Ухвала
03 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 489/4149/18
провадження № 61-47387ск18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року у справі за заявою ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення,
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від
27 вересня 2018 року.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необгрунтованою.
З матеріалів касаційного провадження убачається, що у червні 2018 року
ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від
14 листопада 2018 року, заяву ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, просив скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року та направити справу для розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, що суди не застосували для вирішення справи частину другу статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», з цих же підстав вважав, суди упереджено розглянули його справу.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до вимог пункту 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із касаційної скарги вбачається, що вона є необгрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.
З матеріалів касаційного провадження убачається, що рішенням Миколаївської міської ради від 21 грудня 2000 року внесено зміни до п. 1 рішення Миколаївської міської ради «Про увіковічення пам'яті Миколаївського міського голови ОСОБА_4. від 3 березня 2000 року №17/20».
Згідно зазначеного рішення за пропозицією Миколаївського міського голови Чайки В. Д. вулицю «Паркова» було перейменовано на вулицю «Анатолія Олійника».
Залишаючи заяву ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення без розгляду, суд першої інстанції з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що шляхом встановлення юридичного факту заявник, має на меті оспорити рішення Миколаївської міської ради щодо перейменування вулиці «Паркова» на вулицю «Анатолія Олійника», що є неможливим в порядку окремого провадження.
Крім того, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_4 до Миколаївської міської ради про визнання незаконними та нечинними рішень від 21 грудня 2000 року №26/1 «Про перейменування вулиці Паркової на вулицю Анатолія Олійника та внесення змін до п. 1 рішення міської ради від 3 березня 2000 року №17/20», залишено без розгляду, що також свідчить про наявність спору про право.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до вимог частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових права або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У порядку окремого провадження, суд розглядає справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначено у частині першій статті 315 ЦПК України.
За змістом частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, під час розгляду справи, наявність спору про право у даній справі, правильно залишив заяву ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення без розгляду, що відповідає правилам встановленим цивільно-процесуальним законодавством України, щодо розгляду справ у порядку окремого провадження.
Касаційна скарга не містить обгрунтованих посилань на неправильне застосування судами попередніх норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а зводиться незгоди заявника із рішенням Миколаївської міської ради від 21 грудня 2000 року та внесеними до нього змінами до п. 1 рішення Миколаївської міської ради «Про увіковічення пам'яті Миколаївського міського голови ОСОБА_4 від 3 березня 2000 року №17/20» факт нечинності та незаконності якого він і просив установити.
Доводи заявника про те, що суди упереджено розглянули його заяву є безпідставними, оскільки не підтверджені будь-яким належними доказами, а саме по собі посилання на зазначену обставину у касаційній скарзі не може бути підставою для скасування правильних та законних судових рішень.
Ураховуючи наведене ухвала Ленінського районного суду м. Миколаєва від
27 вересня 2018 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від
14 листопада 2018 року ухвалені з дотриманням норм процесуального права. Правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою і п'ятою статті
394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року у справі за заявою ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:Г. І. Усик В. О. Кузнєцов А. С. Олійник