Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 265/4748/16-ц
провадження № 61-16347св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, яка подана представником ОСОБА_4, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області, у складі судді Козлова Д. О., від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області, у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Пономарьової О. М., Ткаченко Т. Б., від 20 червня 2017 року,
У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_3 про виселення.
Позовна заява ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що 22 травня 2007 року сторони уклали кредитний договір № МRТ9G104000017, за яким банк надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 36 000, 00 доларів США строком до 19 травня 2017 року, які позичальник зобов'язалась повернути разом із відсотками за користування кредитом. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором сторони 22 травня 2007 року уклали договір іпотеки № МRТ9G104000017, за яким ОСОБА_3 передала банку в іпотеку житловий будинок (загальна площа 89,10 кв. м, житлова площа 56,20 кв. м), який розташований у АДРЕСА_1 та який належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2007 року. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 26 березня 2013 року у справі № 0538/6527/2012 було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу ПАТ КБ «Приватбанк» з укладенням договору купівлі-продажу.
Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд виселити ОСОБА_3 з будинку № 142 по вул. З. Космодем'янської у м. Маріуполі.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 березня 2017 року задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк». Виселено ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_1 із подальшим наданням їй жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 ЖК УРСР. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щопредмет іпотеки було придбано за кредитні кошти, рішенням суду було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а тому відповідач підлягає виселенню з житлового будинку без надання іншого постійного житла.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог банку, оскільки в іпотеку банку переданий житловий будинок, який був придбаний відповідачем за рахунок отриманих кредитних коштів, а відповідачем зворотнього не доведено.
У липні 2017 року представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи, при вирішенні спору по суті не врахували, що предмет іпотеки не було придбано за кредитні кошти. За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Також судами попередніх інстанцій не враховано положення статті 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
23 серпня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
27 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
05 квітня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу.
05 листопада 2018 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_3, яка подана представником ОСОБА_4, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами встановлено, що 22 травня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір № MRT9G104000017, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 36 000, 00 доларів США для придбання жилої нерухомості та зобов'язалась повернути суму кредиту не пізніше 19 травня 2017 року, сплативши банку відсотки за користування кредитом у розмірі 12 % річних, а також інші платежі, передбачені договором (а. с. 5-7).
22 травня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором від 22 травня 2007 року між сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку належне їй нерухоме майно: будинок № 142 по вул. З. Космодем'янської у м. Маріуполі (а. с. 8-10).
Будинок № 142 по вул. З. Космодем'янської у м. Маріуполі належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2007 року (а. с. 30-32).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 26 грудня 2012 року, яке змінено рішенням Апеляційного суду Донецької області від 26 березня 2013 року (справа № 0538/6527/2012), у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором № МRТ9G104000017 від 22 травня 2007 року звернуто стягнення на житловий будинок № АДРЕСА_1 (загальною площею 89,10 кв. м), початкова вартість якого відповідно до іпотечного договору становить 260 989, 00 грн, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 травня 2007 року у сумі 82 486,50 доларів США шляхом його продажу ПАТ «КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем за ціною, визначеною на власний розсуд іпотекодержателем, але не нижче 50% вартості предмету іпотеки, вказаного у пункті 11 іпотечного договору, та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателем зі здійсненням всіх необхідних дій від імені іпотекодавця, у тому числі отримання витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано АДРЕСА_1.
25 травня 2016 року банком на адресу ОСОБА_3 був надісланий лист з вимогою добровільно звільнити будинок № 142 по вул. З. Космодемянської у м. Маріуполі протягом тридцятиденного строку з дня отримання вимоги (а. с. 14-16).
Вимогу про виселення із будинку ОСОБА_3 не виконала.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення, а в частині третій - порядок виселення громадян.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.
Отже, за змістом цих норм особам, яких виселяють з жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Встановивши, що спірне іпотечне житло було придбане у день отримання кредиту, тобто за рахунок кредитних коштів, прийнявши до уваги наявність рішення суду (справа № 0538/6527/2012) про звернення стягнення на предмет іпотеки, місцевий суд дійшов вірного висновку про безпідставність доводів ОСОБА_3 про те, що спірне іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту.
Разом з тим, згідно статті 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (у редакції, яка діяла на момент розгляду справи у суді першої інстанції) протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам-підприємцям) або юридичним особам-суб'єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».
Положення вказаної статті (так само і як положення Закону в цілому) не зупиняли дію статті 109 ЖК УРСР, однак зупинення дії статті 40 Закону України «Про іпотеку» у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, розташованих на території, на якій проводилась антитерористична операція, що були передані в іпотеку і щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти, унеможливлює застосування положень статті 109 ЖК УРСР.
Місто Маріуполь включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р.
Отже, враховуючи положення статті 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», цілеспрямовано введені державою з метою захисту прав громадян, які проживають на території України, на якій проводилась антитерористична операція, виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти, не може здійснюватися до закінчення дії цього Закону.
Таким чином, посилання заявника на неврахування судами положень статті 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» під час ухвалення рішень у справі є обґрунтованими та впливають на правильність вирішення судами спору.
За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Приймаючи до уваги те, що у даній справі положення статті 109 ЖК УРСР підлягають до застосування виключно у поєднані із положеннями статті 40 Закону України «Про іпотеку», дія якої зупинена на період дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення вимог банку є неправильними.
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги банку про виселення ОСОБА_3 з будинку, який є предметом іпотеки і розташований на території, де проводилась антитерористична операція, не можуть бути задоволені у період дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».
За правилами частини першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на зазначені обставини, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
Керуючись статтями 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3, яка подана представником ОСОБА_4, задовольнити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 червня 2017 року скасувати.
У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про виселення відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
СуддіБ. І. Гулько
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк