Постанова
Іменем України
29 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 307/488/15-ц
провадження № 61-23590св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2015 року у складі судді Розман М. М. та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 13 березня 2017 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Куштана Б. П., Мацунича М. В.,
У лютому 2015 року управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення незаконно отриманої пенсії.
Позовна заява мотивована тим, що 12 листопада 2007 року ОСОБА_4 звернулася до управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області за призначенням пенсії по втраті годувальника.
Виходячи з загального трудового стажу годувальника - 5 років 3 місяці, відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Управлінням призначено пенсію ОСОБА_4 по втраті годувальника на неповнолітню дитину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
При зверненні за призначенням пенсії ОСОБА_4 надала трудову книжку годувальника ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка містить запис про стаж його роботи за період з 10 січня 1999 року по 01 квітня 2004 року в МПП «Аліса» Тячівського району Закарпатської області.
У 2012 році спеціалістами управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області було проведено позапланову перевірку ПП «Аліса» щодо достовірності звітних даних в системі персоніфікованого обліку за період з 01 січня 1999 року по 04 квітня 2012 року (акт від 04 квітня 2012 року № 46).
В ході даної перевірки встановлено, що в. о. директора ОСОБА_7 у листопаді 2007 року (тобто, того ж місяця і року, коли ОСОБА_4 звернулася за призначенням пенсії) подано до відділу СПОВ 14 індивідуальних відомостей за 1999-2004 роки, в тому числі на ОСОБА_6, страхові внески за вказаний період не сплачені, а підтвердити стаж роботи ОСОБА_6 за вказаний період в МПП «Аліса» первинними документами неможливо, оскільки вони знищені паводком 2008 року.
Протоколом від 26 березня 2013 року № 8 ОСОБА_4 припинено виплату пенсії по втраті годувальника, так як без врахування вищезазначеного періоду роботи годувальника у неї відсутнє право на пенсію по втраті годувальника.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_4 було подано недостовірні відомості про стаж роботи годувальника, а саме: підроблену трудову книжку ОСОБА_6, то в управлінні Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області виникла переплата у розмірі 58 625,71 грн, яку позивач просив стягнути з відповідачки.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 13 березня 2017 року апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області відхилено.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2015 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.
10 квітня 2017 року управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 13 березня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Аргументи касаційної скарги є аналогічними аргументам наведеними в апеляційній скарзі та в позовній заяві.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
У статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Аналогічний висновок зробив і Верховний Суд України в постанові від
02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14.
Суди попередніх інстанцій встановили, що недобросовісності з боку набувача пенсії немає. При вирішенні спору у справі суди не встановили, що позивач (платник грошових коштів) довів факт недобросовісності відповідача (набувача грошових коштів) та наявність рахункової помилки, а тому правильно відмовили в задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 13 березня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 08 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 13 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило
В. М.Коротун
М. Є.Червинська