03.12.2018 року м. Дніпро Справа № 904/550/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Коваль Л.А., Пархоменко Н.В.
при секретарі судового засідання: Мудрак О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Примак С.А.), ухвалене у м. Дніпро 11.06.2018р. о 13.05. (дата складання повного тексту рішення - 13.06.2018) у справі № 904/550/18
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регул", 50023, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Серафимовича, 87Б; код ЄДРПОУ 21925618
про стягнення заборгованості із заробітної плати, -
У лютому 2018р. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Регул" та просив суд стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за червень 2013р. в сумі 7000 грн. та липень 2013р. в розмірі 2434,78 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку із заробітної плати під час звільнення в сумі 432 866,72 грн., обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що при звільненні позивача з посади директора ТОВ "Регул" 10.07.2013р. відповідач не здійснив виплату ОСОБА_1 заробітної плати за червень 2013р. та частину липня місяця 2013р., та зазначав, що заборгованість існує й досі.
06.03.2018р. позивач подав до господарського суду заяву про збільшення позовних вимог, за якою просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за червень 2013р. в сумі 7000 грн. та липень 2013р. в розмірі 2434,78 грн., компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки за період з 01.06.2012р. по 30.06.2013р. у сумі 6242,34грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку із заробітної плати під час звільнення в сумі 432 866,72 грн.
26.03.2018р. позивач подав до господарського суду заяву про залишення без розгляду заяви про збільшення позовних вимог від 06.03.2018р. та заяву про зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні в сумі 432 866,72 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі № 904/550/18 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Регул" середнього заробітку за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні у сумі 432 866,72 грн.
Не погодившись із зазначеним рішенням, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та не повне з'ясування обставин справи, просив рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі № 904/550/18 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, зокрема вказує наступне:
- відповідачем не доведено належними доказами використання позивачем щорічної відпустки за період з 01.06.2012р. по 30.06.2013р., а тому позивач має право на одержання компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні;
- судом не враховані показання свідка у справі - ОСОБА_2, згідно з якими ОСОБА_1 нарахована у лютому 2013р. сума у розмірі 3435,84грн., яка становить заробітну плату за використані 18 днів щорічної відпустки за період роботи з червня 2011 по травень 2012, що також не спростовано відповідачем;
- не враховані судом і показання свідка ОСОБА_3, згідно з якими в особовій картці ОСОБА_1 були відсутні записи про надання йому щорічної відпустки за відпрацьований період часу з червня 2012р. по 10.07.2013р.;
- навіть, якщо врахувати виплачену позивачу суму у розмірі 3435,84грн. в рахунок виплати відпускних за період червень 2012 - травень 2013, то позивач має право на компенсацію 6 днів невикористаної відпустки за попередній період та 2 дні за червень-липень 2013р., що не враховано судом першої інстанції;
- судом не застосовано до спірних правовідносин ст.ст. 116, 117 КЗпП України, які передбачають повний розрахунок з працівником при звільненні, в т.ч. і виплату компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, чого відповідачем здійснено не було.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.07.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі № 904/550/18; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 25.07.2018р.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2018р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 29.08.2018р.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.08.2018р. в задоволенні клопотання позивача про виклик свідків та прийняття доказів, які не були подані до суду першої інстанції - відмовлено; клопотання позивача про витребування доказів задовольнено частково та витребувано від відповідача належним чином засвідчені копії сторінок журналу реєстрації наказів по кадрам ТОВ "Регул", зазначеного у п. 10 додатку 2 до акту прийому передачі документів від 17.06.2016р., а також його оригінал для огляду в судовому засіданні; належним чином засвідчені копії 10 наказів з кадрових питань за номерами 7/ОК - 16/ОК, виданих ТОВ "Регул" в лютому - березні 2013р. (серед яких є наказ про надання ОСОБА_1 відпустки в кількості 18 днів за раніше відпрацьований час протягом 2011 - 2012р.р.), а також їх оригінали для огляду в судовому засіданні; належним чином засвідчені копії всіх відомостей про нарахування заробітної плати працівникам ТОВ "Регул", зазначених в додатку № 4 до акту прийому передачі документів від 17.06.2016р. (з яких можна конкретно встановити кількість днів для виплати позивачу вихідної допомоги - компенсації за невикористану основну щорічну відпустку), а також їх оригінали для огляду в судовому засіданні; розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 12.09.2018р.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.09.2018р. на підставі розпорядження керівника апарату суду від 12.09.2018р. № 1229/18 щодо автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Верхогляд Т.А., судді Пархоменко Н.В., що унеможливлює участь їх у розгляді даної справи, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2018р., апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Чередко А.Є. (доповідач), Березкіна О.В., Кузнецов В.О.
У судовому засіданні 12.09.2018р. представником позивача заявлено відвід головуючому судді Чередко А.Є., подавши відповідну письмову заяву.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.09.2018р. зупинено апеляційне провадження у справі № 904/550/18 до вирішення питання про відвід головуючому судді Чередко А.Є. суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 ГПК України.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.09.2018р. (суддя Чус О.В.) у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Чередка А.Є. у справі № 904/550/18 - відмовлено.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.09.2018р. поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі № 904/550/18, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 03.10.2018р.
Указом Президента України від 29.12.2017 № 454/2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" ліквідовано Дніпропетровський апеляційний господарський суд та Донецький апеляційний господарський суд; утворено Центральний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, з місцезнаходженням у місті Дніпрі.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд з 03.10.2018 року припинив здійснення правосуддя у зв'язку із публікацією в газеті "Голос України" повідомлення про початок роботи Центрального апеляційного господарського суду.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 31 ГПК України, у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
На виконання вказаних правових норм забезпечено передачу справи № 904/550/18 з Дніпропетровського апеляційного господарського суду до Центрального апеляційного господарського суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду для розгляду справи № 904/550/18 визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Чередко А.Є. (доповідач) суддів: Коваль Л.А., Пархоменко Н.В.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.10.2018р. прийнято до свого провадження справу № 904/550/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі № 904/550/18, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 14.11.18р.
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 14.11.18р. по 03.12.18р.
Позивач та його представник у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсягу.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу позивача безпідставною.
Так, в обгрунтування заперечень відповідач вказує, що позивачем не доведено належними доказами права на одержання середнього заробітку за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні в сумі 432 866,72 грн. На підприємстві не належним чином вівся облік надання працівникам щорічних оплачувальних відпусток, оскільки у відповідних наказах, які підписувалися позивачем як директором підприємства не вказувалось періоду відпрацьованого часу, за який така відпустка надавалася, що унеможливлює встановлення розміру належної до сплати позивачу компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки за період з 01.06.2012р. по 30.06.2013р. Відсутні у ліквідатора і накази про надання ОСОБА_1 щорічних відпусток, в т.ч. і за зазначений у позові період часу. Отже, затримка у здійсненні з позивачем розрахунку виникла не з вини ТОВ "Регул", тому згідно з ст. 117 КЗпП України позивач не має права на виплату середньомісячного заробітку за час затримання розрахунку при звільненні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 з 31.05.1995р. обіймав посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Регул".
10.07.2013р. ОСОБА_1 було звільнено з посади директора ТОВ "Регул" за угодою сторін та як стверджує позивач під час звільнення відповідач не здійснив з ним повний розрахунок, а саме не виплатив компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 01.06.2012р. по 30.06.2013р.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
На час звернення позивача з даним позовом до господарського суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Регул" перебуває у процедурі банкрутства, відкритого Господарським судом Дніпропетровської області, обставини чого визнаються сторонами.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтєю 2 Закону України «Про оплату праці» визначено стркутуру заробітної плати, де:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій;
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ст. 74 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), в редакції на час звільнення позивача, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Статтєю 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 24 Закону України "Про відпустки", в редакції на час звільнення позивача.
Виходячи з вищенаведених норм чинного законодавства слід дійти висновку, що грошова компенсація за не використані дні щорічної відпустки відноситься до додаткової заробітної плати, а дана справа відноситься до юрисдикції господарських судів.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи з дати укладення трудового договору - 31.05.1995р., дати свого звільнення з ТОВ «Регул» - 10.07.2013р., тарифної заробітної ставки на дату звільнення - 7000,00грн. на місяць та не здійснення відповідачем при звільненні повного розрахунку з позивачем, а саме не виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 01.06.2012р. по 30.06.2013р., позивачем заявлений до стягнення з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні: з 10.07.2013р. по 01.03.2018р. у розмірі 432 866,72грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено факту отримання ним у лютому 2013р. щорічної оплачуваної відпустки саме за період з 01.06.2011 по 31.05.2012 та недоведено вину керівництва ТОВ "Регул" в несвоєчасній виплаті позивачу будь-яких компенсацій за невикористані дні відпустки, оскільки на підприємстві не належним чином вівся облік надання працівникам щорічних оплачувальних відпусток.
Проте, апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції необгрунтованими та помилковими.
Так, відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Позивач посилається на те, що у лютому 2013р. він скористався відпусткою у 24 календарних дні за відпрацьований час з 01.06.2011р. по 31.05.2012р., про що свідчать індивідуальні відомості про застраховану особоу ОСОБА_1 (ф. ОК-7) про нараховану заробітну плату у лютому 2013р. (10435,84 грн.), тому на момент звільнення з посади, 10.07.13р. ОСОБА_1 мав право на відпустку за відпрацьований період з 01.06.2012 по 30.06.2013, компенсацію за яку йому не виплатили при звільненні.
Відповідно до ч. 12 ст. 10 Закону України "Про відпустки", власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.
Зазначений облік полягає у належному веденні кадрової документації, яка має містити в собі всю інформацію, необхідну для встановлення факту отримання працівниками щорічних відпусток, зокрема, періоду, за який відповідні відпустки такими працівниками отримані тощо.
Так, наказом Державного комітету статистики України № 489 від 05.12.2008 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" затверджена форма наказу (розпорядження) про надання відпустки - № П-3, відповідно до якої одним з обов'язкових реквізитів такого документу є зазначення періоду, за який надається щорічна оплачувана відпустка.
