Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 750/446/16-ц
провадження № 61-24170св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач);
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_3, на заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 березня 2016 року у складі судді Рахманкулової І. П. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 23 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Кузюри Л. В., Губар В. С., Онищенко О. І.,
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Позовну заяву мотивовано тим, що вона з 14 липня 2001 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 У шлюбі у них народилися ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_4 року - ОСОБА_5, які проживають разом з нею.
Зазначала, що подружні відносини між ними припинено, спільне господарство вони не ведуть, подальше збереження шлюбу вважає неможливим.
З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2, а також стягнути аліменти на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до досягнення ними повноліття в розмірі 1/3 всіх видів заробітку.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, зареєстрований 14 липня 2001 року Чернігівським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Чернігівського обласного управління юстиції України, актовий запис № 847, розірвано.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 січня 2016 року та до досягнення дітьми повноліття. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що шлюб між сторонами фактично розпався, вони не ведуть спільне господарство, продовження шлюбу буде суперечити інтересам позивача. Крім того, домовленості щодо виконання відповідачем свого батьківського обов'язку з утримання дітей між сторонами не досягнуто, тому на підставі статей 182, 183 СК України, врахувавши його стан здоров'я та матеріальне становище, суд стягнув з нього аліменти на дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 січня 2016 року та до досягнення дітьми повноліття.
Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 березня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі статей 182, 184 СК України дійшов правильного висновку про те, що відповідач має можливість сплачувати аліменти у розмірі1/3 частини всіх видів заробітку щомісяця. Висновки суду першої інстанції узгоджуються з фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини.
У касаційній скарзі ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітніх дітей та ухвалити в цій частині нове рішення.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили належним чином обставин справи та не надали належної оцінки тому, що відповідач заробітну плату не отримує, має мінливий та нерегулярний дохід, що є підставою для стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_1 на неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5, у твердій грошовій сумі, у розмірі 788 грн.
У червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від ОСОБА_1 надійшли заперечення на цю касаційну скаргу, в яких вона просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.
Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 з 14 липня 2001 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2
Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 8, 9).
Відповідно до довідки Управління Конотопської єпархії Української православної церкви від 12 листопада 2016 року № 185/16, ОСОБА_2 є настоятелем Свято-Михайлівського храму с. Голубівка Середино-Будського району Сумської області Конотопської єпархії Української православної церкви та від Конотопського єпархіального управління заробітної плати не отримує (а. с. 61).
Звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів, позивач посилалася на те, що відповідач не надає належної матеріальної допомоги на утримання дітей та має змогу сплачувати аліменти в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісяця.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі статтею 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частин першої - третьої статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 182 СК України перераховано обставини, які суд досліджує при визначенні розміру аліментів на дитину стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних осіб; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, а також інші обставини, що мають істотне значення для справи.
Згідно з частиною другою статті 182 СК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 182 СК України, в редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
На підставі статті 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.
Відповідно до частини першої статті 184 СК України суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: з 01 січня 2017 року - 1 689 грн, з 01 травня - 1 777 грн, з 01 грудня - 1 860 грн.
Ураховуючи встановлені судом обставини, що стосуються матеріального стану відповідача, розміру витрат, які несе позивач на утримання дітей, виходячи з того, що обов'язок утримувати дітей рівною мірою покладається як на матір, так і батька, суди попередніх інстанцій визначили розмір аліментів на дитину з батька відповідно до встановлених обставин, що мають значення для вирішення цього питання, та вимог закону.
Істотних обставин, які б перешкоджали виконанню відповідачем своїх батьківських обов'язків належним чином, немає.
Разом з тим ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму частини 2 статті 182 СК України, яка визначає мінімальну межу розміру аліментів на кожну дитину.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та зміну оскаржуваних судових рішень на підставі частини другої статті 182 СК України, із зазначенням мінімального розміру аліментів на кожну дитину не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити частково.
Заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 23 лютого 2017 року змінити у частині визначення розміру аліментів на неповнолітніх дітей.
Викласти резолютивну частину рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 березня 2016 року у частині позовних вимог про визначення розміру аліментів на неповнолітніх дітей у наступній редакції:
«Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітню ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму до їх повноліття для дитини відповідного віку, на кожну дитину, починаючи з 18 січня 2016 року.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню».
В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 23 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк