Постанова
Іменем України
04 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 149/3298/16-к
провадження № 51-3929 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року, прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, та потерпілої ОСОБА_7 на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року, в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020000000264, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Кушелівка Хмільницького району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 в строк покарання строк попереднього ув'язнення.
Вироком вирішено цивільний позов, питання речових доказів і судових витрат у провадженні.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни. Виключено з мотивувальної частини вироку Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року обтяжуючу обставину - вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані.
За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_6 засуджено за те, що він, 14 серпня 2016 року, близько 21.20 год., керуючи транспортним засобом марки «Део Ланос» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі сполученням «Бердичів - Літин», біля с. Широка Гребля Хмільницького району Вінницької області допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_7 . Після вчинення наїзду, достовірно знаючи, що ОСОБА_7 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав тілесні ушкодження, розуміючи, що поставив потерпілого в небезпечний для життя стан та усвідомлюючи, що залишає без допомоги особу, яка внаслідок отриманих травм позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, маючи реальну можливість надати потерпілому допомогу, не виконав свого обов'язку, покладеного на нього законом і загальновизнаними нормами моралі, не переконався, чи потребує потерпілий допомоги, не викликав карету швидкої допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу та з метою уникнення відповідальності, після скоєння наїзду на потерпілого, ОСОБА_6 автомобілем залишив місце дорожньо-транспортної пригоди. 20 серпня 2016 року ОСОБА_6 був затриманий співробітниками національної поліції за місцем свого проживання.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення щодо нього з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки після скоєння наїзду на потерпілого зупинив транспортний засіб, а не залишив у небезпеці, та звернувся за допомогою до сторонніх осіб. Стверджує, що рішення апеляційного суду було постановлено незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_9 брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, чим порушено вимоги п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 з підстави істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що рішення апеляційного суду було постановлено незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_9 брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, чим порушено вимоги п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України.
У касаційній скарзі портерпіла ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідності призначення покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що рішення апеляційного суду було постановлено незаконним складом суду, оскільки суддя ОСОБА_9 брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, чим порушено вимоги п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України. Стверджує, що судами призначено покарання ОСОБА_6 в мінімальних межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 135 КК України, проте не враховано поведінку засудженого після вчинення злочину. На думку потерпілої, судами неправильно вирішено цивільний позов, оскільки не враховано глибину страждань, а також не безпідставно відхилено клопотання про призначення психологічної експертизи.
Під час касаційного розгляду прокурор вважала, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_7 - задоволенню частково.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судових рішеннях наведено докладні мотиви.
Доводи засудженого ОСОБА_6 про відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч.1ст. 135 КК України, є необґрунтованими.
Так, відповідно до положень ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищими соціальними цінностями. Кримінальний кодекс України здійснює охоронну функцію щодо вказаних цінностей, зокрема ст. 135 КК України встановлює кримінальну відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу" або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України полягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Злочинність такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан, або причетна до події, через яку особа опинилася в такому стані.
За змістом ст.135 КК України, поставлення в небезпеку виступає як основа для виникнення спеціального обов'язку надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, ставлення суб'єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).
Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого ст. 135 КК України, полягає у небажанні суб'єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають.
Моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Варто зазначити, що для кваліфікації злочину не має значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров'ю особи. Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, несе відповідальність за ст. 135 КК України. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.
Таким чином, за встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, є повністю доведеним той факт, що засуджений ОСОБА_6 одразу після наїзду на ОСОБА_7 , не надавши допомоги останньому, який внаслідок отриманих тілесних ушкоджень її потребував, самовільно покинув місце пригоди, залишивши потерпілого у небезпечному для життя стані. Тому, дії засудженого ОСОБА_6 за ч.1 ст. 135 КК України кваліфіковані вірно, а його винуватість у вчиненому доведена поза розумним сумнівом.
Не знайшли свого підтвердження доводи касаційних скарг засудженого ОСОБА_6 , прокурора та потерпілої ОСОБА_7 щодо порушення вимог ст. 76 КПК України в зв'язку з тим, що суддя апеляційного суду, який розглядав справу в апеляційному порядку, не мав права брати участі в її розгляді, так як був у складі колегії суддів, яка 19 січня 2017 року здійснювала апеляційний перегляд ухвали слідчого судді щодо ОСОБА_6 . Однак, як убачається з копії зазначеного судового рішення, колегією суддів апеляційного суду апеляційна скарга захисника ОСОБА_10 про перегляд ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27 грудня 2016 року щодо скасування постанови прокурора про закриття кримінального провадження по суті не розглядалась, а лише була повернута особі, яка її подала.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 135 КК України суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості, дані про особу засудженого, думку потерпілої.
Таким чином, повною мірою врахувавши вказані обставини, суд призначив покарання за ч. 1 ст. 135 КК України ОСОБА_6 у виді позбавлення волі на строк 1 рік, що не є максимальним розміром покарання, передбаченого санкцією вказаної норми.
Таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 . Підстав вважати його явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, перевіривши доводи апеляційних скарг засудженого ОСОБА_6 і його захисника, прокурора, потерпілої ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції вказані доводи обґрунтовано визнав неспроможними та з наведенням докладних мотивів ухваленого рішення залишив вирок щодо ОСОБА_6 без зміни. З указаними висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.
Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Отже, переконливих доводів про необхідність скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 та закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення з касаційної скарги останнього, а також з касаційних скарг прокурора та потерпілої, не вбачається.
Інших доводів щодо незаконності судових рішень, які могли би бути безумовними підставами для їх скасування чи зміни, касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 , прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції та потерпілої ОСОБА_7 не містять, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Суд
ухвалив:
Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 , прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції та потерпілої ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3