06 грудня 2018 року справа № 2340/4257/18 м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимошенко В.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про визнання листа не законним та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
22 жовтня 2018 року до суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1, в якій просить:
1) прийняти цей позов до провадження та витребувати від відповідача матеріали його перевірки листа Міністерства соціальної політики від 24.07.17 №932/0/51-18/217, так як на нього згідно ст.77 КАС України покладається обов'язок доказування правомірності його рішення;
2) визнати грубі, неприпустимі порушення правових норм ст. 124 Конституції України при направленні позивачу брехні від 09.10.18 як неправомірні, а як наслідок дій саму брехню не законною і зобов'язати відповідача особисто розглянути приписи листа від 24.07.18 з участю позивача;
3) стягнути з відповідача 100000 грн відшкодування позивачу моральної шкоди за брехню, яка порушує право на повагу до людської гідності.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що 20.10.2018 він отримав від відповідача лист №11-14/Г-1324з-1704 від 09.10.2018, який він відправив відповідачу назад та зазначив ««ПРОШУ: 1. Принять назад свою дурню от 28.08.18г. 2. Направить мне грамотный, полный, объективный ответ согласно решения Кировоградского окружного административного суда на основании фактических документов, изученных лично Вами обязательно с моим участием, на месте в городе Черкассы».
Ухвалою суду від 07.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.
Відповідач 23.11.2018 надав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та зазначив, що відповідачем у даній справі повинно бути Міністерство соціальної політики України, оскільки рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.06.2018 у справі №823/1145/17 зазначено, визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 12.04.2017 та 09.06.2017 та зобов?язано Міністерство соціальної політики України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 12.04.2017 та 09.06.2017.
Позивач 23.11.2018 надав суду заяву, в якій просить:
« 1) дать юридическую оценку признаниям ответчиком в так званом отзыве свое вины в бездействии;
2) в постановлении обязать ответчика провести рассмотрение по письму вышестоящего руководства лично и на месте, а не по флешке ОСОБА_2В.».
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
12.04.2017 ОСОБА_1 звернувся із заявою про допомогу із-за не виконання Україною рішення Європейського суду з прав людини у справі №37246/04 «ОСОБА_1 проти України», її обов?язків по Конвенціях про захист прав людини і основоположних свобод: - про права інвалідів до віце-прем?єр міністра України.
15.06.2018 рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду визнано протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України щодо розгляду звернення ОСОБА_1 від 12.04.2017 та 09.06.2017 та зобов?язано Міністерство соціальної політики України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 12.04.2017 та 09.06.2017.
24.07.2018 листом №932/0/51-18/217 Міністерство соціальної політики України направило Виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України звернення ОСОБА_1 від 12.04.2017 та 09.06.2017 та просило розглянути в межах компетенції звернення заявника, розібратися на місці з фактами, викладеними в його зверненні та про результати розгляду поінформувати заявника.
28.08.2018 Виконавча дирекція Фонду соціального страхування України відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 24.07.2018 №932/0/51-18/217 розглянула звернення ОСОБА_1 від 12.04.2017 та від 09.06.2017 в межах компетенції, відповідь оформила листом №11-14/Г-1157з-1528.
07.09.2018 ОСОБА_1 звернувся до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування із заявою, в якій просив:
« 1. Принять назад свою дурню от 28.08.2018 г.
2. Направить мне грамотный, полный, обьективный ответ согласно решения Кировоградского окружного административного суда на основании фактических документов, изученых лично Вами обязательно з моим участием, на месте в городе Черкассы».
09.10.2018 Виконавча дирекція Фонду соціального страхування України розглянула заяву ОСОБА_1 (вх. №Г-1324 від 10.09.2018) та в межах компетенції повідомила, що листом від 28.08.2017 № №11-14/Г-1157з-1528 йому надано вичерпну відповідь на його звернення від 12.04.2017 та 09.06.2017 та повідомлено, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.
Не погоджуючись з даним листом позивач звернувся до суду з позовом.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України у позові зазначається зміст позовних вимог згідно з частиною четвертою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень (його рішення), що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У частині 2 статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Цю конституційну норму необхідно застосовувати з урахуванням її офіційного тлумачення, наданого Конституційним Судом України. Зокрема, у справі громадянки ОСОБА_3 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи, Конституційний Суд України офіційно розтлумачив частину 2 статті 55 Конституції України. Її необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді (частина 1 пункту 1 Рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997).
Конституційний Суд зазначив, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлюють принцип, відповідно до якого в суді можуть оскаржуватися будь-які рішення, дії та бездіяльність. Тим самим створено механізм реалізації конституційного права особи на судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Конституцією України гарантовано і забезпечено кожній людині і громадянину право на звернення до суду за захистом своїх прав чи свобод (частина 9 пункту 2 Рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997).
Суд зазначає, що вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Предметом розгляду даної справи є незгода позивача з листом відповідача від 09.10.2018, а саме «визнати грубі, неприпустимі порушення правових норм ст. 124 Конституції України при направленні позивачу брехні від 09.10.18 як неправомірні, а як наслідок дій саму брехню не законною і зобов'язати відповідача особисто розглянути приписи листа від 24.07.18 з участю позивача». Не згода мотивована тим, що відповідач при наданні відповіді на даний лист послався на Закон України «Про звернення громадян».
Таким чином, суд надає оцінку саме листу відповідача від 09.10.2018.
Згідно ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (надалі - Закон № 393/96) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до ст. 1 Закону № 393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (ч.1 ст. 7 Закону № 393/96).
Згідно ст. 3 Закону № 393/96 заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
У відповідності до ч.1 ст. 5 Закон № 393/96, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
07.09.2018 ОСОБА_1 звернувся до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування із заявою, в якій просив:
« 1. Принять назад свою дурню от 28.08.2018 г.
2. Направить мне грамотный, полный, обьективный ответ согласно решения Кировоградского окружного административного суда на основании фактических документов, изученых лично Вами обязательно з моим участием, на месте в городе Черкассы».
Звернення, оформлене належним чином і подане у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (ч.1 ст.7 Закону № 393/96).
Відповідно до ст.15 Закону України «Про звернення громадян», органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно ст. 19 Закону № 393/96, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Відповідно до ст. 20 Закону № 393/96 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Виконавча дирекція Фонду соціального страхування України розглянула звернення ОСОБА_1 (вх. №Г-1324 від 10.09.2018) та в межах компетенції повідомила, що листом від 28.08.2017 №11-14/Г-1157з-1528 йому надано вичерпну відповідь на його звернення від 12.04.2017 та 09.06.2017 та повідомлено, що відповідно до ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.
Таким чином із аналізу вказаних документів, слід дійти висновку, що відповідачем у строки, встановлені ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» була надана відповідь на заяву позивача від 07.09.2018.
Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та приймаючи до уваги ратифікацію Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV (3477-15) від 23.02.2006, суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У розділі 4 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі Kraska проти Швейцарії встановлено: «ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності. Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтовано пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Peretyaka and Sheremetyev проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05).
Таким чином, судом встановлено, що позивачем в адміністративному позові не наведено жодного юридично спроможного аргумента відносно того у чому саме полягає порушення його прав - відповідно до ст. 124 Конституції України, та охоронюваних законом інтересів, за захистом, та відновленням котрих він звернувся до суду з даним позовом.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи..
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 100000 грн відшкодування позивачу моральної шкоди за брехню, яка порушує право на повагу до людської гідності суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 КАС України, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Оскільки в задоволенні основної вимоги відмовлено, похідна позовна вимога задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 90, 139-143, 159, 242-246, 250, 255, 262, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Копію рішення направити сторонам.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складене у повному обсязі 06.12.2018.
Суддя В.П. Тимошенко