Постанова
Іменем України
21 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 201/17622/16-ц
провадження № 61-18902св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Дніпрогаз»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 20 січня 2017 року у складі судді Ткаченко Н. В. та на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня
2017 року у складі судді Петешенкової М. Ю.,
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дніпрогаз» (далі - ПАТ «Дніпрогаз») про визнання, що позивач не отримував від відповідача обслуговування належної якості, про визнання дій неправомірними відносно спірного запиту на інформацію від 14 жовтня 2016 року, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що у зв'язку з ремонтними роботами, які проводило ПАТ «Дніпрогаз» його квартира залишилася без газу, отже він не отримує від ПАТ «Дніпрогаз» послуг належної якості. У зв'язку з чим він звертався із запитом про надання публічної інформації до ПАТ «Дніпрогаз». Відповіді у строк встановлений статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» він не отримав.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 на підставі статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просив суд визнати, що він від
ПАТ «Дніпрогаз» послуг належної якості не отримував, на підставі статей 19, 20, 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» просив визнати дії ПАТ «Дніпрогаз» відносно спірного запиту на інформацію від 14 жовтня 2016 року неправомірними, зобов'язати ПАТ «Дніпрогаз» вчинити певні дії та відшкодувати моральну шкоду.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2016 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху, оскільки не відповідала вимогам статті 119 ЦПК України, зокрема ОСОБА_1 не було сплачено судовий збір, не зазначено перейменовані поштові адреси сторін, незазначені докази обґрунтування моральної шкоди, у зв'язку з чим останньому було запропоновано усунути вказані недоліки протягом 2 днів з дня отримання зазначеної ухвали.
09 січня 2017 року ОСОБА_1 отримав копію ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2016 року про залишення його позовної заяви без руху, проте у передбачений законом строк вимоги зазначеної ухвали не виконав.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня
2017 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачеві.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2016 року позовна заява ОСОБА_1 була залишена без руху, оскільки не відповідала вимогам статті 119 ЦПК України, вимог якої ОСОБА_1 виконано не було, у зв'язку з чим, на підставі частини другої статті 121 ЦПК України 2004 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачеві.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня
2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, є Закон України «Про судовий збір», яким не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору. Тому вважав, що стаття 22 Закон України «Про захист прав споживачів», яка передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, та на яку послався заявник, до цих правовідносин не застосовується.
У травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив ухвали судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмова у звільненні заявника від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» є перешкоджанням доступу до правосуддя та протирічить роз'ясненням, викладеним у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».
У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшло заперечення ПАТ «Дніпрогаз» у якому зазначено, що обставини на які посилається ОСОБА_1 у касаційні скарзі, не є порушенням норм матеріального і процесуального права, та не призвели до неправильного вирішення справи по суті, тому не є підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень виключно через незгоду позивача з ними.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_1підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів, а не стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає звільнення від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.
За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 7, ст. 84) слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
Таким чином, порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Аналогічний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі 761/24881/16-ц (провадження
№ 14-57цс18).
Суд першої інстанції визнаючи позовну заяву ОСОБА_1 неподаною та повертаючи її позивачеві, а апеляційний залишаючи без змін ухвалу районного суду наведеного не врахували.
При цьому апеляційний суд безпідставно послався на те, що оскільки Закон України «Про судовий збір» є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, то саме цей Закон підлягає застосуванню, а не стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає звільнення від сплати судового збору.
Частиною 4 статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статті ст. 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 402, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня
2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 12 квітня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников С. Ф. Хопта