Справа №345/4417/18
Провадження № 2/345/1833/2018
06.12.2018 року м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Баран В.В., розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №6 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки і піклування - служба у справах дітей Калуської міської ради в Івано-Франківській області, про визначення місця проживання дитини,-
22.10.2018 представник позивача - ОСОБА_3 звернулась до суду із вищенаведеним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що 23.12.2014 на підставі рішення суду розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а неповнолітню доньку ОСОБА_4, 2012 р.н. залишено проживати при матері. Однак, мати дитини самоусунулась від утримання дитини, її життям та здоровям не цікавиться, жодної участі в її вихованні та утриманні не приймає. Так як відповідач матеріально не утримує дитину, не цікавиться нею, а позивач має можливість забезпечити їй належні умови проживання, повною мірою займається її вихованням, то останній просить суд визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, при батьку ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою: АДРЕСА_1.
У судове засідання позивач та його представник не зявились. Однак представник позивача, згідно довіреності від 03.05.2018, ОСОБА_3 подала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить їх задоволити, не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явилась, хоча про розгляд справи була повідомлена належним чином. Відповідно до ст. 187 виклик відповідача, також здійснювався через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Третя особа - головний спеціаліст служби у справах дітей Калуської міської ради Сітало Н.М. у судове засідання не з'явилась, але надала заяву, якою просить розглядати справу без їх участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.
Суд вважає за необхідне ухвалити заочне рішення у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно із ч. 8ст. 7 Сімейного кодексу України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. А ч.1 ст.160 СК України зазначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Верховною Радою України 28.08.1991 року, що набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною 3 статті 9 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати визначене судом місця проживання дитини, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає фактичним обставинам справи і направлений на відновлення порушеного права.
Згідно свідоцтва про народження дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.9).
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 23.12.2014, шлюб, зареєстрований у відділі РАЦСУ по м. Калушу Калуського міськрайонного управління юстиції Івано-Франківської області 30.12.2011, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, актовий запис №591, розірвано. Дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, вирішено залишити проживати при матері (а.с.8).
Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері неповнолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.
Поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.
Крім того, сімейне законодавство не виключає визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком незалежно від віку дитини, якщо маються обставини, з яких дитині краще проживати з батьком ніж з матір'ю.
Відповідно до розяснень, даних у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сімю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них залишається дитина, суд, виходячи із рівності прав та обовязків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке б відповідало інтересам неповнолітньої дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою. Велике значення мають не матеріальні обставини, а почуття і емоції батьків і дітей.
Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Частиною 3 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч.4 ст.29 ЦК України).
Зважаючи на вік малолітньої, для з'ясування її думки щодо доцільності визначення місця проживання з батьком або матір'ю, суд не викликав дитину для участі у судовому засіданні. Відтак, суд вирішив спір на підставі доказів, наданих сторонами.
Так, згідно довідки про склад сімї, ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_4 проживають в м. Калуш на вул. Марусі Чурай, 10(а.с.28).
Із акту обстеження матеріально-побутових умов сімї, складеного 01.10.2018 вбачається, що ОСОБА_1 тимчасово проживає та працює в Республіці Польща разом із дочкою ОСОБА_4, яка лікується від цукрового діабету. Мати дитини - ОСОБА_2 з донькою не проживає, рідко з нею бачиться та не часто допомагає.
Про наявність хвороби у малолітної ОСОБА_4 свідчить її інформаційна картка (а.с. 12-16).
Станом на даний час ОСОБА_4 проживає разом з батьком у Республіці Польща, м. Варшава, де відвідує дитячий садок (а.с.17).
Згідно висновку служби у справах дітей Калуської міської ради №01-17/37 від 04.10.2018, комісія вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 при батьку - ОСОБА_1 (а.с.21).
Ч.2 ст.161 СК України передбачено, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим з батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Із довідок, виданих лікарями - психіатром та наркологом, вбачається, що ОСОБА_1 не числиться в них на обліку (а.с.23, 22).
Відповідно до листа Калуського ВП ГУНП в Івано-Франківській області, позивач не притягався до адміністративної та кримінальної відповідальності (а.с. 19).
Також, ОСОБА_1 працює реставратором шкіряної обивки салону автомобіля у ТзОВ «Механічна майстерня транспортних засобів Кобра», із середньомісячною заробітною платою - 2400 злотих (а.с.10).
Відповідно до положень ст.18 Конвеції ООН про права дитини, проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, предметом основного піклування батьків є найкращі інтереси дитини. Вказаний принцип покладений в основу Закону України «Про охорону дитинства», ч.3 ст.11 якого встановлює, що предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. У відповідності з положеннями ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
Згідно ст. 157 СК України хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Таким чином, враховуючи наведене та беручи до уваги інтереси неповнолітньої дитини, суд приходить до висновку, що слід визначити місце проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та залишити її на вихованні та проживанні разом із батьком - ОСОБА_1.
На підставі наведенного та керуючись ст. ст. 7, 157 Сімейного Кодексу України, ст.ст.3, 9 Конвенції про права дитини, ст. ст. 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» та керуючись ст. ст. 12,13, 81, 141, 259, 264 ЦПК України , суд , -
постановив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог: орган опіки і піклування - служба у справах дітей Калуської міської ради в Івано-Франківській області, про визначення місця проживання дитини - задоволити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та залишити її на вихованні та проживанні разом із батьком - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст. 284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий