Справа № 2а-93/10
22 січня 2010 року, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:
головуючого - судді Попова В.В.,
при секретарі - Латкіній О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження, у відкритому судовому засіданні, в залі суду, у м. Кривому Розі, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу про поновлення пропущеного строку та про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги, -
Позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просить відновити їй пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнати дії відповідача, якими їй відмовлено у нарахуванні та сплаті щомісячної соціальної допомоги до пенсії за період з січня 2006 року по липень 2009 року відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», неправомірними, стягнути з відповідача на її користь недоплачену їй, як дитині війни, щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії за період з січня 2006 року по липень 2009 року включно в загальній сумі 4587 грн. 10 коп. у відповідності до Законів України «Про соціальний захист дітей війни», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про державний бюджет на 2006 рік», «Про державний бюджет на 2007 рік», «Про державний бюджет на 2008 рік» з урахуванням 30-ти відсоткового розміру мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а саме: з 01.01.2006 року - 350 грн., з 01.04.2006 року - 359 грн., з 01.10.2006 року - 366 грн.; з 01.01.2007 року - 380 грн., з 01.04.2007 року - 406 грн., з 01.10.2007 року - 411 грн.; 01.01.2008 року - 470 грн., з 01.04.2008 року - 481 грн., з 01.07.2008 року - 482 грн., з 01.10.2008 року - 498 грн., у зв'язку з чим невиплачена їй щомісячна соціальна державна допомога складає за 2006 рік - (4302 грн.х30%):100 = 1290 грн., за 2007 рік - (4809 грн.х30%):100 = 1442 грн., за 2008 рік - (579 грн.х30%):100 = 1737 грн. 90 коп. - 579 грн.(що було фактично виплачено) = 1158 грн. 90 коп., за 2009 рік - (3486 грн.х30%):100 = 1045 грн. 80 коп. - 348 грн. 60 коп.(що було фактично виплачено) = 697 грн. 20 коп., а всього за період з 2006 року по липень 2009 року вона недоотримала 4587 грн. 10 коп., із розрахунку: 1290 грн.+1442 грн.+1158 грн. 90 коп. + 697 грн. 20 коп. = 4587 грн. 10 коп. та зобов'язати відповідача нараховувати їй щомісячну соціальну державну допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» й надалі при нарахуванні пенсії. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що вона є дитиною війни, тому згідно із частиною 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 року має право на щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак у 2006-2007 роках така допомога їй взагалі не виплачувалась, а у 2008-2009 роках виплачувалась у неповному обсязі.
Позивач у судове засідання не прибула, однак надала до суду письмову заяву про розгляд даної справи за її відсутності та у порядку письмового провадження, позов підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, однак також надав до суду письмову заяву про розгляд даної справи за його відсутності та у порядку письмового провадження, проти пред'явленого позову заперечує у повному обсязі та посилається при цьому на письмові заперечення, надані у попередньому судовому засіданні, тому суд вважає за можливе вирішити справу без участі сторін у порядку письмового провадження та на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ч.3 ст.122 КАС України.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що пред'явлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Так, позивач народилась 20.01.1935 року, є особою, на яку поширюється дія абзацу 1 статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV від 18.11.2004 року та має статус «дитини війни» (а.а.с.11,12).
Згідно статті 6 цього ж Закону дітям війни пенсія або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статті набрала чинності з 01.01.2006 року.
На підставі Довідки про розмір пенсії судом встановлено, що позивачеві підвищення до пенсії, як дитині війни, у 2006-2007 році взагалі не нараховувалось та не виплачувалось, з січня 2008 року виплачувалось у розмірі 47 грн. на місяць, з квітня 2008 року - в розмірі 48 грн. 10 коп., з липня 2008 року - в розмірі 48 грн. 20 коп., з жовтня 2008 року по липень 2009 року включно - в розмірі 49 грн. 80 коп. на місяць (а.с.19).
Судом також встановлено, що позивач зверталась до Пенсійного фонду України в Саксаганському районі м. Кривого Рогу з питанням про уточнення розміру надбавки дітям війни, однак отримала письмову відповідь від 24.11.2009 року, у якій було повідомлено, що така надбавка виплачується їй у належному розмірі та на підставі діючого законодавства, зокрема, на підставі п.8 Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008 року, яким встановлено, що «дітям війни» (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії виплачується підвищення у розмірах: з 22 травня - 48 грн. 10 коп., з 01 липня - 48 грн. 20 коп., з 01 жовтня - 49 грн. 80 коп.(а.а.с.4-6).
