Справа № 305/1237/18
Провадження по справі 2/305/645/18
05.12.2018. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді Марусяк М.О.
за участю секретаря судового засідання Шемота М.І.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.
Позовні вимоги мотивує тим, що він ОСОБА_1, є власником житлового будинку, розташованого за адресою: с. Костилівка, вул. Туряниці, №8, Рахівського району. У вказаному будинку будинку він проживає зі своєю дружиною, ОСОБА_4. Крім нього та його дружини, в цьому будинку зареєстровані його дочка, ОСОБА_5 з дітьми та її колишній чоловік - ОСОБА_3. 22 серпня 2011 року, рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області, шлюб між дочкою та її чоловіком розірвано, хоча ще деякий час після розірвання шлюбу вони проживали разом. Літом 2016 року, ОСОБА_3, не бажаючи проживати в подальшому з його дочкою однією сім'єю, виїхав у невідомому напрямку та повідомив при цьому, що бажання повертатися не має. З того часу вони його не бачили. На підставі викладеного просив визнати ОСОБА_3, таким, що втратив право користування жилим приміщенням будинку АДРЕСА_1, та зняти його з реєстрації місця проживання за вказаною адресою.
Ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області, ОСОБА_6 від 30.07.2018 відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачем, ОСОБА_3, 14 серпня 2018 року, через канцелярію суду, подано відзив на позовну заяву. У відзиві зазначає, що позивачем при зверненні з позовом до суду не надано до матеріалів цивільного позову відповідного правовстановлюючого документу, яким би в установленому законодавством порядку підтверджувалося право власності позивача на спірний житловий будинок. Будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виданий у серпні місяці 1987 року громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_4, який доданий до матеріалів позовної заяви, не підтверджує право власності цих громадян на спірний житловий будинок, оскільки являється лише документом, що надавав останням право на забудову житлового будинку, АДРЕСА_2 в період з 1987 по 1989 роки. Довідка виконавчого комітету Костилівської сільської ради Рахівського району Закарпатської області №876 від 07 травня 2018 року, містить чисто інформаційні відомості щодо адреси місця проживання/перебування зазначеної особи, однак не являється доказом того, що зазначений громадянин є власником нерухомого майна. Крім того, відомості викладені в акті №139 від 07 травня 2018 року, щодо обстеження матеріально-побутових умов громадянина ОСОБА_1, являються відомостями інформаційно-побутового характеру та не можуть бути належним та достатнім доказом обставин, зазначених в ньому. Таким чином, обставини, які являються згідно позовної заяви підставами та доводами для визнання особи такою, що втратила право користування житловими приміщеннями, не відповідають дійсності та не доводяться належними та допустимими, в тому числі, достовірними доказами. Дійсно, на протязі певного часу, він працює посезонно за межами України, однак, постійно проживає на Україні за адресою: АДРЕСА_1, Рахівського району Закарпатської області, а самий тривалий період, його відсутності за адресою його проживання, реєстрації/прописки не перебільшував 90 днів, тому дані об'єктивні обставини не підпадають під дію норм статті 405 ЦК України та ст.71 ЖК УРСР. За таких обставин, цивільний позов є безпідставним, необгрунтованим та недоведеним, що надає суду у відповідності до положень ЦПК України, винести рішення про відмову у позові. Крім того, вважає, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст.175 ЦПК України. На підставі наведеного просив суд винести ухвалу, за якою позовну заяву ОСОБА_1 до нього, ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку - залишити без руху, надавши позивачу строк на усунення недоліків.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві. Зазначив, що він являється власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, Рахівського району Закарпатської області. У будинку зареєстрований відповідач по справі ОСОБА_3, який являється колишнім чоловіком його дочки. Шлюб між відповідачем та його дочкою розірвано у серпні 2011 року. ОСОБА_3 певний період часу проживав у його житловому будинку. Останні півтора року відповідач не проживав постійно у житловому будинку АДРЕСА_1, оскільки періодично, на три місяці, їздив на сезонні роботи в Чеську Республіку, після чого повертався проживати за місцем своєї реєстрації. У серпні 2018 року, відповідач ОСОБА_3, зі згоди його колишньої дружини ОСОБА_7, повернувся проживати за місцем своєї реєстрації. У зв'язку з неприязними стосунками, просив виписати відповідача з належного йому на праві власності житлового будинку. Разом з цим зазначив, що згідний, щоб ОСОБА_3 залишився до весни проживати у його будинку.
Представник позивача ОСОБА_2, у судовому засіданні уточнив позовні вимоги. Просив визнати ОСОБА_3, таким, що втратив право користування жилим приміщенням будинку АДРЕСА_1 Закарпатської області, знявши його з реєстрації місця проживання за вказаною адресою. Зазначив, що на момент звернення до суду з позовною заявою, відповідач не проживав у належному його довірителю житловому будинку більше півтора року, що стверджується довідкою виконкому Костилівської сільської ради, відтак вважається таким, що втратив право проживання у вказаному житловому будинку. На задоволенні позову наполягає
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Зазначив, що незважаючи на розірвання шлюбу з дочкою позивача, він залишився проживати разом з нею у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, Рахівського району Закарпатської області. Дійсно, він періодично виїзджає на сезонні роботи до Чеської Республіки. Однак такого не було, щоб він залишив постійне місце свого проживання більше, як на три місяці. На підставі наведеного, просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд, приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушним.
За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Судом встановлено наступні обставини.
Позивачу ОСОБА_1, належить на праві приватної власності, в цілій частині, житловий будинок, АДРЕСА_1 що стверджується Витягом про реєстрацію речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №141011999 від 11.10.2018.
Дочка позивача, ОСОБА_7 перебувала у шлюбі з громадянином ОСОБА_3, у зв'язку із чим останній був вселений до житлового будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_1, і який як власник надав право ОСОБА_3 користуватися цим житловим будинком.
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 22.08.2011 по справі №2-811/11, шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 розірвано.
Згідно копії будинкової книги, наразі відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у житловому будинку АДРЕСА_1
Звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку зумовлене тим, що відповідачвідмовляється добровільно знятись з реєстрації у спірному житловому будинку. При цьому позивач зазначає, що основною підставою для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим будинком, являється те, що останній членом його сім'ї не являється за місцем реєстрації постійно не проживає.
Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" в ч.5 ст.3 визначає, що місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.
Частиною 1 ст.383 ЦК України встановлено, що власник житла має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Посилання позивача у позовній заяві про те, що відповідач ОСОБА_3 останні півтора року не проживає у житловому будинку АДРЕСА_1 не знайшли свого підтвердження та спростовані в ході судового розгляду письмовими показами свідка ОСОБА_8 та показами самого позивача наданими у судовому засіданні.
Не доведено позивачем та його представникомналежними та допустимими доказами ту обставину, що відповідач ОСОБА_3 не являється членом його сім'ї.
Відповідно до ст.3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно ст.64 ЖК УРСР, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч.2 ст. 65 ЖК УРСР)
У рішенні Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї") від 03.06.1999 р. у справі №1-8/99 №5-рп/99, зазначено, що щодо поняття „член сім'ї" Конституційний Суд України виходить з об'єктивної відмінності його змісту від галузі законодавства, підкреслюючи при цьому, що навіть міжнародно-правовими актами не встановлено єдиних критеріїв чи поосібного переліку членів сім'ї.
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації прав цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у Постанові від 11 липня 2012 року у справі 6-60цс12.
Відповідачем стверджено, а позивачем визнано той факт, що ОСОБА_3 незважаючи на розірвання шлюбу у серпні 2011 року з дочкою позивача, ОСОБА_7, залишився проживати разом з нею, у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, Рахівського району Закарпатської області.
При розгляді цивільної справи суд керується положеннями статей 77-79 ЦПК України, згідно яких належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування, не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Керуючись положеннями статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегіть встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
В силу приписів статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд не бере до уваги, як належний та допустимий доказ акт обстеження матеріально-побутових умов №139 від 07.05.2018 та довідку виконкому Костилівської сільської ради №557 від 26.07.2018, оскільки такі спростовані, довідками №1451 від 13.08.2018 та №879 від 05.12.2018 наданими виконкомом Костилівської сільської ради та показами самого позивача.
Будь-яких інших доказів, які б підтверджували ту обставину, що відповідач понад один рік без поважних причин, як того вимагає ч.2 ст.405 ЦК України, не проживав у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, Рахівського району Закарпатської області позивачем та його представником не надано.
Не надано позивачем і доказів того, що відповідач не проживав у вказаному будинку строком понад шість місяців на рік.
Той факт, що відповідач періодично виїзджає на сезонні роботи до Чеської Республіки, не може слугувати підставою для визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.
У відповідності до положень ст.263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, зважаючи на покази позивача надані в судовому засіданні, суд приходить до висновку,про відмову у задоволенні позову про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням та зняття його з реєстраційного обліку, у зв'язку з її необґрунтованістю та недоведеністю.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати у відповідності до ст. 141 ЦПК України, слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 273, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН:НОМЕР_1, мешканець АДРЕСА_1
Відповідач, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН:НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті, чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Закарпатського апеляційного суду через Рахівський районний суд Закарпатської області.
Повний текст рішення складено 07 грудня 2018 року.
Головуюча: М.О. Марусяк