06 грудня 2018 р. № 1440/2188/18
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54003
до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001
про:визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 007158302 від 21.08.2018,
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:
визнати протиправним та скасувати прийняте 21.08.2018 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач) податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1;
стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі: судовий збір в сумі 704,80 грн., а також компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 5 638,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказала на недоведеність відповідачем факту несвоєчасної сплати позивачем суми єдиного податку та, відповідно, на протиправність притягнення позивача до відповідальності.
У відзиві на позов (арк. спр. 28-30) Управління зазначило, що позивач сплатила суму єдиного податку за січень 2018 року 22.01.2018, при тому, що граничним днем сплати було 20.01.2018, що стало підставою для застосування штрафної санкції, передбаченої пунктом 122.1 статті 122 Податкового кодексу України.
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористалася.
Дослідивши письмові докази, суд
Відповідно до квитанції від 19.01.2018 № 0.0.944472180.1 (надалі - Квитанція, арк. спр. 15), банк прийняв від позивача (на той момент - фізичної особи - підприємця) суму 372,30 грн.; призначення платежу - «ЄДИНИЙ ПОДАТОК З ФІЗИЧНИХ ОСІБ 01.2018; ОСОБА_1».
Датою валютування у Квитанції вказано 22.01.2018.
11.07.2018 посадова особа Управління склала акт № 1656/14-29-13-02/НОМЕР_2 «Про результати камеральної перевірки своєчасності сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2) з 20.01.2018 по 22.01.2018» (надалі - Акт, арк. спр. 31-32).
Як вказано в Акті, позивач несвоєчасно (22.01.2018, при тому, що граничний термін сплати - 20.01.2018) сплатила суму грошового зобов'язання, чим порушила пункт 295.1 статті 295 Податкового кодексу України.
Податковим повідомленням-рішенням від 11.07.2018 № НОМЕР_1 (надалі - Рішення, арк. спр. 13), Управління, за затримку на 1 календарний день сплати фізичною особою грошового зобов'язання в сумі 372,30 грн., на підставі пункту 122.1 статті 122 Податкового кодексу України, застосувало до позивача штраф в сумі 186,15 грн. (50%).
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Згідно з пунктом 122.1 статті 122 Податкового кодексу України, несплата (неперерахування) фізичною особою - платником єдиного податку, визначеною підпунктами 1 і 2 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, авансових внесків єдиного податку в порядку та у строки, визначені цим Кодексом, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові від 03.04.2018 у справі № 809/3851/16 (адміністративне провадження №К/9901/28055/18) Верховний Суд, зокрема, зазначив: «… згідно з положеннями п. 300.1 ст. 300 Податкового кодексу України, платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій. Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з пунктами 38.1, 38.2 ст. 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк; сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку … з наданням платником податку до установи банку платіжного документа на перерахування податку до бюджету, згідно з яким платник ініціює сплату, а банк приймає такий документ, обов'язок такого платника щодо сплати такого податку до бюджету припиняється. Тому, днем спати податку до бюджету вважається день, коли банк прийняв документ на перерахування податку до бюджету на виконання. Судами … встановлено, що позивач згідно банківськими чеками (квитанція) від 20.04.2013 … та від 20.09.2013 … сплатила до бюджету єдиний податок з фізичних осіб за квітень та вересень 2013 року. Отже, враховуючи вищезазначені приписи законодавства, а також те, що позивачем своєчасно, в межах встановлених законодавством термінів, проведено сплату податкових зобов'язань до бюджету, колегія суддів погоджується із висновком попередні судових інстанцій щодо безпідставності визначення позивачеві штрафу за несплату (неперерахування) єдиного податку до бюджету, згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Суди попередніх інстанцій також правомірно не взяли до уваги, посилання контролюючого органу на те, що датою валютування вказаних вище платіжних операцій … визначено 22.04.2013 та 23.09.2013, оскільки, по-перше, в зазначених вище банківських квитанціях банківською установою самостійно визначено дату валютування … а по-друге, для позивача сплата податку (перерахування коштів) вважається завершеним саме з моменту прийняття банком розрахункового документа на виконання, а не дата валютування, як зазначає відповідач …».
Крім того, 20.01.2018 (граничний строк сплати) та 21.01.2018 були вихідними днями.
Навіть, якщо припустити, що позивач сплатила суму 372,30 грн. 22.01.2018, як стверджує позивач, то, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.03.2018 у справі № 820/1867/17 (адміністративне провадження № К/9901/2067/17), ця обставина не свідчить про допущення платником правил сплати (перерахування) податку та, відповідно, не є підставою для притягнення такого платника до відповідальності.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно зобов'язав позивача сплатити штраф в сумі 186,15 грн., в зв'язку з чим Рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Стосовно доводів позивача про те, що на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Управління має бути відшкодована компенсація за відрив від звичайних занять в сумі 5 638,40 грн., суд зазначив таке.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, як вказано у частині третій статті 132, належать зокрема, витрати сторін та їхніх працівників, що пов'язані із прибуттям до суду.
Оскільки компенсація за відрив від звичайних занять (частина друга статті 135 Кодексу адміністративного судочинства України) є складовою витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, така компенсація відшкодовується в тому випадку, якщо причиною відриву особи від звичайних занять було прибуття до суду, а не підготовка адміністративного позову.
Суд розглянув справу в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, без виклику сторін, що виключає понесення позивачем витрат, пов'язаних з прибуттям до суду та, відповідно, задоволення позовних вимог в частині компенсації суми 5 638,40 грн.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Судовий збір розподіляється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 139, 241-243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54003, РНОКПП НОМЕР_2) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати прийняте 11.07.2018 Головним управлінням ДФС у Миколаївській області податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1.
3.В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54003, РНОКПП НОМЕР_2) судовий збір в сумі 704,80 грн. сплачений платіжною квитанцією від 05.09.2018 № 0.0.1125412926.1.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Птичкіна