Справа № 304/804/18
Провадження № 2/304/318/2018
26 листопада 2018 рокум. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Чепурнова В. О.,
за участю секретаря судового засідання - Гавій Л.В.,
позивача - ОСОБА_1,
її представника - ОСОБА_2,
позивача - ОСОБА_3,
відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/804/18 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу та визнання права користування будинком, -
позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом про встановлення факту проживання ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, а також обоє позивачів просили визнати за ними право користування будинком АДРЕСА_1. Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що з 1985 року проживала у фактичному шлюбі з відповідачем, від якого мають спільного сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Ще після народження сина, у 1985 році, вона перейшла проживати до відповідача, у будинок АДРЕСА_1, де з того часу постійно проживаю. Весь цей час вони проживали однією сім'єю, вели спільний побут та спільне господарство, мали спільний бюджет та піклувалися одне про одного, разом виховували сина. Вказаний будинок належав батькові відповідача - ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_10. Після смерті батька будинок успадкував відповідач, зареєстрував своє право власності на будинок, що стверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 128144342 від 19 червня 2018 року. Однак, за останній час відносини між ними погіршилися, близько місяця тому відповідач привів додому іншу жінку, з якою проживає у будинку та з цього часу почав виганяти її з дому, погрожувати фізичною розправою, ображати, перешкоджати проживати в будинку, де вони з ним однією сім'єю прожили багато років. Про те, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем та постійно проживала з ним однією сім'ю у вказаному будинку можуть підтвердити ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10. Також її постійне проживання у будинку відповідача стверджується довідкою Дубриницької сільської ради від 17 лютого 2011 року № 143 та характеристикою. Разом з ними проживав і позивач ОСОБА_3, місце проживання якого зареєстроване за вказаною адресою, що стверджується відміткою про реєстрацію місця проживання позивача ОСОБА_3 у його паспорті, довідкою Дубриницької сільської ради від 17 лютого 2011 року № 144. Близько семи років тому відповідач вигнав сина з будинку, не пускає його додому, погрожує йому розправою, якщо той прийде проживати в будинок. Тому син змушений був піти з дому та проживав у найманому житлі. Наведені обставини можуть підтвердити його колишня дружина - ОСОБА_11, а також ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9. Оскільки ОСОБА_1 тривалий час проживала однією сім'єю з відповідачем, а ОСОБА_3 є членом сім'ї власника житла, тому мають право користування будинком, що належить відповідачеві.
Відповідач ОСОБА_4 подав суду відзив на позов, у якому зазначив, що наведені у позові обставини не відповідають дійсності. Так, він не перебував та не перебуває у зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_1, вони жодним чином не поєднані спільним побутом та не ведуть спільного господарства. Позивач не зареєстрована у будинку, який належить йому на праві приватної власності, не є членом її сім'ї. Що стосується сина, то він тривалий час не проживає у зазначеному будинку, до сьогоднішнього дня питання користування будинком ним не ставилося, що є порушенням строку позовної давності згідно ЦПК України. Крім того, позивачами жодним чином не надано доказів про те, що вони спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають взаємні права і обов'язки. Твердження позивачів про те, що син був змушений покинути домівку не відповідає дійсності, так-як останній володіє власним житлом, де проживає біля семи років і жодних претензій відносно нього та права користування будинком, що перебуває у його власності, як зазначено вище, не пред'являв. Також зазначив, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою ОСОБА_12, яка знаходиться на 9-му місяці вагітності, а позивач ОСОБА_1 спричиняє значні перешкоди у користуванні ним своїм власним будинком. На підставі вищенаведеного позивач просив у позові відмовити у повному обсязі.
