Постанова
Іменем України
29 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 757/41112/16-ц
провадження № 61-22388св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
відповідачі: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, апеляційний суд Київської області, Держава Україна в особі Президента України Порошенка ПетраОлексійовича,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року у складі судді Васильєвої Н. П. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,
У серпні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, апеляційного суду Київської області, Держави України в особі Президента України Порошенка Петра Олексійовича та просили ухвалити правосудне рішення про відшкодування Державою Україна за рахунок державного бюджету компенсації моральної шкоди про 51 000,00 грн кожному, а всього 204 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що судова влада не забезпечила позивачам доступу до правосуддя, і як наслідок порушено конституційні права людини в Україні, в результаті чого останнім заподіяна моральна шкода.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння їм відповідачами шкоди, а також не доведено наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів та вину останніх в її заподіянні.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилено.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
19 квітня 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 через засоби поштового зв?язку подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачі звернулися з позовом до відповідачів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди судовою владою України та просили ухвалити рішення про відшкодування Державою Україна в особі Президента України за рахунок державного бюджету компенсації моральної шкоди позивачів по 51 000,00 грн кожному, а всього 204 000,00 грн. В обгрунтування заявлених вимог позивачі вказували, що значні моральні переживання виникли у них в результаті очікування ухвалення судами правосудних рішень.
У пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно зі статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до пунктів 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березн 1995 року, у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
За загальним правилом, передбаченим статтею 60 ЦПК України (в редакції чинній, на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанціяї), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених статтею 61 цього Кодексу.
Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що позивачі не довели належними та допустимими доказами, у чому саме полягала моральна шкода та не довели причинного зв'язку моральних страждань з неправомірними діями відповідачів по справі, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська