29 жовтня 2008 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Косогор Г.О.
суддів: Ісаєвої Н.В., Ткачук О.О.
при секретарі Зелінському О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 6 червня 2008 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ДП СКО « Кароліно-Бугаз » про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
встановила:
9.07.05 р.позивач звернувся з позовом до суду до відповідача про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, просив суд поновити його на посаді юриста ДП СПО «Кароліно - Бугаз» та виплатити за час вимушеного прогулу заробітну плату у розмірі 3675 грн.
15.03.06 р. доповнив, уточнив свої позовні вимоги, просив суд винести рішення про стягнення 4060 грн. заборгованості по зарплаті, виплатити середній заробіток в сумі 13650 грн. за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 3000 грн.
3.04.06 р. постановою суду у позові було відмовлено.
1.11.06 р. ухвалою Апеляційного суду Одеської області постанову суду було скасовано, справа направлена на новий розгляд.
1. 22.02.2007 року позивач знову змінив свої позовні вимоги, просив суд винести рішення про поновлення його на роботі в ДПСКО «Кароліно - Бугаз» на посаді юриста, стягнути з ДПСКО «Кароліно - Бугаз» на його користь середню зарплату за час вимушеного прогулу в розмірі 15088 грн, моральну шкоду в розмірі 3000 грн.
1. 06.05.2007 року позивач знов уточнив свої позовні вимоги, просив суд винести рішення про поновлення його на роботі в ДПСКО «Кароліно - Бугаз» на посаді юрисконсульта, стягнути з відповідача на його користь середню місячну заробітну плату з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, станом на 01.08.2008 р. у розмірі 47984 грн, а також моральну шкоду в сумі 5000 грн, а всього 52984 грн.
До судового розгляду справи позивач у заяві просив суд справу за його позовом про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, розглянути в його відсутності.
Представник відповідача позов не визнав.
Рішенням суду у задоволені позову було відмовлено.
На рішення суду позивач приніс апеляційну скаргу в який просить рішення суду першої інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і
Справа № 22ц -3509 /08 Категорія 52
Головуючий у першій інстанції Лозун О.Ю. Доповідач Ісаєва Н.В.
доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Крім того, відповідно до ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Одеської області від 01 листопада 2006 року, апеляційна скарга ОСОБА_1 була задоволена частково, скасовано постанову суду в частині того, що суд помилково розглянув справу за правилами Кодексу адміністративного судочинства, а повинно було за правилами ЦПК України. Що стосується звільнення позивача з посади, то відповідно до вищевказаної ухвали суду, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позивача було звільнено з додержанням норм КЗпП України, оскільки він допустив прогули без поважних причин. При цьому власником не було допущено порушень порядку звільнення.
У судовому засіданні встановлено, що дійсно згідно наказу № 114-к від 22.11.2004 року, позивача було прийнято на роботу в ДП СКО «Кароліно - Бугаз» на посаду юрисконсульта «Золоті піски», з посадовим окладом згідно штатного розпису /л.с. 15/.
17.06.2005 року позивача було звільнено з посади юрисконсульту санаторія «Золоті піски» за п. 4 ст. 40 КЗпП України - за прогули без поважних причин з 03.06. 2005 року(а. с 22).
Відповідно п.4. ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір за закінченням строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу /в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня/ без поважних причин.
Відповідно до ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.4 ст. 40, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу /профспілкового представника/, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Суд справедливо не погодився з твердженнями позивача про те, що його звільнено без попередньої згоди профспілкового комітету, що на засідання він не був запрошений, що йому не було пропоновано надати пояснення, оскільки дані твердження позивача не найшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи і доказів цього позивач не надав.
Напроти, як встановлено в ході судового розгляду справи та відповідно табеля обліку використання робочого часу по ДП СКО «Кароліно - Бугаз», ОСОБА_1 з 03.06.2005 року по 13.06.2005 року був відсутній на роботі, /а.с. 43-44/
Позивач ніяких виправдувальних документів ні до підприємства, ні до суду, що до неявки на роботу в ці дні не надав, а від надання пояснень адмшістрації підприємства відмовився, про що свідчить складений акт від 13.06.2005 року. /а.с. 18/
13.06.2005 року, адміністрація ДП СКО «Кароліно - Бугаз» звернулась з поданням до профспілкового комітету про надання згоди на звільнення ОСОБА_1В, який був відсутній на роботі без поважних причин 03-10 червня 2005 року /а.с. 19/
13.06.2005 року профспілковий комітет на своєму засіданні погодив звільнення юрисконсульта ОСОБА_1 по п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогули 3, 6, 7, 8, 9, 10 червня 2005 року./а.с. 21/
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 13.06.2005 року, він просив засідання профспілкового комітету проводити без його участі, /л.с. 20/.
Наказом керівника ДП СКО «Кароліно - Бугаз» № 38-к від 17.06.2005 року, зі згоди профспілкового комітету, позивача було звільнено з посади юрисконсульта санаторію « Золоті піски » за ст. 40 п.4 КЗпП України - за прогули без поважних причин з 03.06.2005 року.
Після того, як ОСОБА_1 з'явився на виклик підприємства 21.06.2005 року йому була видана трудова книжка.
Як видно з пояснень представника відповідача, наданих в ході судового розгляду справи, при оформленні запису в трудовій книжці ОСОБА_1, спеціалістом відділу кадрів була допущена помилка, замість наказу № 38-К про звільнення від 17.06.2005 року вона записала наказ № 38-К про звільнення від 03.06.2005 року.
Відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року « Про практику розгляду судами трудових спорів », якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Таким чином, звільнення ОСОБА_1 відповідно наказу № 38-К від 17.06.2005 року з 17.06.2005 року було правильним.
При таких обставинах, суд дійшов до правильного висновку, що процедура звільнення позивача за ст. 40 п. 4 КЗпП України, за прогули, проведена з урахуванням вимог законодавства, порушень при звільнені в ході судового розгляду справи не встановлено.
Довід ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що суд не міг розглядати справу, поки не буде скасовано ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 1.11.06 р. не може бути прийнятий до уваги, тому як ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.Інші доводи також не впливають на законність прийнятого рішення.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, ч.1 п. 1 ст. 307, 308, 314 ч. 1 п. 1, 315, 319 ЦПК України, судова колегія,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 6 червня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Верховного Суду України на протязі двох місяців.