У свою чергу позивачі подали суду відповіді на відзив зазначивши, що не погоджується з таким, оскільки відповідачем не наведено норм права, які заперечують правові підстави їх позову. Так, відповідач вказує у відзиві, що вони не є членами його сім'ї, тоді як ст. 156 Житлового кодексу України встановлено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині і другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Оскільки ОСОБА_1 ставить вимоги про встановлення факту проживання з 1985 року однією сім'єю у фактичних подружніх відносинах з відповідачем та про визнання права користування будинком відповідача як член (колишній член) його сім'ї, тому вказані норми права є правовою підставою їх позову, а не заперечують таку. Також у відзиві відповідач вказує, що ними не надано доказів щодо спільного проживання з ним однією сім'єю, однак ОСОБА_1 не стверджує у позовній заяві, що на даний час проживає з відповідачем однією сім'єю, вона обґрунтовує позовні вимоги тим, що тривалий час проживала однією сім'єю з відповідачем і має право користування будинком, який належить відповідачеві. Також нею зазначені письмові докази постійного проживання з відповідачем, копії яких додано до позовної заяви та копії яких відповідач отримав разом з копією позовної заяви. Відповідач у відзиві вказує, що «у зв'язку з тим, що позивачі не довели обставин на яких ґрунтуються їх докази я вважаю, що в задоволенні позову слід відмовити». Таке твердження є незрозумілим та не має сенсу, оскільки вони не доводили обставин для обґрунтування доказів, а виклали обставин, якими обґрунтовують свої вимоги та зазначили докази, що підтверджують вказані обставини, додали копії письмових доказів. Таким чином відповідач у відзиві не навів заперечень щодо наведених ними у позовній заяві обставин, якими вони обґрунтовують позовні вимоги, чи норм права, які б заперечували правові підстави їх позову.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_13 та ОСОБА_11 пояснили, що є односельчанами сторін та ствердили, що позивач ОСОБА_1 близько тридцяти років проживала з відповідачем ОСОБА_4 Вони жили як чоловік та жінка, а згодом у них народився спільний син - ОСОБА_14, якого разом виховували. Позивач ОСОБА_1 завжди хазяйнувала у будинку як господиня, вони вдвох з відповідачем обробляли земельну ділянку біля будинку, вели спільний побут як повноцінна сім'я. ОСОБА_15 навіть доглядала за покійним батьком відповідача, який і збудував спірний будинок, а згодом здійснювала його поховання. Крім того, свідок ОСОБА_11 пояснила, що є колишньою дружиною позивача ОСОБА_3, та після одруження з ним, вони проживали у будинку АДРЕСА_1, однак там завжди з ініціативи відповідача виникали сварки, що у якійсь мірі згодом призвело до розірвання шлюбу між ними, а через деякий час батько взагалі вигнав сина з будинку і вони були спочатку змушені винаймати квартиру, а потім ще декілька разів змінювати місце проживання.
У судовому засіданні позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_3 та представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили такі задовольнити, посилаючись на обставини позову та відповіді на відзив.
Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні, підтримавши обставини відзиву, просив у позові відмовити у повному обсязі.
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.
Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
У судовому засіданні встановлено, що будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами належить відповідачу ОСОБА_16, що стверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 116882191 від 13 березня 2018 року (а. с. 59-62).
Також встановлено, що у вказаному будинку проживає позивач ОСОБА_1, яка перейшла туди проживати після народження сина - позивача ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10).
Вказане також стверджується довідками Дубриницької сільської ради Перечинського району № № 143, 144 від 17 лютого 2011 року та характеристикою з місця проживання, згідно яких ОСОБА_1 тривалий час проживає в АДРЕСА_1 без реєстрації з чоловіком ОСОБА_4 та сином ОСОБА_3, а також невісткою ОСОБА_11 та онукою ОСОБА_17 (а. с. 13-15).
За змістом ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Положення закону стосовно наявності взаємних прав і обов'язків членів сім'ї містять вказівку на наслідки визнання спільних осіб сім'єю: якщо конкретні особи визнаються членами однієї сім'ї, то між ними існують сімейні відносини і у них виникають взаємні права і обов'язки.
Крім того, Конституційним Судом України у рішенні від 03 червня 1999 року за №5-рп/99 дано офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» та визначено обов'язкову ознаку члена сім'ї, як ведення спільного господарства.
Отже, з огляду на наведені вище докази, суд вважає доведеним факт того, що позивач ОСОБА_1, починаючи з 1985 року по 01 січня 2014 року проживала з відповідачем ОСОБА_4 однією сім'єю як чоловік та жінка без шлюбу.
