Справа № 826/16632/18 Головуючий у І інстанції - Смолій І.В.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
06 грудня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.,
при секретарі: Андрієнко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Касаційного адміністративний суд про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Касаційного адміністративного суду, в якому просив визнати незаконним судове рішення Касаційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2018 року відмолено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив визнати протиправним рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2018 року за адміністративним позовом до Касаційного адміністративного суду.
В обґрунтування апеляційної скарги Позивач послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення питання.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2018 року без змін.
Також, Відповідач зазначив, що пунктом 4.2 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23.05.2001 (справа за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) визначено, що відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
Тобто, судді під час розгляду ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, оскільки не здійснюють владні управлінські функції, а тому не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Вирішення питання про наявність чи відсутність ознак протиправності в діях та рішеннях судді при здійсненні ним правосуддя в іншій справі має вирішуватись шляхом оскарження такого рішення до суду вищої інстанції в порядку, визначеному процесуальним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя суду першої інстанції виходив з того, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не є суб'єктом владних повноважень в розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, а даний спір не є публічно-правовим спором. Позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. (частина перша статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Поряд з цим, відповідно до приписів частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
За змістом п. 1,2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно з п. 7,9 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Частинами 2-4 статті 46 КАС України встановлено, позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
Відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України (як суду касаційної інстанції до 15.12.2017 року) від 20.05.2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії.
Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, які наділені сукупністю прав і обов'язків державних органів, а також посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій.
Таким чином, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб'єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, водночас на цих суб'єктів покладено обов'язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Відтак, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
При цьому, пунктом 4.2 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23.05.2001 (справа за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) визначено, що відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
Таким чином, судді під час розгляду ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, оскільки не здійснюють владні управлінські функції, а тому не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 просить визнати протиправним та скасувати ухвалу судді Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07 серпня 2018 у справі № 826/14067/17 про повернення касаційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання рішення протиправним.
Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій.
Згідно з статтею 126 Конституції України вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Здійснення правосуддя в Україні регулюється конституційними нормами окремо від діяльності інших органів влади та управління.
Відповідно до вказаних положень Конституції України рішення суду та згідно з цим дії або бездіяльність суддів з питань здійснення правосуддя (пов'язані з підготовкою, розглядом справ, виконанням рішень тощо) не можуть бути оскаржені шляхом звернення з адміністративним позовом, тому що таке оскарження порушує принцип незалежності суддів та заборону впливу на діяльність суду.
Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Згідно з Пленумом Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" від 12.06.2009 року № 6 у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Отже, зі змісту вищенаведеного вбачається, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання здійснити таку перевірку шляхом подання позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-3139цс16 від 01 березня 2017 року.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Згідно Висновку №3 (2002) Консультативної ради до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільненими від відповідальності стосовно претензій, які пред'являються їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості, що підлягає встановленню у визначеному національним законодавством порядку.
Аналогічні висновки наведені в п. 66 р. "Відповідальність і дисциплінарні провадження" Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки.
У своєму рішенні від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011 Конституційний Суд України зазначає, що давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи може лише апеляційна і касаційна інстанції при перегляді судових рішень.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком судді суду першої про те, що вирішення питання про наявність чи відсутність ознак протиправності в діях та рішеннях судді при здійсненні ним правосуддя в іншій справі має вирішуватись шляхом оскарження такого рішення до суду вищої інстанції в порядку, визначеному процесуальним законодавством.
За таких обставин, позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки не пов'язані зі здійсненням владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а тому даний спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судді суду першої інстанції, що наявні достатні підстави для відмови у відкриті провадження в адміністративній справі.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відмова у відкритті провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України з підстав, зазначених вище, являється винятковою, оскільки дії або бездіяльність суддів (судів) у питаннях здійснення правосуддя (пов'язані з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, постановленням рішень, зверненням рішень до виконання, оскарженням рішень, дотриманням строків розгляду справ, тощо) регулюються нормами відповідного процесуального законодавства.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судді суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Позивача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала судді суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 248, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Ю.А. Ісаєнко
І.О. Лічевецький
Повний текст складено 06.12.2018 року.