Предметом спору є час здійснення перерахунку та виплати позивачеві підвищення пенсії згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», розмір такого підвищення та питання пріоритетності законів над підзаконними актами.
Отже, вирішуючи позовні вимоги щодо підвищення пенсії позивачу у 2006 році, суд виходить з наступного.
Дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 рік відповідно до п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року №3235-IV.
Однак Законом України від 22.03.2006 року №3367-IV «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» було внесено зміни та виключено п.17 ст.77 зазначеного закону.
Ці зміни набули законної сили через 10 днів після опублікування 22 березня, тобто 02.04.2006 року було відновлено дію статті 6 «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 01.01.2006 року.
Разом з тим, відповідно до вимог ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року (із змінами, внесеними 19.01.2006 року) зазначене підвищення у 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, але Кабінет Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», що у свою чергу виключало можливість збільшення пенсії «дітям війни».
На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача, які стосуються вимог про донарахування та виплату надбавки до пенсії у 2006 році задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на законі.
Відносно вимог по виплатам за 2007 рік суд виходить з наступного.
Дію статті 6 Закону №2195-IV на 2007 рік було зупинено статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року (з урахуванням положень п.12 ст.71 цього ж Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону №2195-IV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення п.12 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону №2195-IV. Таким чином, дію статті 6 цього Закону було відновлено.
Отже, управління Пенсійного фонду України у Саксаганському районі м. Кривого Рогу повинно були зробити перерахунок пенсії позивачу, починаючи з липня 2007 року. Підстави для перерахунку за період з січня по 9 липня 2007 року були відсутні. Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за №21058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Суд вважає за необхідне прийняти у своїх висновках поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться у статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.
Положення статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Так, згідно з частиною 1 статті 62 Закону України від 19.12.2006 року №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.
У відповідності до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058, з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Крім того, згідно ч.2 ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (з наступними змінами та доповненнями), виплата пенсій проводиться за поточний місяць загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія.
Таким чином, відповідач повинен був підвищити пенсію, починаючи з 9 липня по 31 грудня 2007 року в наступних розмірах:
за липень: [(406 грн. + l%) х 30%] : 31 х 23 дня = 123 грн. 02 коп. : 31 х 23 = 91 грн. 27 коп.;
за серпень-вересень: [(406 грн. + l%) х 30%] х 2 міс. = (410 грн. 06 коп. х 30%) х 2 = 123 грн. 02 коп. х 2 = 246 грн. 04 коп.;
за жовтень-грудень [(411 грн. + 1 %) х 30%] х 3 = 415 грн. 11 коп. х 30% х 3 = 124 грн. 53 коп. х 3 = 373 грн. 59 коп., а всього за 2007 рік необхідно донарахувати 710 грн. 90 коп.
Підстави для перерахунку за період з січня по липень 2007 року відсутні, оскільки позивач не надала доказів, що вона є інвалідом і їй повинні підвищити пенсію відповідно до статті 6 Закону №2195-IV у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Доводи, викладені у письмових запереченнях представника відповідача, зокрема, стосовно того, що відповідно до вимог ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом і до такої категорії громадян як «діти війни» не застосовується, а згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян - є хибними та спростовані вищенаведеними висновками.
Суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.
Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Суди не повинні приймати до уваги обставини, коли з набуттям чинності певним законом, його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, і тому до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права.
Відносно вимог по виплатам за 2008 рік суд виходить з того, що правові підстави для вирішення таких вимог є аналогічними 2007 року.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України №2195-IV викладено в наступній редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Підстави для підвищення пенсії за період з січня по 22 травня 2008 року відсутні, оскільки позивачу пенсія виплачувалася у збільшеному розмірі у січні-березні 2008 року на 47 грн., щомісячно (10% від 470 грн. - прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність), а в квітні на 48 грн. 10 коп., тому позовні вимоги за цей період не підлягають задоволенню.
Однак Рішенням Конституційного суду України №10-рп від 22.05.2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» №107-VI від 28.12.2007 року щодо викладення положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-IV в новій редакції.
Таким чином, відновлено дію статті 6 Закону України №2195-IV.
Статтею 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 470 грн., з 1 квітня - 481 грн.
Отже, відповідач повинен був провести підвищення пенсії у збільшеному розмірі відповідно до вимог статті 6 Закону №2195-IV починаючи з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року в наступних розмірах:
за травень: (481 грн. х 30%): 31 х 10 = 144 грн. 30 коп.: 31 х 10 = 46 грн. 55 коп.;
за червень: 481 грн. х 30% = 144 грн. 30 коп.;
за липень-вересень (482 грн. х 30%) х 3 міс. = 144 грн. 60 коп. х 3 = 433 грн. 80 коп.;
за жовтень-грудень (498 грн. х 30%) х 3 міс. = 149 грн. 40 коп. х 3 = 448 грн. 20 коп., а всього за 2008 рік необхідно було нарахувати та виплатити 1072 грн. 85 коп.
Підлягають також задоволенню і вимоги щодо підвищення пенсії і за січень-липень 2009 року, оскільки вищенаведені положення закону мають законну силу та не були призупинені.
Відповідно до вимог ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік №835-VI від 26.12.2008 року встановлено, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Тобто цей розмір складає 498 грн.
Таким чином, під час розрахунку за період з 01.01.2009 року до 01.08.2009 року необхідно застосовувати вищезазначений розмір. Тоді розмір підвищення пенсії позивача як «дитині війни» буде наступний: за січень-липень 2009 року (498 грн. х 30%) х 7 міс. = 149 грн. 40 коп. х 7 = 1045 грн. 80 коп., тобто всього за січень-липень 2009 року необхідно було нарахувати та виплатити позивачеві 1045 грн. 80 коп.
Отже, суд вважає, що відповідач, починаючи з 22.05.2008 року, неправомірно застосовує п.8 Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.2008 року, якою встановлено, що «дітям війни» (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії виплачується підвищення у розмірах : з 22 травня - 48 грн. 10 коп., з 01 липня - 48 грн. 20 коп., з 01 жовтня - 49 грн. 80 коп., бо ці положення протирічать Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та рішенню Конституційного Суду України від 22.05.2008 року.
Вищенаведені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного суду не виконував, що стало причиною звернення позивача до суду.
Щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості по виплатам за період з 01.01.2006 року по липень 2009 року в сумі 4587 грн. 10 коп. суд прийшов до наступного.
Обов'язок нарахування чи підвищення суми пенсій відповідно до чинного законодавства покладений на районні та міські Управління Пенсійного фонду України і в разі незгоди позивача з розміром виплат може бути окремим предметом судового розгляду, тому суд вважає за необхідне задовольнити вимоги частково, зобов'язавши відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу надбавку до пенсії згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по липень 2009 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період позивачу у меншому розмірі, ніж передбачено зазначеними нормами закону або не виплачена.
Разом з тим, приймаючи рішення, суд вважає за необхідне застосувати ч.2 ст.11 КАС України та вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту прав позивача, визнавши бездіяльність відповідача у нездійсненні перерахунку та виплати позивачу підвищення пенсії неправомірною і зобов'язавши відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу надбавку до пенсії згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Саме зобов'язання відповідача, як суб'єкта владних повноважень, вчинити певні дії, відповідатиме задоволенню вимог, які можуть пред'являтися в адміністративному суді, відповідно до ч.3 ст.105 КАС України.
Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження па підставі п.15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону, покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.
Також позивач просила відновити їй пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.
Статтею 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені ч.ч.1,2 ст.100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідно до ч.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Зважаючи на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до адміністративного суду, передбачений ч.2 ст.99 КАС України.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача нараховувати їй щомісячну соціальну державну допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» й надалі при нарахуванні пенсії, то в даній частині позову позивачу слід відмовити, так як розгляд справи здійснюється судом у випадку, коли має місце порушення права, свобод та інтересів конкретної особи. Таким чином, відповідача не може бути зобов'язано здійснювати нарахування, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, які будуть законодавчо встановлюватися у подальшому кожен рік, оскільки неможливо визначити, чи будуть допущені відповідачем у майбутньому порушення вимог законодавства при здійсненні позивачу таких нарахувань.
У зв'язку з вищенаведеним суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача.
Разом з тим, на підставі ч.1 ст.94 КАС України підлягають стягненню на користь позивача з місцевого бюджету судові витрати у розмірі 3 грн. 40 коп..
Керуючись ст.ст.19, 92, 162 Конституції України, ст.ст.1,6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.5,28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», ст.ст.111,62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», ст.58, п.41 Розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року, ст.ст.2, 6, 10, 11, 71, 72, 86, 94, 99, 100, 122, 128, 158-163, 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України у Саксаганському районі м. Кривого Рогу щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по липень 2009 року включно в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком неправомірною.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Саксаганському районі м. Кривого Рогу здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 підвищення пенсії згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по липень 2009 року включно в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.
Стягнути з місцевого бюджету на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 3 грн. 40 коп.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.В. Попов.