Надання працівнику щорічної оплачуваної відпустки за раніше відпрацьований час оформлюється відповідним наказом по підприємству. Зазначений наказ згідно з вимогами Наказу Державного комітету статистики України № 489 від 05.12.2008 є первинним обліковим документом зі статистики праці. Будь-які записи про щорічні відпустки вносяться роботодавцем до особових карток таких працівників саме на підставі даних, що містяться у наказах (розпорядженнях) про надання відпусток.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, належними та допустимими доказами у даній справі можуть бути лише накази (розпорядженнях) про надання відпусток, наказ про звільнення, особові картки працівників, тобто документи, які безпосереднь містять у собі інформацію про надані щорічні відпустки і період часу, за який вони надаються.
Виходячи з вищевикладеного, надані сторонами відомості ПФ україни за формою ОК-7, лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 10773/06-02/26 від 22.05.2018р., заяви свідків, копії журналу реєстрації наказів по кадрам ТОВ «Регул», відомості про нарахування заробітної плати працівникам ТОВ «Регул», інші накази з кадрових питань по ТОВ «Регул», Звіт аудиторської фірми «Финансист» про результати первірки правильності розрахунку кількості днів невикористаної відпустки на момент звільнення ОСОБА_1 за період 1998-2013р.р. не є належними та допустимими доказами у справі.
В матеріалах справи наявна копія наказу по ТОВ «Регул» № 41/1 ОК від 10.07.2013р. про припинення трудового договору з ОСОБА_1 (а.с. 100, т.1), відповідно до якого на день звільнення у ОСОБА_1 були відсутні дні невикористаної щорічної відпустки. Однак, підпис ОСОБА_1 про ознайомлення на наказі відсутній та за твердженням позивача зазначенй наказ йому для ознайомлення на надавався.
До матеріалів справи, також надана копія наказу по ТОВ «Регул» № 77/ОК від 20.09.2012р., згідно з яким ОСОБА_1 надано основну щорічну відпустку за відпрацьований час з 24.09.2012 по 17.10.2012 включно на 24 календарних дні (а.с. 34, т. 2).
Будь-які інші документи особової справи, зокрема щодо надання позивачу щорічних відпусток за весь період роботи, в т.ч. особова картка позивача, в матеріалах справи відсутні, відповідачем суду не подавалися внаслідок їх відсутності у ліквідатора ТОВ «Регул», що він пояснює не передачею йому цих документів останнім керівником ТОВ «Регул» та їх вилученням слідчими органами.
За наведених обставин покладення на позивача вини у не виплаті йому ТОВ «Регул» при звільненні компенсації за невикористану відпустку та не доведенні позивачем належними доказами, які мають зберігатися на підприємстві, права на одержання такої компенсації є безпідставним.
Разом з цим, з обставин справи вбачається, що між сторонами існує спір про розмір належних позивачу при звільнені виплат, зокрема компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Проте, стягнення з відповідача суми компенсації за невикористані дні щорічної відпустки не є предметом спору у даній справі. У заявах від 26.03.2018р. про залишення без розгляду заяви про збільшення позовних вимог від 06.03.2018р. та про зміну підстави позову та зменшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача лише середній заробіток за час затримки розрахунку зі сплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні в сумі 432 866,72 грн. Саме такі позовні вимоги і розглядалися судом першої інстанції у справі.
Згідно ж з ст. 117 КЗпП України, обов'язок виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку виникає у підприємства за умов відсутності спору про розмір сум, які підлягають виплаті при звільнені, та залежить від результату розгляду спору про розміри належних звільненому працівникові сум.
Як вжє вище зазначалось, розмір належних позивачеві для виплати при звільненні сум, не є предметом спору у справі, що унеможливлює задоволення позовних вимог прозивача про стягнення з відповідача відшкодування за несвоєчасний розрахунок у вигляді середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Окрім цього, позивачем заявлено до стягнення з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 10.07.2013р. по 01.03.2018р. у розмірі 432 866,72грн.
Між тим, як встановлено апеляційним судом, постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2016р. у справі № 904/509/16 ТОВ «Регул» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Марченко Яну Василівну.
Статтею 28 Закону України "Про оплату праці" визначено, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Отже, Законом України "Про оплату праці", який є спеціальним, врегульовано, що зобов'язання із заробітної плати, які виникли у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Таким чином, після визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, а вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 10.07.2013р. по 01.03.2018р. у розмірі 432 866,72грн. є необгрунтованими.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 13.05.2014 у справі № 5021/321/12, Верховним Судом у постанові від 20.06.2018р. у справі № 5/191/10, постанові від 13.06.2018р. у справі № 908/487/16.
З огляду на усе вищевикладене, судова колегія апеляційного суду вважає позовні вимоги позивача та доводи апеляційної скарги безпідставними, а висновки місцевого господарського суду, викладені в оскаржуваному рішенні, такими, що не призвели до прийняття неправильного рішення у справі, тому колегія суддів апеляційного суду не вбачає достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі № 904/550/18, яким відмолено у задоволенні позовних вимог позивача.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі № 904/550/18 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2018 у справі № 904/550/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 07.12.2018 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя Л.А. Коваль
Суддя Н.В. Пархоменко