Разом з цим, згідно зі ст. ст. 64, 65 ЖК України та роз'ясненнями, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року (з наступними змінами) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» особи, що вселились в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, постійно проживають разом з ним і ведуть спільне господарство, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування цим приміщенням, якщо був дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача та при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають, не обумовлений порядок користування жилим приміщенням.
В той же час, письмову згоду на вселення позивача ОСОБА_1 у вищезазначений житловий будинок відповідач чи його покійний батько ОСОБА_5 не давав, питання її прописки ніколи не вирішувалось.
За змістом ст. ст. 64, 65 ЖК України особа, яка вселилася до наймача як член сім'ї, не набуває прав користування займаним жилим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користуватися іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду або, якщо є інші докази того, що вона не змінювала свого постійного місця проживання.
Матеріалами справи стверджується, і це визнала сама позивач, що з 1996 року вона постійно прописана в АДРЕСА_2 (а. с. 6 зворот).
Як встановлено в ході розгляду справи, позивач ОСОБА_1 на даний час проживає у будинку, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_4, без відповідних правових підстав, не є членом родини власника та відповідно не має права користування жилим приміщенням, оскільки право членів сім'ї власника житла на проживання в ньому не є безумовним з огляду на те, що таке право членів сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на квартиру у особи, членом сім'ї якої вона є, а оскільки на теперішній час ОСОБА_1 не є членом сім'ї відповідача, тому право користування будинком АДРЕСА_1 Перечинського району у неї відсутнє.
За таких обставин доводи позивача ОСОБА_1 про те, що вона має право користування житловим будинком АДРЕСА_1, як колишній член сім'ї власника даного будинку - відповідача ОСОБА_4, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому її вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Разом з цим, таке право користування є у позивача ОСОБА_3 як сина, а відтак члена сім'ї власника житла - відповідача ОСОБА_4
Так, відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Як зазначено вище, позивач ОСОБА_3 є сином відповідача, про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 20 січня 1986 року (а. с. 10).
У відзиві на позов відповідачем ОСОБА_4 з цього приводу зазначено, що син тривалий час не проживає у будинку АДРЕСА_1 Перечинського району та питання користування зазначеним будинком відповідно не ставилося.
Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Разом з цим, у позовній заяві, у судовому засіданні самим позивачем ОСОБА_14 та показами свідка ОСОБА_11 достеменно підтверджено, що близько семи років тому відповідач вигнав сина з будинку, між ними склалися неприязні відносини, постійно виникали сварки та суперечки, а тому ОСОБА_3 був змушений проживати у найманому житлі. Крім того, відповідач не пускає його до будинку та погрожує розправою у разі, якщо той вселиться до будинку проживати, що свідчить про те, що ОСОБА_3 чиняться перешкоди у користуванні зазначеним житлом, а відтак ствердити те, що позивач ОСОБА_3 не проживав у спірному жилому приміщенні понад строки, встановлені ст. 70 ЖК України без поважних причин, підстав у суду немає.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України звернення особи до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів є правом особи, а не обов'язком.
А тому, та обставина, що позивач ОСОБА_3 не звертався ні до батька, ні раніше до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні спірним будинком не спростовує факту наявності перешкод у користуванні ним жилим приміщенням.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що частина обставин, на які посилаються позивачі, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що їх вимоги підлягають задоволенню частково.
На підставі вищенаведеного та керуючись постановою Пленуму ВСУ № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, ст. 3 СК України, ст. ст. 1216, 1217, 1218, 1220, 1221, 1223, 1268, 1258, 1261, 1269, 1270, 1296, 1298 ЦК України, ст. ст.12, 81, 89, 258, 259, 263, 293, 315, 319 ЦПК України, суд, -
позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2, місце реєстрації: АДРЕСА_1; місце проживання: АДРЕСА_3) до ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_4) про встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу та визнання права користування будинком - задовольнити частково.
Встановити факт проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_8, з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_9, однією сім'єю без шлюбу, починаючи з 01 січня 1985 року по 01 січня 2014 року, у будинку АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, право користування житловим будинком АДРЕСА_1.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Чепурнов В. О.