Постанова
Іменем України
12 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 336/5485/16-ц
провадження № 61-43667 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4;
представник позивача - ОСОБА_5;
відповідач - ОСОБА_6;
представник відповідача- ОСОБА_7;
третя особа - ОСОБА_8;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2018 року у складі судді Наумова О. О. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.,
У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_8, про встановлення факту родинних відносин, визначення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його рідна тітка - ОСОБА_9, після смерті якої відкрилась спадщину на квартиру АДРЕСА_1. Його батько - ОСОБА_8 ОСОБА_10 є рідним братом померлої ОСОБА_9, їх батьками були ОСОБА_8 ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Він та його мати підтримували стосунки з тіткою поштою та телефоном, оскільки постійно проживають за межами України, у державі ОСОБА_13. З червня 2015 року зв'язок було втрачено, телефон не відповідав, зв'язатися з ОСОБА_9 вони не мали можливості. Але знаючи, що тітка хворіла на психічне захворювання та періодично знаходилася на лікуванні у психіатричній лікарні, не дуже турбувалися. 09 серпня 2016 року його мати -
ОСОБА_8 приїхала до м. Запоріжжя та, відвідавши квартиру тітки, дізналася про її трагічну загибель. Від сусідів дізналася також, що квартиру успадкував священнослужитель ОСОБА_6, який змінив замки у квартирі та вивіз з квартири усі речі.
Вважав, що він є спадкоємцем за законом за правом представлення, оскільки його батько - ОСОБА_8 ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто до смерті тітки.
Зазначав, що строк для прийняття спадщини пропущено ним з поважних причин, оскільки він проживає за межами України з 2000 року, не мав документів, що підтверджують родинні відносини та свідоцтва про смерть ОСОБА_9
Крім того, вважав, що на час складання заповіту від 16 травня 2013 року ОСОБА_9 у зв'язку з психічним захворюванням, на яке вона тривалий час хворіла та перебувала на обліку у лікаря-психіатра, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив судвстановити факт родинних відносин між ним та ОСОБА_9, а саме, що вони є племінником та тіткою; визначити йому додатковий строк у три місяці з дати ухвалення рішення суду для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9; визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_9 від 16 травня 2013 року, на ім'я ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_14; визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19 вересня 2016 року на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та від 13 жовтня 2016 року на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, видані приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_14
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів родинних відносин з ОСОБА_9 Зазначені позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини не є тими поважними причинами, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця для подання заяви про прийняття спадщини, а посилання на те, що позивач дізнався про смерть ОСОБА_9 лише в серпні 2016 року, через 1 рік 3 місяці після її смерті, свідчить про відсутність спілкування з померлою. Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 05 вересня 2017 року № 455 на період підписання заповіту 16 травня 2013 року ОСОБА_9 виявляла ознаки психічного розладу у формі параноїдальної шизофренії епізодичний тип перебігу, з наростаючим дефектом. Ступень наявних психічних розладів був такий, що істотно впливав (обмежував) на її здатність в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час складання заповіту. Разом з тим, врахувавши висновок судово-психіатричної експертизи, показання свідків, а також інші докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України та частиною першою статті 225 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним.
Постановою апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 -відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем доведено наявність родинних відносин між його батьком - ОСОБА_4 ОСОБА_10 та ОСОБА_9, проте не надано належних та допустимих доказів того, що у період з ІНФОРМАЦІЯ_1 року по 15 вересня 2016 року існували об'єктивні, непереборні та істотні труднощі для нього для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_9 Відтак, позивачем не доведено факту пропуску ним строку для прийняття спадщини з поважних причин. Підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України та частиною другою статті 1257 ЦК України, для визнання заповіту, складеного 16 травня 2013 року ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_6, судом не встановлено, а позивач їх не довів.
У вересні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що він є громадянином ОСОБА_13, де постійно проживає з 2000 року, до України не приїздив жодного разу, тому отримати інформацію про дату та факт смерті спадкодавця своєчасно не міг. Крім того, у період з 11 червня 2015 року по 11 червня 2016 року перебував у зв'язку з навчанням племінника у Кубанському державному університеті Краснодарського краю Російської Федерації, що унеможливлювало прибуття до України у цей період і звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Зазначав, що у зв'язку з відсутністю документів, які б підтверджували його родинні відносини з померлою, неможливо було отримати свідоцтво про її смерть, а без свідоцтва про смерть він був позбавлений можливості звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Посилався на те, що висновки, викладені у судово-психіатричній експертизі від 05 вересня 2017 року № 455, не є чіткими, ґрунтуються на припущеннях, оскільки з них не випливає однозначного висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_9 розуміти значення своїх дій і керувати ними та не є категоричними. У зв'язку з цим він подав до суду апеляційної інстанції клопотання про призначення повторної експертизи, яке судом було відхилено. Вказував про те, що у матеріалах справи містяться виписки, надані комунальною установою «Обласної клінічної психіатричної лікарні» Запорізької обласної ради, які свідчать про те, що ОСОБА_9, яка перебувала на психіатричному обліку з 18 років та періодично перебувала на стаціонарному лікування, не розуміла значення своїх дій, не пам'ятала, кому заповіла чи подарувала спірну квартиру (племіннику чи церкві).
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У вересні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відтак, шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 сплив 04 листопада 2015 року.
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Аналіз вищезазначеної норми закону свідчить про те, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12, від 4 листопада 2015 року № 6-1486цс15.
Звертаючись з позовом, позивач послався на поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини, так як він не знав про смерть спадкодавця і у нього були відсутні документи, які б підтверджували родинні відносини із спадкодавцем, а тому він не подав заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Крім того, просив суд визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_9 16 травня 2003 року на ім'я ОСОБА_6, недійсним, оскільки вона не усвідомлювала значення своїх дій унаслідок психічного захворювання.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).
Вирішуючи спір, врахувавши положення частини третьої статті 1272 ЦК України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суди дійшли правильного висновку про те, що безспірних доказів поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини позивач не надав, що у силу статті 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком. Сама по собі відсутність у позивача інформації про смерть спадкодавця не свідчить про наявність об?єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини. Навпаки, вона свідчить про те, що позивач і не бажав довідатися про життя померлої, а значить і своєчасно дізнатися про її смерть.
Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що волевиявлення ОСОБА_9 при складанні заповіту від 16 травня 2013 року було вільним, врахувавши висновки судово-психіатричної експертизи від 05 вересня 2017 року № 455, суди дійшли правильного висновкупро відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України та частиною другою статті 1257 ЦК України, для визнання оспорюваного заповіту недійсним.
Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи є безпідставним, оскільки позивачем до суду першої інстанції було заявлено клопотання про проведення повторної судово-психіатричної експертизи, у задоволенні якого було мотивовано відмовлено (а.с. 145, т. 2). Інших підстав, які б підтверджували необхідність призначення повторної судово-психіатричної експертизи, позивачем до суду апеляційної інстанції не повідомлено (стаття 113 ЦПК України).
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують на законність судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При цьому пропуск строку на прийняття спадщини є доволі значним (більше одного року) і за цей час у позивача була реальна можливість реалізувати свої спадкові права, перешкоджань не було.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк