28 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 636/959/16-ц
Провадження № 14-366цс18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача СитнікО. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_4, Головне управління Національної поліції у Харківській області (далі - ГУ НП у Харківській області),
треті особи, як не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної виконавчої служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області (далі - ВДВС Чугуївського МУЮ Харківської області), Департамент реєстрації Харківської міської ради (далі - Департамент),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4
на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 03 листопада 2016 року у складі судді Панаїд І. В. та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 березня 2017 року у складі колегії суддів Шаповал Н. М., Кокоші В. В., Хорошевського О. М.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ГУ НП у Харківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ВДВС Чугуївського МУЮ Харківської області, Департамент, про звільнення майна з-під арешту, та
У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила звільнити квартиру АДРЕСА_1, що передана їй в іпотеку, з-під арешту.
Позов мотивовано тим, що на забезпечення виконання умов укладеного між нею та ОСОБА_4 договору позики останній передав їй в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1. Проте на підставі постанови державного виконавця від 08 липня 2013 року про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, державний реєстратор Чугуївського МУЮ Харківської області наклав арешт на вказану квартиру. Крім того, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року в рамках кримінального провадження задоволено клопотання слідчого Слідчого управління ГУ НП у Харківській області про арешт майна, до складу якого входить вказана квартира. Зазначала, що накладені арешти порушують її право як іпотекодержателя, оскільки майно в іпотеку передано раніше, ніж відбулося накладення арешту, тому просила звільнити зазначену квартиру з-під арештів.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 03 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Звільнено іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 з-під арешту, зареєстрованого державним реєстратором Чугуївського МУЮ Харківської області на підставі постанови державного виконавця від 08 липня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для звільнення з-під арешту іпотечного майна, накладеного на підставі постанови державного виконавця, з огляду на порушення прав позивача на задоволення її вимог як іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки. При цьому в частині звільнення майна з-під арешту, накладеного на підставі ухвали Апеляційного суду Харківської області, суд першої інстанції вважав, що ці вимоги не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 23 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3задоволено, рішення суду першої інстанції змінено. Звільнено квартиру АДРЕСА_1з-під арешту, накладеного 11 лютого 2016 року Апеляційним судом Харківської області. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги про звільнення майна з-під арешту, накладеного на підставі ухвали суду апеляційної інстанції в рамках кримінального провадження, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.
У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Наведені в касаційній скарзі доводи
Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що справа підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства, а тому суди помилково розглянули цей спір у порядку цивільного судочинства. Заявник вважає, що суди неправильно визначили суб'єктний склад і процесуальний статус сторін у справі; неповно дослідили обставини справи та документи, які стосуються предмета спору. Посилається на те, що провадження у кримінальній справі, у якій накладався арешт на квартиру, ще триває.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
12 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 25 липня 2018 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 20 серпня 2018 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди встановили, що 26 вересня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. та зареєстрований в реєстрі за № 3243, згідно з яким ОСОБА_4 надано грошові кошти у розмірі 45 500,00 доларів США, з кінцевим терміном повернення не пізніше 26 серпня 2009 року.
На виконання зобов'язань за договором позики ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_4 надав в іпотеку належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1.
ОСОБА_4 зобов'язань за договором позики належним чином не виконував, тому ОСОБА_3 звернулася з позовом до суду про стягнення із ОСОБА_4 заборгованості з урахуванням процентів за користування позикою на рівні облікової ставки, трьох процентів річних від простроченої суми боргу та неустойки.
Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 22 червня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 жовтня 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто із ОСОБА_4 на її користь борг у розмірі 1 121 619,93 грн та судовий збір.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 рішення суду від 22 червня 2012 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, та виселення з квартири іпотекодавця ОСОБА_4
Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 24 жовтня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено: звернуто стягнення у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за договором позики на предмет іпотеки - зазначену квартиру; виселено ОСОБА_4 з указаної квартири без надання іншого житла.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2015 року рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 24 жовтня 2014 року змінено в частині виселення, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено, в іншій частині рішення суду залишено без змін.
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт, зареєстрований державним реєстратором Чугуївського МУЮ Харківської області Татарським А. М. за реєстровим № 1929903 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 липня 2013 року № 35988159, виданої державним виконавцем ВДВС Чугуївського МУЮ Харківської області Довбиш О. С.
Також установлено, що ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області від 11 лютого 2016 року в рамках кримінального провадження від 24 листопада 2012 року № 12012220060000084 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 15, частиною другою статті 190, частинами першою - четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Харківській області Балабіної Т. О. про арешт майна, до складу якого входить і квартира АДРЕСА_1.
Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області від 29 лютого 2016 року задоволено заяву прокурора Харківської області про роз'яснення ухвали цього суду від 11 лютого 2016 року; постановлено вважати накладеним арешт на зазначені в клопотанні слідчого від 26 січня 2016 року квартири та будівлі із забороною вчинення будь-яких дій, у тому числі в рамках виконавчих проваджень.
Стосовно посилання заявника у касаційній скарзі на порушення судами правил предметної юрисдикції, у зв'язку з чим справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, слід зазначити таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Аналогічна норма міститься й у статті 19 ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до частини першої статті 174 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України, у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах) підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно (частина друга статті 174 КПК України в зазначеній редакції).
Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації (частина третя статті 174 КПК України в указаній редакції).
Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частина четверта статті 174 КПК України в зазначеній редакції).
Тобто порядок скасування арешту майна, що накладений у межах кримінального провадження, встановлюється статтею 174 КПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та розгляду справи в судах) і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.
Отже, законодавцем чітко врегульовано порядок вирішення питання про зняття арешту з майна.
Викладене свідчить, що апеляційний суд помилково у порядку цивільного судочинства вирішив спір про звільнення майна з-під арешту, накладеного судом у межах кримінального провадження, адже в силу наведених норм закону цей спір повинен розглядатися у порядку кримінального судочинства, тобто суд порушив правила предметної юрисдикції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Аналогічне положення міститься й у статті 255 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), згідно з пунктом 1 частини першої якої суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною першою статті 414 ЦПК України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині позовних вимог про звільнення спірного майна з-під арешту, накладеного Апеляційним судом Харківської області ухвалою від 11 лютого 2016 року, та закрити провадження у справі в цій частині позовних вимог з одночасним роз'ясненням, що вказані вимоги підлягають розгляду у порядку кримінального судочинства.
Стосовно законності й обґрунтованості оскаржуваних рішень судів у частині позовних вимог про звільнення спірного майна з-під арешту, зареєстрованого державним реєстратором Чугуївського МУЮ Харківської області на підставі постанови державного виконавця від 08 липня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, необхідно зазначити таке.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У частині першій статті 37 Закону № 898-IV передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Згідно з частиною п'ятою статті 60 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV; у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
У частині третій статті 54 Закону № 606-XIV закріплено пріоритетність прав іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки переважно перед іншими кредиторами боржника, які не є заставодержателями.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
З огляду на наявність рішення суду, яке набрало законної сили, щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру АДРЕСА_1), суд правильно вважав, що накладене державною виконавчою службою обтяження на вищевказане майно перешкоджає позивачці у реалізації права останньої на розпорядження зазначеною квартирою.
За таких обставин та з підстав, передбачених зазначеними нормами матеріального права, правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким у цій частині погодився й апеляційний суд, про задоволення вказаних позовних вимог, оскільки право позивачки було порушено та підлягає захисту. Отже, позовні вимоги ОСОБА_3 у частині зняття накладеного державною виконавчою службою арешту є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Із матеріалів справи та змісту оскаржуваних рішень судів у зазначеній частині позову не вбачається, що суди при розгляді справи в цій частині позову порушили норми матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині позовних вимог про звільнення спірного майна з-під арешту, зареєстрованого державним реєстратором Чугуївського МУЮ Харківської області на підставі постанови державного виконавця від 08 липня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження - підлягають залишенню без змін.
Керуючись статтями 255, 256, 259, 268, 400, 402, 409, 410, 414, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
Касаційну скаргуОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 03 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 березня 2017 року у частині позовних вимог ОСОБА_3 про звільнення квартири АДРЕСА_1 з-під арешту, накладеного 11 лютого 2016 року Апеляційним судом Харківської області, - скасувати. Провадження у справі у цій частині позову закрити.
В іншій частині рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 03 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Д. А. Гудима Л. І. Рогач
В. І. Данішевська І. В. Саприкіна
О. С. Золотніков О. С. Ткачук
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
В. С. Князєв О. Г. Яновська