Постанова
Іменем України
14 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 757/6919/13-ц
провадження № 61-12484св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року у складі судді Бортницької В. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Соколової В. В., Усика Г. І.,
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі ? ПАТ «Укрсоцбанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 17 травня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти в сумі 209 000 дол. США зі сплатою 12,7 % річних та кінцевим терміном повернення до 16 травня 2032 року.
На забезпечення цього зобов'язання між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 17 травня 2007 року було укладено іпотечний договір, згідно з яким відповідачі передали в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 54,9 кв. м, жилою площею 38,5 кв. м.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором станом на 21 березня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 2 633 374,05 грн, яка у добровільному порядку погашена не була.
На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ПАТ «Укрсоцбанк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на вказану трикімнатну квартиру в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 17 травня 2007 року у розмірі 860 000 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року позовні вимоги задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 54,9 кв. м, жилою площею 38,5 кв. м, належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 17 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С. М., в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 17 травня 2007 року в розмірі 860 000 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що боржник не виконує умови кредитного договору у встановлені строки, позивач отримав право на звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на нерухоме майно, що передано в іпотеку.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, щобанк довів належними доказами факт укладання між сторонами кредитного договору та договору іпотеки, тому наявні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, вказаний у позовній заяві, з метою погашення кредитної заборгованості відповідача.
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема статті 37 Закону України «Про іпотеку», та з порушенням норм процесуального права, зокрема відсутність у представника позивача процесуальних повноважень на ведення справи у суді. Позивачем не додано належно оформленого розрахунку заборгованості за кредитним договором та належних відомостей щодо оцінки предмета іпотеки.
05 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суди встановили, що 17 травня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти в сумі 209 000 дол. США зі сплатою 12,7 % річних та кінцевим терміном повернення до 16 травня 2032 року.
На забезпечення цього зобов'язання між позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3 17 травня 2007 року було укладено іпотечний договір, згідно з яким відповідачі передали в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 54,9 кв. м, жилою площею 38,5 кв. м.
Установлено, що банк виконав умови кредитного договору належним чином, ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в загальній сумі 209 000 дол. США.
Згідно з розрахунком станом на 21 березня 2013 року загальна заборгованість за кредитним договором становить 329 460,03 дол. США, що в еквіваленті становить 2 633 374,05 грн, в тому числі за тілом кредиту - 195 748,96 дол. США; заборгованість за відсотками - 114 818,59 дол. США; пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 3 699,25 дол. США; пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 15 193,32 дол. США.
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто законом визначений вичерпний перелік способів звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пункту 4.5 договору іпотеки від 17 травня 2007 року сторони передбачили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», або шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», або шляхом організації продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».
Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони, підписавши іпотечний договір, узгодили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового порядку врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.
Разом з тим у статті 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачається можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду.
Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні відповідне волевиявлення та вчинення певних дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений можливості відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
Під час розгляду справи Верховний Суд врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання спору, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. При цьому необхідно врахувати, що у статті 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачено можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Отже, з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням наведених норм матеріального права, тому підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно із частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а також неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Ураховуючи, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносин, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому відповідно до статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якої діє представник ОСОБА_4, задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. О. Лесько
В. В. Пророк
І. М. Фаловська
С. П. Штелик