28 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 559/321/16-ц
Провадження № 14-367цс18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача СитнікО. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: Дубенська виховна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (далі - Дубенська виховна колонія), Дубенська загальноосвітня школа ІІ-ІІІ ступенів № 9 Рівненської області (далі - Дубенська ЗОШ № 9),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дубенської виховної колонії
на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 19 вересня 2016 року у складі судді Стадійчук А. О. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 21 грудня 2016 року у складі колегії суддів Гордійчук С. О., Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Дубенської виховної колонії, Дубенської ЗОШ № 9 про визнання неправомірною зміну істотних умов праці, поновлення попередніх умов праці, стягнення втраченого заробітку, та
У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що в 2002 році її прийнято на роботу до Дубенської ЗОШ № 9 на посаду вчителя зарубіжної літератури. З 2012 року вона працювала вчителем світової літератури, української мови та літератури з повним тижневим навантаженням. Директор школи своїм наказом від 31 серпня 2015 року розподілила їй навантаження лише 2,5 годин художньої культури на 2015?2016 навчальний рік.Унаслідок зменшення тижневого навантаження з 18 до 2,5 годин розмір її заробітної плати істотно зменшився, що є зміною істотних умов праці у розумінні пункту 3 статті 32 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), про яку її у строк, передбачений цією статтею, попереджено не було.
Просила визнати незаконним та скасувати пункт 1.6 наказу директора Дубенської ЗОШ № 9 від 31 серпня 2015 року «Про розподіл педагогічного навантаження вчителів школи на І семестр 2015?2016 навчального року» у частині визначення їй як вчителю тижневого навантаження у 2,5 години; стягнути з Дубенської виховної колонії втрачений заробіток, виходячи з 18-годинного тижневого навантаження; стягнути з відповідачів 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 19 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано пункт 1.6 наказу директора Дубенської ЗОШ № 9 від 31 серпня 2015 року «Про розподіл педагогічного навантаження вчителів школи на І семестр 2015?2016 навчального року» (у частині розподілу педагогічного навантаження ОСОБА_3.). Стягнуто з Дубенської виховної колонії на користь ОСОБА_3 37 876,78 грн втраченого заробітку за період з 01 вересня 2015 року по 12 серпня 2016 року та 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що Дубенська ЗОШ № 9 при зміні істотних умов праці не дотрималася вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України щодо попередження працівника не пізніше ніж за два місяці до таких змін, а тому наказ про зменшення тижневого навантаження вчителя є незаконним. Незаконна зміна істотних умов праці позивачки призвела до переживань та вимагає додаткових зусиль для організації її життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 21 грудня 2016 року апеляційну скаргу Дубенської виховної колонії відхилено, рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 19 вересня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що працівник має право звернутися до суду із вимогами про оплату праці без обмежень будь-яким строком відповідно до пункту 2 статті 233 КЗпП України. Суд вказав, що доводи апеляційної скарги про неналежність відповідача для проведення виплат за стягнутими на користь позивачки коштами є безпідставними, оскільки Дубенська ЗОШ № 9 має статус юридичної особи з державною формою власності та входить у структуру (штат) Дубенської виховної колонії, яка є розпорядником коштів.
У січні 2017 року Дубенська виховна колонія звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Доводи, наведені в касаційній скарзі
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди безпідставно не задовольнили заяву про застосування позовної давності, подану відповідачем до суду першої інстанції. Крім того, суд першої інстанції не залучив до участі у справі належного відповідача - відповідний орган Державної казначейської служби України.
Дубенська виховна колонія зазначила, що 11 вересня 2015 року ОСОБА_3 ознайомлено із новим педагогічним навантаженням на І семестр 2015?2016 року і своїм підписом вона фактично погодилася із зміною істотних умов праці. Позивачка продовжувала працювати за нових умов до 29 серпня 2016 року і жодних дій з припинення трудових відносин не вчиняла. Не врахували суди і тієї обставини, що належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 пройшла перекваліфікацію із вчителя зарубіжної літератури на вчителя української мови матеріали справи не містять.
Також одним із доводів, наведених у касаційній скарзі, є той, що справа не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки Дубенська виховна колонія є державним органом, тому спір з нею відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) має розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У березні 2017 року ОСОБА_3 подала заперечення, у яких просила касаційну скаргу Дубенської виховної колонії відхилити, рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 19 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 21 грудня 2016 року залишити без змін.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
02 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 25 липня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Одним з доводів, наведених у касаційній скарзі, є порушення судами правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Суди встановили, що наказом директора Дубенської ЗОШ № 9 від 04 листопада 2002 року ОСОБА_3 прийнято на посаду вчителя зарубіжної літератури Дубенської ЗОШ № 9.
У 2012 році ОСОБА_3 пройшла курси підвищення кваліфікації при Рівненському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти, атестацію і підтвердила вищу категорію, їй присвоєно звання «старший вчитель». З того часу позивачка працювала вчителем світової літератури, української мови та літератури з повним 18-годинним тижневим навантаженням.
Наказом директора Дубенської ЗОШ № 9 від 31 серпня 2015 року № 317 ОСОБА_3 визначено тижневе навантаження у 2,5 години (а. с. 7).
Не погоджуючись із зазначеним наказом та вважаючи, що її трудові права порушені, оскільки зменшення навантаження істотно вплинуло на розмір її заробітної плати, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом.
Спір, який виник між ОСОБА_3 та відповідачами, стосується режиму роботи та визначення робочого часу, що впливає на розмір заробітної плати. Такі правовідносини є трудовими і на них поширюються норми КЗпП України.
За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення ОСОБА_3 з цим позовом), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Згідно із частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
За змістом частини другої зазначеної статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;
6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, було закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 24 Закону України від 13 травня 1999 року № 651-XIV«Про загальну середню освіту» (далі - Закон № 651-XIV) педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в закладах системи загальної середньої освіти. Перелік посад педагогічних працівників системи загальної середньої освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ).
Згідно з Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою КМУ від 14 червня 2000 року № 963, посада вчителя відноситься до посад педагогічних працівників.
За вимогами статті 28 Закону № 651-XIV права та обов'язки педагогічних працівників системи загальної середньої освіти визначаються Конституцією України, Законом України «Про освіту», КЗпП України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
У пункті 15 частини третьої статті 3 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII«Про державну службу», який набрав чинності 01 травня 2016 року, законодавець чітко врегулював, що дія цього Закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.
Тобто посада вчителя не є ні державною, ні публічною службою.
Предметна юрисдикція передбачена у частині першій статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду.
Вимоги ОСОБА_3 стосуються порушення її трудових прав, за змістом правовідносин спір не має ознак публічно-правового, оскільки виник з приводу невиконання відповідачем обов'язку щодо письмового попередження працівника про зміну істотних умов праці, втрат у заробітній платі, тобто спір є приватноправовим і відповідно до зазначених вимог закону має розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Звернення позивача до Дубенської виховної колонії, до структури якої входить Дубенська ЗОШ № 9, не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивачка звернулася за захистом порушених прав, що виникли із трудових відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з юрисдикційністю спору.
Щодо висновків судів по суті спору.
Із матеріалів справи вбачається, що у 2015 році ОСОБА_3 зверталася до суду з позовом до Дубенської виховної колонії, у якому просила скасувати наказ від 31 серпня 2015 року № 317 про визначення її тижневого навантаження у 2,5 години, поновити її 18-годинне тижневе навантаження, стягнути з відповідача втрачений заробіток та заподіяну моральну шкоду.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 листопада 2015 рокупозов ОСОБА_3 задоволено частково. Наказ від 31 серпня 2015 року № 317 «Про розподіл педагогічного навантаження вчителя школи на І семестр 2015-2016 рік ОСОБА_3, виданий директором Дубенської ЗОШ № 9 визнано незаконним та скасовано. Поновлено ОСОБА_3 18-годинне тижневе навантаження вчителя-предметника. Стягнуто з Дубенської виховної колонії на користь ОСОБА_3 втрачений заробіток за період з 31 серпня по 26 листопада 2015 року у розмірі 8542,02 грн та 500 грн на відшкодування моральної шкоди (а. с. 45).
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 05 лютого 2016 року рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 26 листопада 2015 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено, оскільки позов подано до неналежного відповідача (а. с. 46, 47).
Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У статті 93 КЗпП України надано визначення заробітної платні - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до статті 21 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно зі статтею 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
За пунктом 3 статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Відповідно до статті 29 Закону № 108/95-ВР при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Однією з підстав припинення трудового договору згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України є відмова працівника від переведення на роботу в іншу мiсцевiсть разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Звертаючись у 2015 році з позовом про поновлення порушених трудових прав та відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_3 висловила незгоду зі зміною істотних умов праці. Адміністрація школи мала вирішити питання про звільнення працівника на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, однак цього не зробила, чим порушила вимоги трудового законодавства.
Відповідно до пункту 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З оспорюваним наказом директора Дубенської ЗОШ № 9 від 31 серпня 2015 року № 317 ОСОБА_3 ознайомлено 11 вересня 2015 року, на якому позивачка власноруч написала, що не погоджується з ним (а. с. 109).
Строк на оскарження наказу директора Дубенської ЗОШ № 9 від 31 серпня 2015 року № 317 закінчився 11 грудня 2015 року.
З позовом до суду ОСОБА_3 звернулася 09 лютого 2016 року.
31 травня 2015 року Дубенська виховна колонія зверталася до суду із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності та про відмову у позові (а. с. 36).
КЗпП України є спеціальним законом, що регулює трудові правовідносини, передбачає строки звернення до суду.
Встановлений статтею 223 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін. Суд першої інстанції залишив поза увагою доводи відповідача, що позивачка оскаржила наказ директора Дубенської ЗОШ № 9 з порушенням тримісячного строку, чим порушив норми матеріального права. Апеляційний суд на зазначені помилки суду першої інстанції уваги не звернув.
Заяви про поновлення зазначеного строку матеріали справи не містять.
У задоволенні позову ОСОБА_3 про оскарження наказу директора Дубенської ЗОШ № 9 від 31 серпня 2015 року № 317 необхідно відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.
Відповідно до вимог статті 32 КЗпП України про зміну істотних умов праці, якими є зміна систем та розмірів оплати праці, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій - працівника необхідно повідомити не пізніше, ніж за два місяці.
Статтею 25 Закону№ 651-XIVвизначено, що розподіл педагогічного навантаження у загальноосвітньому закладі здійснюється його керівництвом і затверджується відповідним органом управління освітою. Пунктом 2 цієї статті встановлено, що педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу, незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, обсягом менше тарифної ставки встановлюється лише за його згодою.
Зменшення педагогічного навантаження тягне за собою зміну режиму роботи вчителя, і як внаслідок - відповідне зменшення заробітної плати, що в силу вимог пункту 3 статті 32 КЗпП України є зміною істотних умов праці.
Оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про попередження позивачки не менш як за два місяці про зміну істотних умов праці, а також надання позивачкою згоди на такі зміни, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем трудових прав ОСОБА_3 у зазначеній частині.
Згідно з пунктом 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Позивачку не було повідомлено у встановлений статтею 32 КЗпП України двомісячний строк про зміну істотних умов праці, тому заробітна плата за вказаний період з розрахунку 18-годинного навантаження має бути стягнута з Дубенської виховної колонії на користь позивачки.
Згідно з довідкою від 12 вересня 2016 року № 53 ОСОБА_3 як учитель при 2,5-годинному тижневому навантаженні отримала заробітну плату за вересень-жовтень та частину листопада 2015 року в розмірі 1 857,81 грн (а. с. 74). Заробітна плата вчителя вищої категорії при 18-годинному тижневому навантаженні за той самий період становила 9 381 грн, що підтверджується розрахунком від 12 вересня 2016 року № 54 (а. с. 75). З урахуванням того, що про зміну істотних умов праці позивачку повідомлено 11 вересня 2015 року, розрахунок втраченого заробітку визначається шляхом виплати різниці між фактично отриманою заробітною платою та втраченим доходом, що становить 7 523,19 грн.
ОСОБА_3 фактично не працювала з навантаженням у 18 годин за період з листопада по 12 серпня 2016 року, тому підстави для стягнення втраченого заробітку за цей період відсутні, оскільки заробітна плата - це винагорода за виконану роботу. Якщо працівник не виконав певний обсяг роботи, відсутні підстави для оплати невиконаної роботи.
Підтверджено порушення трудових прав ОСОБА_3 у частині належного повідомлення про зміну істотних умов праці, що спричинило зменшення розміру її заробітної плати, тому суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 237-1 КЗпП України з урахуванням засад розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суди порушили норми процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права, однак повно встановили обставини справи, дослідили докази та надали їм правову оцінку, ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення.
За вимогами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI«Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Разом з тим звільнення від сплати судового збору за вимогою про визнання пункту наказу про розподіл педагогічного навантаження зазначеним Законом не передбачено.
ОСОБА_3 звільнена від сплати судового збору за вимогами про стягнення втраченого заробітку. У зв'язку з тим, що у позові про визнання незаконним та скасування пункту 1.6 наказу директора Дубенської ЗОШ № 9 від 31 серпня 2015 року «Про розподіл педагогічного навантаження вчителів школи на І семестр 2015?2016 навчального року» позивачці відмовлено,на неї покладаються судові витрати за подання у цій частині позовної заяви у розмірі 551,20 грн (1 378 * 0,4), що підлягає стягненню в доход держави. Сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 606,32 грн (551,20 * 110%) та 661,44 грн (551,20 * 120%) відповідно підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь Дубенської виховної колонії.
Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 412, 415, 416, 419ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
Касаційну скаргу Дубенської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 19 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 21 грудня 2016 року у частині позовних вимог про визнання незаконним пункту наказу про розподіл педагогічного навантаження, стягнення втраченого заробітку скасувати й ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 у цій частині задовольнити частково.
Стягнути з Дубенської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (35600, Рівненська область, місто Дубно, вулиця Садова, 7) на користь ОСОБА_3 (35600, АДРЕСА_1) 7 523,19 грн (сім тисяч п'ятсот двадцять три гривні дев'ятнадцять копійок) втраченого заробітку за період вересень?жовтень та частину листопада 2015 року.
В іншій частині вимог про визнання наказу незаконним відмовити.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 19 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 21 грудня 2016 року у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 (35600, АДРЕСА_1) 551,20 грн (п'ятсот п'ятдесят одну гривню двадцять копійок) судового збору в дохід держави.
Стягнути з ОСОБА_3 (35600, АДРЕСА_1) на користь Дубенської виховної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Рівненській області (35600, Рівненська область, місто Дубно, вулиця Садова, 7) 1 267,76 грн (одну тисячу двісті шістдесят сім гривень сімдесят шість копійок) судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
В. І. Данішевська І. В. Саприкіна
О. С. Золотніков О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
В. С. Князєв О. Г. Яновська