Справа № 359/4866/18
Провадження № 2/359/2049/2018
Іменем України
26листопада 2018 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :
головуючої судді Яковлєвої Л.В.,
при секретарі Івченко В.І.,
за участі представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши y відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,-
встановив:
20 червня 2018 року ОСОБА_3 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4, яким просить визнати за нею та відповідачем право власності на ? частину земельної ділянки кожному, яка знаходиться в с. Петропавлівське Бориспільського району Київської області, площею 0,15 га, переданої у приватну власність ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Вишенківської сільської ради народних депутатів № 139/1 від 26 грудня 1997 року; стягнути з ОСОБА_4 на користь позивача судові витрати.
Вимоги обґрунтовано тим, що 16 червня 2015 року шлюб між сторонами розірвано. В провадженні Соломянського районного суду м. Києва перебуває на розгляді з 2017 року цивільна справа щодо поділу майна подружжя, а саме : трикімнатної квартири в м. Києві, гаражного боксу в в м. Києві, легкового автомобіля Hyindai Tucson та садового будинку у Білоцерківському районі.
Нещодавно позивач дізналась, що під час шлюбу ОСОБА_4 набуто земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд / присадибні ділянки / ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться в с. Петропавлівське Бориспільського району Київської області, площею 0,15 га, яку на підставі рішення виконкому Вишенківської сільської ради народних депутатів № 139/1 від 26 грудня 1997 року передано безоплатно у приватну власність відповідача.
Посилаючись на норми ст. 60, 68-71 СК України, п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за № 11 від 21 грудня 2007 року ОСОБА_3 просила позов задовольнити.
Позивач, належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи до суду не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, заяв чи клопотань на адресу суду не направила. Натомість уповноважила представляти власні інтереси в суді ОСОБА_1, який позов в засіданні підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань на адресу суду не направив. Натомість уповноважив представляти власні інтереси в суді захисника ОСОБА_2, який заперечив проти задоволення позову, оскільки спірна земельна ділянка набута і приватизована на ім'я ОСОБА_4 у 1997 році, а відтак не може бути предметом спільної сумісної власності подружжя.
Суд на підставі ст. 223 ЦПК України розгляд справи провів у відсутність позивача та відповідача.
Заслухавши надані сторонами пояснення в обґрунтування заявлених вимог чи заперечень, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та давши належну оцінку доказам, суд прийшов переконання, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року за № 475/97-ВР передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 червня 2015 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 5). Дана обставина визнається та не спростовується представниками сторін, що в силу вимог ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Відповідачем у 1997 році набуто безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд / присадибні ділянки / ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться в с. Петрівське Бориспільського району Київської області, площею 0,15 га.
Наведене підтверджується рішенням виконкому Вишенківської сільської Ради народних депутатів № 139/1 від 26 грудня 1997 року та списком до нього, а також Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 047195 від 17 грудня 1998 року (а.с. 7-9).
Згідно інформації, наведеній в листі Вишенківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 11 червня 2018 року за № 02-32-1164 на підставі рішення даної сільської ради від 20 листопада 2015 року за № 77-3-VII та Постанови Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів» № 1037-VIII від 17 березня 2016 року населений пункт Бориспільського району «с. Петровське» перейменовано на «с. Петропавлівське» (а.с. 6).
Частинами 3 та 4 статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Згідно ст. 60 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (ч. 1 ст. 71 цього Кодексу).
Дата набуття прав власності на спірне майно і чинне на той час законодавство України не передбачало виникнення права спільної сумісної власності подружжя на приватизовану земельну ділянку.
Дійсно, законодавством України (ч. 5 ст. 61 СК України в редакції Закону № 2913 від 11.01.2011 року), у проміжок часу з 8 лютого 2011 року по 13 червня 2012 року, передбачалось виникнення права спільної сумісної власності подружжя на приватизовану одним з подружжя земельну ділянку. Однак, як встановлено судом, право власності на дану ділянку відповідача виникло не у зазначений період часу, а отже і стверджувати про природу саме спільної сумісної власності подружжя підстав немає.
Крім того, відповідно положень Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року за № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) земельна ділянка, одержана громадяни-ном у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.
Наведене також узгоджується з п. 18? постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року за № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» де вказано, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.
Згідно правового висновку Верховного Суду України у справі №6-47цс16 від 07.09.2016 року та правової позиції у справі № 6-814цс15 від 09 грудня 2015 року право спільної сумісної власності подружжя виникає лише на приватизовану земельну ділянку, призначену для обслуговування будівель і споруд, які перебувають у спільній власності подружжя.
Однак, представники позивача та відповідача в судовому засіданні підтвердили відсутність будь-якого майна, зведеного чи сформованого подружжям спільно чи кимось з них окремо на даній земельній ділянці. Тобто, на спірній землі взагалі відсутнє будь - яке майно.
З урахуванням наведеного, проаналізувавши фактичні обставини справи та норми закону, якими вони врегульовані, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки спірна земельна ділянка не відноситься до спільного майна подружжя і є особистою власністю ОСОБА_4.
Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 понесених нею при зверненні до суду з позовом судових витрат, немає.
Представник відповідача на стадії підготовчого судового засідання та у відзиві на позов навів розрахунок судових витрат, який становить 8 000 грн. 00 коп., проте з клопотанням про їх стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 до суду не звертався. У зв'язку з чим ці витрати слід віднести на рахунок відповідача.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 4, 5, 12, 76-82, 141, 258-259, 263-263, 353-354 ЦПК України, суд -
ухвалив:
У задоволенні позовуОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Відповідно пункту 15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повний текст рішення суду виготовлено 05 грудня 2018 року.
Суддя Л.В.Яковлєва