Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 766/9700/16-ц
провадження № 61-27131св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області, у складі судді Гаврилова Д. В., від 23 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області, у складі колегії суддів: Полікарпової О. М., Вейтас І. В., Ігнатенко П. Я., від 04 липня 2017 року,
У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23 грудня 2015 року між нею та
ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до умов якого вона надала відповідачу грошові кошти в розмірі 28 тис. доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 709 218,08 грн, строком до 23 серпня 2016 року, які останній зобов'язався повертати щомісячно до 23 числа, починаючи з 23 січня 2016 року частками у розмірі не менше ніж 3 500 доларів США щомісячно. Зазначала, що відповідач не виконує умови договору позики, заборгованість у строки, зазначені у договорі, не повернув. Відповідно до пунктів 5, 6 договору позики при простроченні повернення позики позичальник сплачує штраф у розмірі
100% від несплаченої суми, а також проценти у розмірі 50% річних
від залишку заборгованості за весь строк прострочення.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість у розмірі 1 743 534,75 грн, з яких: основний борг - 709 218,02 грн, проценти за несвоєчасне повернення позики - 325 098,73 грн та штраф - 709 218, 02 грн.
У вересні 2016 року ОСОБА_4 пред'явив зустрічний позов до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя шляхом стягнення коштів.
Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_4 зазначав, що з 27 липня
2007 року по 11 лютого 2016 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 За професією він моряк, тому більшість часу проводив у рейсах, за які отримував значну заробітну плату в іноземній валюті. Під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 з 2010 року по 2015 рік він перерахував їй 182 тис. доларів США, які остання використала на власний розсуд, не в інтересах сім'ї. У порядку поділу майна подружжя просив залишити їй кошти, необхідні для проживання, а саме 81 948 грн, а решту перерахованих коштів стягнути з ОСОБА_3 на його користь як частину спільного сумісного майна у порядку поділу майна подружжя. Крім того, 26 лютого 2016 року, тобто після розірвання шлюбу, ОСОБА_3 зняла з карткового рахунку грошові кошти у розмірі 8 тис. доларів США, які належать ОСОБА_4, та розпорядилась ними на власний розсуд без згоди власника.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_4, змінивши позовні вимоги, просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь частину грошових коштів, які складають спільну сумісну власність подружжя, у розмірі
3 754 212 грн, а також стягнути з ОСОБА_3 на його користь 8 тис. доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 207 360 грн, які не є спільною сумісною власністю подружжя та якими відповідач розпорядилась без його згоди.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 23 лютого
2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 23 грудня
2015 року у розмірі 757 400 грн, неустойку у розмірі 20 000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 3 970 612 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Визначено порядок виконання рішення шляхом зарахування зустрічних однорідних грошових вимог ОСОБА_3 у розмірі 777 400 грн та ОСОБА_4 у розмірі 3 970 612 грн у рахунок погашення частини грошових вимог ОСОБА_4 У порядку виконання рішення суду вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 різницю після зарахування однорідних грошових вимог у розмірі 3 193 212 грн.
Задовольняючи частково первісний позов ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив із того, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про належне виконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором позики. Позовна вимога про стягнення відсотків за договором позики є необґрунтованою оскільки при укладенні договору сторони домовились, що позика є безпроцентною (пункт 3 договору позики). Вирішуючи питання про розмір штрафу за неналежне виконання договору позики, суд першої інстанції, вважаючи несправедливим нарахування штрафу у розмірі, який значно перевищує розмір збитків, врахувавши Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013, зменшив розмір неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України
до 20 тис. грн. Рішення суду першої інстанції у частині зустрічних позовних вимог обґрунтовано тим, що ОСОБА_4 документально підтверджено отримання ОСОБА_3 грошових коштів на суму 148 тис. доларів США, які вона використовувала не в інтересах сім'ї, а тому, відступаючи від засад рівності часток подружжя, суд вирішив стягнути грошові кошти
у розмірі 3 754 212 грн, а також безпідставно набуті 8 тис. доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 216 400 грн. За заявою ОСОБА_4 суд визначив порядок виконання рішення шляхом зарахування зустрічних позовних вимог.
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 1 514 800 грн. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4
216 400 грн. У задоволенні позову у частині поділу майна подружжя шляхом стягнення грошових коштів відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції у частині зменшення штрафу є необґрунтованим, оскільки, зважаючи на принцип свободи договору та з урахуванням того, що штраф не перевищує розмір збитків, у районного суду не було підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої
статті 551 ЦК України. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про поділ майна подружжя, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 розпорядилась грошовими коштами, які були перераховані позивачем протягом 2010-2015 років, всупереч його волі або не в інтересах сім'ї. Апеляційний суд погодився з районним судом у частині стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 8 тис. доларів США, оскільки зазначені кошти належали ОСОБА_4 та були безпідставно зняті з рахунку його колишньою дружиною після розірвання шлюбу та витрачені нею на власний розсуд. Відповідач не довела, що зазначені грошові кошти за усним проханням ОСОБА_4 були передані його кредитору.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 та рішення апеляційного суду у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що договір позики від 23 грудня
2015 року підписано ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння, а тому він не у повному обсязі усвідомлював значення своїх дій. Суди не врахували, що сторонами за договором позики є подружжя, а ОСОБА_3 не довела, що під час перебування у шлюбі вона мала стабільний дохід, який би дав їй можливість набути у особисту приватну власність грошові кошти у розмірі, зазначеному у договорі позики. Апеляційний суд необґрунтовано скасував судове рішення у частині визначення розміру неустойки, правильно визначеного судом першої інстанції на підставі частини третьої
статті 551 ЦК України. Заявник не погоджується з висновками апеляційного суду про необґрунтованість та недоведеність вимог про поділ майна подружжя шляхом стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 Заявник погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про стягнення з
ОСОБА_3 на його користь 8 тис. доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 216 400 грн.
У відзиві (запереченні) на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_4, а рішення апеляційного суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»
(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
17 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Під час розгляду справи суди встановили, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 липня 2007 року по 11 лютого 2016 року (а. с. 43-44).
Виписками з місця роботи та з банківського рахунку документально підтверджено отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_4, який працював на морських судах, у період проживання у шлюбі грошових коштів в розмірі
148 тис. доларів США (а. с.60; 92).
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до частини першої, другої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Обґрунтовуючи зустрічний позов про поділ майна подружжя та відступлення від рівності часток подружжя, ОСОБА_4 зазначав, що за період
2010-2015 року він, працюючи моряком та постійно перебуваючи у рейсах, перерахував ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 148 тис. доларів США, проте вона використала їх на власний розсуд, не в інтересах сім'ї.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про недоведеність позивачем за зустрічним позовом заявлених позовних вимог щодо поділу майна подружжя шляхом стягнення з відповідача на його користь грошових коштів, набутих сторонами під час шлюбу. ОСОБА_4 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач за зустрічним позовом розпорядилась грошовими коштами всупереч його волі та не в інтересах їх сім'ї.
Під час розгляду справи суди встановили, що 23 грудня 2015 року між сторонами був укладений договір позики у простій письмовій формі, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала ОСОБА_4
28 тис. доларів США на умовах повернення до 23 серпня 2016 року шляхом сплати щомісячних платежів у розмірі не менше 3 500 доларів США (а. с. 5).
Відповідно до пункту 9 договору позики від 23 грудня 2015 року підписання цього договору позичальником підтверджує факт одержання ним від позикодавця позики. Належним чином підписаний договір є доказом передання грошей від позикодавця до позичальника.
Суди встановили, що в обумовлений строк ОСОБА_4 грошові кошти не повернув, що не заперечується й самим відповідачем.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У відповідності до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
ОСОБА_3 у позовній заяві визначено, що сума позики за спірним договором складає 28 тис. доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 709 218,02 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення основної заборгованості за договором позики, оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження повернення заборгованості за договором позики. Не можуть бути прийняті до уваги посилання ОСОБА_4 на безгрошовість спірного договору та відсутність його волевиявлення на укладання спірного договору, оскільки факт передачі грошових коштів підтверджено у положеннях договору позики від 23 грудня 2015 року, а саме у
пункті 9 зазначеного договору. Крім того, відсутність волевиявлення
ОСОБА_4 не доведена належними та допустимими доказам, спірний договір у судовому порядку недійсним не визнано. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання недійсним спірного договору залишені без розгляду за заявою представника ОСОБА_4
Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності в кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно із частиною першою, другою статті 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Судами установлено, що відповідно до пункту 5 договору позики
від 23 грудня 2015 року при простроченні повернення позики позичальник сплачує штраф у розмірі 100% від неповерненої суми позики.
Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
У порушення вимог статей 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи) апеляційний суд зазначених вимог закону та обставин справи не врахував, доводи відповідача належним чином не перевірив та не взяв до уваги, що розмір неустойки, яка нарахована позивачем складає 709 218,02 грн. Такий розмір неустойки значно перевищує розмір збитків (валютою договору є іноземна валюта), не відповідає засадам справедливості та розумності, істотно порушує баланс прав і інтересів сторін (які укладали договір позики, перебуваючи у шлюбі), а тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про зменшення на підставі частини третьої статті 551 ЦК України суми штрафу, передбаченого пунктом 9 договору позики, до 20 тис. грн.
Рішенням апеляційного суду частково задоволено позов ОСОБА_4 про стягнення на його користь з ОСОБА_3 8 тис. доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 216 400 грн. У зазначеній частині рішення апеляційного суду ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не оскаржується, а тому касаційному перегляду в силу статті 400 ЦПК України не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 611 ЦК України зарахування зустрічних позовних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
ОСОБА_4 подавав заяву про визначення порядку виконання рішення суду шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Колегія суддів дійшла висновку, що у рахунок погашення грошових вимог
ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 за договором позики від 23 грудня 2015 року підлягає зарахуванню грошова сума у розмірі 216 400 грн, яка стягнута апеляційним судом з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4
Таким чином, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню заборгованість у розмірі (709 218,02 грн + 20 000,00 грн - 216 400 грн) 512 818,02 грн.
Згідно з частиною другою та третьою статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права, що є також підставою для скасування судових рішень або їх зміни, вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.
Оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повно і всебічно встановлені судами на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення апеляційного суду і можливість ухвалення нової постанови.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та зустрічних позовних ОСОБА_4 щодо стягнення
8 тис. доларів США підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_3 із зарахуванням задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 у частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 216 400 грн.
Керуючись статтями 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 04 липня 2017 року у частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 щодо стягнення 8 тис. доларів США скасувати.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики від 23 грудня 2015 року задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2) заборгованість за договором позики від 23 грудня 2015 року у розмірі 512 818 (п'ятсот дванадцять тисяч вісімсот вісімнадцять) гривень 02 коп.
В іншій частині рішення Апеляційного суду Херсонської області від 04 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк