Ухвала від 06.12.2018 по справі

УХВАЛА

06 грудня 2018 року

м. Київ

Провадження № 11-793сап18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження заяви ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. від участі в розгляді скарги ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 05 червня 2018 року № 1735/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 06 грудня 2017 року № 3920/3дп/15-17, та

ВСТАНОВИЛА:

ВРП рішенням від 05 червня 2018 року № 1735/0/15-18 залишила без змін рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 06 грудня 2017 року № 3920/3дп/15-17 «Про притягнення судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т. О. до дисциплінарної відповідальності».

03 липня 2018 року ОСОБА_3 як представник ОСОБА_4 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 05 червня 2018 року № 1735/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 06 грудня 2017 року № 3920/3дп/15-17 «Про притягнення судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т. О. до дисциплінарної відповідальності».

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 31 серпня 2018 року відкрила провадження за скаргою ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на зазначене вище рішення ВРП в порядку частини сьомої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

29 листопада 2018 року ОСОБА_3 надіслав заяви про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г., а також суддіДанішевської В. І., яка не бере участі в розгляді цієї справи, оскільки не входить до складу колегії суддів, сформованої для розгляду цієї справи, в порядку, встановленому статтею 31 КАС України.

Як на підставу для відводу суддів представник скаржника послався на пункт 4 частини першої статті 36 КАС України, а саме наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

На обґрунтування вказаної підстави ОСОБА_3 зазначив, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Мікалефф проти Мальти»(Micallef v. Malta, пункт 93) існування неупередженості повинно бути визначено, зокрема, за об'єктивним тестом, відповідно до якого встановлюється, чи суд, а також, серед іншого, його структура забезпечили відповідні гарантії для виключення легітимних сумнівів стосовно неупередженості суду.

Заявник посилається також на практику ЄСПЛ, за якою «суд» розглядається як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку він не буде володіти легітимністю,що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві («Лавентс проти Латвії», пункт 81). Фраза «заснований на законних підставах» означає не лише законні підстави для існування суду, а також відповідність суду специфічним правилам, що регламентують його діяльність («Сокуренко і Стригун проти України», пункт 24). «Закон» у значенні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), таким чином, включає не лише законодавство щодо заснування і компетенції судових органів, а також будь-яке інше положення національного законодавства, яке в разі його порушення спричинило б незаконну участь одного чи більше суддів у розгляді справи («ДМД Груп, А.С. проти Словакії», пункт 59). Завданням принципу «заснованості на законних підставах» у статті 6 Конвенції є забезпечення незалежності судової системи від дискреційного права представника виконавчої влади і її регулювання законами уряду («Савіно та інші проти Італії», пункт 94).

У заявах про відвід представник скаржника зазначив, що з приводу легітимності Верховного Суду Окружний адміністративний суд міста Києва розглядає справу № 826/15714/17 про скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) від 09 листопада 2017 року за № 10701020000071690 щодо проведення державної реєстрації органу державної влади - Верховного Суду, ідентифікаційний код юридичної особи № 41721784.

Тому, на думку заявника, зазначені у його заявах судді Великої Палати Верховного Суду не можуть відповідати принципам неупередженості, зокрема, за об'єктивним критерієм, оскільки сам Верховний Суд створений не на підставі закону.

Перевіривши наведені ОСОБА_3 на обґрунтування заяв про відвід суддів доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Частинами першою, п'ятою та шостою статті 125 Конституції України встановлено, щосудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Відповідно до частини першої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».

Відповідно до частини другої статті 37 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», що за винятком двох пунктів розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» набрав чинності 30 вересня 2016 року, Велика Палата діє у складі Верховного Суду.

За правилами частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Згідно з частиною сьомою статті 266 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП, на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є судом, установленим законом,для розгляду скарги ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на рішення ВРП від 05 червня 2018 року № 1735/0/15-18 «Про залишення без змін рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 06 грудня 2017 року № 3920/3дп/15-17 «Про притягнення судді Святошинського районного суду міста Києва Величко Т. О. до дисциплінарної відповідальності».

Вирішуючи у цьому провадженні питання про відвід усім суддям Великої Палати Верховного Суду від розгляду скарги ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 та постановляючи за наслідками розгляду цього питання цю ухвалу, Велика Палата Верховного Суду зважає на те, що відповідні заяви ОСОБА_3 від 29 листопада 2018 року подані в одній справі з одних і тих же підстав, тобто за об'єктивними ознаками ці заяви представника скаржника фактично є єдиним зверненням до суду з відводом усіх суддів Великої Палати Верховного Суду, до компетенції яких законом віднесено розгляд цієї справи.

За таких обставин, з огляду на закріплені у параграфі 2 глави 2 розділу І та статті 40 КАС України правила інстанційної юрисдикції й порядок вирішення заявленого відводу, іншого суду для вирішення питання про відвід усім суддям такого колегіального органу Верховного Суду, як Велика Палата законодавством не встановлено.

Відповідно до статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):

1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;

2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи;

3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;

4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.

Стаття 6 Конвенції вимагає суд у межах своїх повноважень бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами («Ветштайн проти Швейцарії»).

Так, ОСОБА_3 зазначає, що наявність упередженості вказаних у заявах про відвід суддів встановлена ним за об'єктивним критерієм, зміст якого наведено ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти».

Практика ЄСПЛ свідчить про те, що при об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді («Морель проти Франції», пункти 45-50; «Пескадор Валеро проти Іспанії», пункт 23) або органу, що засідає у вигляді суду присяжних («Лука проти Румунії», пункт 40), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду («Ветштайн проти Швейцарії», пункт 44; «Пабла Кю проти Фінляндії», пункт 30; «Мікалефф проти Мальти», пункт 96).

У рішенні в справі «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року ЄСПЛ з посиланням на його усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49).

Стосовно об'єктивного критерію ЄСПЛ указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (пункт 52 рішення у справі «Білуха проти України»).

Посилання на упередженість суддів через створення Верховного Суду, на думку заявника, не на підставі закону не можна вважати об'єктивно обґрунтованими, оскільки такі доводи ґрунтуються на припущеннях, суб'єктивній оцінці заявника обставин створення цього органу.

Той факт, що в Окружному адміністративному суді міста Києва триває розгляд справи про скасування запису в ЄДР від 09 листопада 2017 року за № 10701020000071690 щодо проведення державної реєстрації органу державної влади - Верховного Суду, не доводить незаконності реєстрації та нелегітимності цього органу.

Отже, обставини, наведені представником скаржника на обґрунтування заяв про відвід суддів, не знайшли свого підтвердження. Тому підстав для висновку про наявність визначених пунктом 4 частини першої статті 36 КАС України та інших передумов для відводу названих вище суддів Великої Палати Верховного Судунемає.

Окрім наведеного, Велика Палата Верховного Суду також бере до уваги те, що в разі задоволення відводу її суддям перегляд оскарженого ОСОБА_4 рішення ВРП може не відбутися, оскільки формально не існуватиме складу суду, встановленого для цього законом. За такої правової ситуації ОСОБА_4 може бути позбавлена передбаченого статтею 6 Конвенції права на доступ до правосуддя. У поєднанні з наведеними вище аргументами настання такої ситуації є неприпустимим.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 36, 40 та 266 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Відмовити в задоволенні заяв ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 про відвід суддів Великої Палати Верховного Суду Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г. від участі в розгляді скарги ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 на рішення Вищої ради правосуддя від 05 червня 2018 року № 1735/0/15-18, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Третьої Дисциплінарної палати від 06 грудня 2017 року № 3920/3дп/15-17.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

О. Р. Кібенко О. М. Ситнік

В. С. Князєв В. Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О. Г. Яновська