а.с. 200-203 з оборотом), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.09.2017р. встановлені обставини, що 21.02.2000р. між Міністерством оборони України, Авангардівською селищною радою Овідіопольського району Одеської області та товариством з обмеженою відповідальністю „Промтоварний ринок” (далі - Ринок) було укладено договір №181/9-83р, відповідно до п. п. 1.1, 5.1 якого Міністерство оборони України дає згоду на вилучення земельної ділянки площею 4,33 га (з розміщеним на ній асфальтованим майданчиком площею 1,2 га, вартість понесених затрат по його обладнанню становить 264 661 гривень), що розташована на території військового містечка №7 Одеського гарнізону, військова частина НОМЕР_1 , та передає вказану земельну ділянку (з розміщеним на ній асфальтованим майданчиком площею 1,2 га) Авангардівській селищній раді Овідіопольського району Одеської області. Міністерство має право протягом 99 років з дня підписання цього договору безкоштовного користування на власній розсуд 50 місцями під 20-футові контейнери, що розміщені на території Ринку по вулиці Рожевій, та розташованими на даних місцях контейнерами, а Ринок визнає вказане право та зобов'язується безкоштовно здійснювати охорону, загальне освітлення, прибирання території, забезпечити вільний доступ до вказаних контейнерів.
Враховуючи, що під час розгляду Господарським судом Одеської області справи №916/856/17 встановлені обставини щодо Міністерства оборони України з приводу укладення договору №181/9-83р від 21.02.2000р., на які позивач посилається у даній справі, суд вказує що обставини щодо укладення зазначеного договору, в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи та визнаються судом встановленими.
Листом від 15.03.2017р. ТОВ „Промтоварний ринок” повідомлено Філію „ОУВТ” Концерну „Військторгсервіс”, що на виконання умов п.5.1 договору №181/9-83р від 21.02.2000р. Міністерству оборони виділені в безкоштовне користування на власний розсуд терміном на 99 років з моменту укладення договору 50 місць під розміщення 20-футових контейнерів на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вулиці Рожевій (територія контейнерної площадки №2 Торговельного комплексу №), зокрема торгівельне місце 4963.
23.03.2018р. Міністерством оборони України видано довіреність №220/254/д якою уповноважено начальника філії „Одеське управління військової торгівлі” Концерну „Військторгсервіс” Соловйову О.Є. на вчинення юридичних дій від імені міністерства, передбачених договором доручення №1 від 14.06.2016р., укладеного між Міністерством оборони України та Концерном „Військторгсервіс” (зі змінами і доповненнями).
29.03.2018р. Філією „ОУВТ” Концерну „Військоргсервіс” листом №405/15 повторно повідомлено Берлінського Д.А., про припинення дії договору №4963/2011 в порядку п. 5.4 цього договору та про відсутність у останнього права користування торгівельним місцем №4963 та території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій, а також про звільнення вказаного торгівельного місця.
10.04.2018р. начальником філії „ОУВТ” Концерну „Військторгсервіс” затверджено акт інвентаризації торгівельних місць Дільниць №6 філії на території ТОВ „Промтоварний ринок” (вул. Рожева), витяг з якого надано позивачем до суду, та в якому, серед іншого, встановлено, що на 50 торговельних місцях розміщено 100 контейнерів, власників яких не встановлено, а користувачі контейнерів не надали документів, які б підтверджували право власності. 98 контейнерів використовуються на підставі укладених договорів про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів, що відповідає 49 торговельним місцям, крім 14 торговельних місць, на яких використання контейнерів є спірним та перебуває на розгляді у судових інстанціях.
Додатком №3 до цього акту є реєстр осіб та договорів укладених ДП МОУ „Південь” та ДП „ТВК”, в якому, серед іншого, зазначено Берлінський Д.А., договір №4963/2011 від 29.08.2011р. номер торговельного місця 4963.
Також додатком №5 до цього акту є Перелік питань інвентаризації використання торговельного місця №4963 дільниці №6 філії «ОУВТ» Концерну «Військторгсервіс» на території ТОВ «Промтоварний ринок» (вул. Рожева) від 08.04.2018р., в якому зазначено, що фактичним користувачем вказаного торгівельного місця є реалізатор інша третя особа.
Листом №548/15 від 24.04.2018р. філією „ОУВТ” Концерну „Військоргсервіс” повторно повідомлено Берлінського Д.А. про припинення дії договору №4963/2011 в порядку п.5.4 цього договору та про відсутність права користування торгівельним місцем №4963 та території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій, а також необідність звільнення вказаного торгівельного місця.
Разом з тим, у газеті Одеські вісті за 09.06.2018р. розміщено оголошення, згідно з яким за ініціативою Міністерства оборони України припинено дію договору №4963/2011 від 29.08.2011р.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:
В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Як встановлено судом, предметом спору у цій справі є визнання недійсним правочину (договору), у зв'язку з підписанням його особою без повноважень та зобов'язання усунути перешкоди у користування торговельним місцем, шляхом звільнення від розміщених на ньому контейнерів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Як вище встановлено судом 29.08.2011р. між державним підприємством „ТВК” (надалі - сторона 1), в особі директора Алєксєєнко О.М., що діє на підставі Статуту з одного боку та фізичною особою Берлінський Д.А. (надалі - сторона 2) укладено договір про надання права платного користування торговим місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій №4963/2011, згідно з яким сторона 1 надає стороні 2 право платного користування торговим місцем для встановлення 20-футових контейнерів, що належать стороні2, на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій.
Положеннями ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.176 Господарського кодексу України організаційно-господарськими визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ч.1 ст.1000 Цивільного кодексу України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Згідно з ч.1 ст.1004 Цивільного кодексу України, повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.
За приписами ст.1001 Цивільного кодексу України, договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя.
У відповідності до ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
З огляду на приписи ч. 1 та ч. 2 ст.598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
При цьому, строк дії договору доручення від 27.11.2008р., який укладений між Міністерством оборони України та ДП „Південь” на підставі ст.ст. 1000-1009 Цивільного кодексу України та ст.176 Господарського кодексу України, становить з 01.01.2009р. та діє до 31.12.2009р. Водночас, умов щодо автоматичної пролонгації даний договір не містить.
За таких обставин, враховуючи, що додаткових угод до договору доручення від 27.11.2008р. щодо продовження строку його дії між його сторонами не укладалось, тоді як самим договором доручення від 27.11.2008р. не передбачено автоматичної пролонгації та визначено конкретну дату строку його дії - 31.12.2009р., суд дійшов висновку про припинення строку його дії саме 31.12.2009р., наслідком чого є припинення прав та обов'язків сторін за договором.
Таким чином, після закінчення строку дії договору доручення 31.12.2009р. права та обов'язки ДП „Південь” за цим договором є припиненими, а тому укладення 29.08.2011р. ДП „ТВК”, яке є правонаступником ДП „Південь”, договору №4963/2011 від 29.08.2011р., здійснено за відсутністю відповідних повноважень наданих Міністерством оборони України на вчинення відповідних дій.
Про відсутність таких повноважень у ДП „ТВК” свідчить також і зміст договору №4963/2011 від 29.08.2011р., згідно з яким при укладенні даного договору ДП „ТВК” діє від свого імені на підставі Статуту, а не від імені Міністерства оборони України.
Відповідно до ч.2 ст.237 Цивільного кодексу України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Таким чином договір №4963/2011 від 29.08.2011р. з боку ДП „ТВК” укладено за відсутності будь-яких на то повноважень у ДП „ТВК” наданих Міністерством оборони України.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.231 Цивільного кодексу України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.238 Цивільного кодексу України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
За приписами п.1 ч.1 ст.248 Цивільного кодексу України, представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності.
За таких обставин, суд дійшов висновку про недійсність договору №4963/2011 від 29.08.2011р., який укладено між Державним підприємством "ТВК" та фізичною особою ОСОБА_1 про надання права платного користування торговим місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій.
При цьому, посилання відповідача-1 на подальше схвалення позивачем даного договору господарським судом не приймаються до уваги, з огляду на таке.
Згідно зі ст.241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Разом з тим, судом враховано висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України у постанові від 25.05.2016р. по справі №6-2612цс15, згідно з яким стаття 241 Цивільного кодексу України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.
Отже, враховуючи встановлення судом відсутності повноважень у ДП „ТВК” на укладення спірного договору, обставини щодо подальшого схвалення чи не схвалення позивачем даного договору чи обставин щодо припинення його дії не створює будь-яких правових наслідків.
Посилання відповідача-1 на положення п.3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”, згідно з яким наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України), господарським судом також не приймаються до уваги з огляду на встановлення обставин щодо відсутності повноважень у ДП „ТВК”, а не їх перевищення.
Разом з тим, судом не надається оцінка правовому обґрунтуванню позовних вимог позивачем частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, оскільки на даний час вказана норма втратила чинність, та з огляду на встановлені судом обставини щодо відсутності повноважень у ДП „ТВК” на укладення спірного договору.
Щодо заяви Фізичної особи-підприємця Берлінського Дмитра Анатолійовича про застосування позовної давності суд зазначає таке.
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено поняття позовної давності, відповідно до якого позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Водночас ст. 257 цього кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України, передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосування загальний строк позовної давності - тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У відповідності до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 267 цього кодексу, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Так, Фізична особа-підприємець Берлінський Дмитро Анатолійович, заявляючи про сплив строку позовної давності посилається на те, що позивач знав і міг дізнатись, що строк договору доручення від 28.11.2008р. - 1 рік, оскільки є безпосередньо стороною договору, позивачу було відомо, що ДП „Південь” виведене з відання позивача, про що свідчить акт прийому-передачі від 06.08.2009р., листування протягом 2016-2018 років та отримання позивачем на свій рахунок орендної плати з липня 2016 року та по цей час. При цьому, за твердженням відповідача-1, з огляду на те, що позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дату, коли позивачу стало відомо про укладення спірного договору, а тому перебіг строку позовної давності слід рахувати з дати його укладення.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищевказані положення Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення спливу строку позовної давності за вимогами про визнання договору недійсним покладений саме на відповідача-1.
Між тим, в порушення вимог ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України відповідачем-1 не надано до суду жодних належних та допустимих доказів в підтвердження дати, з якої почався перебіг строку позовної давності.
Посилання лише на імовірну обізнаність позивача щодо укладення спірного договору з огляду на закінчення строку договору доручення та надходження коштів до Міністерства оборони України не можуть бути прийняті судом в якості доказів обізнаності позивача про укладення спірного договору, оскільки позивач не був стороною договору №4963/2011 від 29.08.2011 року, що також спростовує доводи відповідача-1 про те, що перебіг строку позовної давності слід рахувати з дати його укладення.
За таких обставин, строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом не є пропущеним, що свідчить про відсутність підстав для застосування позовної давності у даній справі за відповідною заявою Фізичної особи-підприємця Берлінського Дмитра Анатолійовича.
З приводу заявлених вимог щодо зобов'язання фізичної особи-підприємця Берлінського Д.А. та будь-яких інших третіх осіб, усунути перешкоди Міністерству оборони України у користуванні торгівельним місцем, шляхом звільнення торгівельного місця №4963 від розмішених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вулиці Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, 20, суд зазначає, таке.
07.08.2018р. комісією філії „ОУВТ”, за участю представника Південного територіального управління Військової служби правопорядку та представника ТОВ „Промтоварний ринок” складений акт огляду торгівельного місця №4963, яке знаходиться на території ТОВ «Промтоварний ринок» по вул. Рожевій, яким встановлено, що торгівельне місце №4963, виділене під встановлення 20-футових контейнерів, фактично використовується особою - ОСОБА_1 на підставі договору з ДП МОУ „ТВК”.
Крім того, третьою особою до справи надані акти про відкриття торгівельного об'єкту без перепустки, які складені за участю представника (орендар, суборендар, реалізатор) торгівельного (складського) об'єкту №4963, в яких засвідчено, що вказаний торгівельний об'єкт відчинено без дійсної перепустки, що є порушенням Положення видачі, обліку та використання перепусток, що дають право на відкриття торговельних та складських об'єктів, які розташовані на території ТОВ „Промтоварний ринок”, затвердженого наказом директора підприємства №94 від 30.05.2017р.
При цьому, згідно з додатком №5 до акту від 10.04.2018р. ( том І а.с. 60) зазначено, що фактичним користувачем вказаного торгівельного місця є реалізатор особа відмінна від відповідача-1.
Рішення суду безумовно має бути виконаним, а його невиконання загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
За таких обставин, факт укладення спірного договору не свідчить, що майно розташоване на відповідному торговельному місці належить відповідачу-1 та саме цією особою чиняться позивачу перешкоди щодо користування торговельним місцем №4963, тоді як з матеріалів справи вбачається здійснення у даному торгівельному місці відповідної діяльності реалізатором без наявності перепустки виданої ТОВ „Промтоварний ринок” та без будь-яких документів, підтверджуючих звязок з відповідачем.
З огляду на викладене, суд позбавлений можливості встановити обставини чинення перешкод позивачу саме Фізичною особою-підприємцем Берлінським Д.А. а направлення позовних вимог щодо зобов'язання будь-яких інших осіб усунути відповідні перешкоди, шляхом звільнення такого місця від розміщеного на ньому майна є порушенням принципів справедливості, в зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог про зобов'язання фізичної особи ОСОБА_1 та будь-яких інших осіб усунути перешкоди позивачу у користуванні торговельним місцем, шляхом звільнення торговельного місця №4963 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів шляхом демонтажу, слід відмовити.
На підставі ч. 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача - ДП „ТВК”, судові витраті по сплаті судового збору покладаються на даного відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1.Позов Міністерства оборони України задовольнити частково.
2.Визнати недійсним договір про надання права платного користування торговим місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ „Промтоварний ринок” по вул. Рожевій №4963/2011 від 29.08.2011р., укладений між Державний підприємством „ТВК” та фізичною особою ОСОБА_1
3.В решті позову відмовити.
4.Стягнути з Державного підприємства „ТВК” (67806, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, 21, код ЄДРПОУ 24971375) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) 1762/одна тисяча сімсот шістдесят дві/грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 10 грудня 2018 р.
Суддя Ю.М. Невінгловська