Постанова
Іменем України
03 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 361/47/17
провадження № 61-31147 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
УсикаГ. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,
учасники справи:
позивач - Національна академія внутрішніх справ,
відповідач - ОСОБА_4,
представник відповідача - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну cкаргу ОСОБА_4 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року у складі судді Василишина В. О. та ухвалу Апеляційного суду Київської області
від 19 липня 2017 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Приходька К. П.,
Сліпченка О. І.,
У січні 2017 року Національна академія внутрішніх справ (далі - НАВС) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі.
На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що наказом ректора Київського національного університету внутрішніх справ, реорганізованого в Національну академію внутрішніх справ, від 26 липня 2008 року № 714 відповідача було зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання КНУВС.
09 вересня 2008 року між Київським національним університетом внутрішніх справ, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справи України у
м. Києва (далі - ГУ МВС в м. Києві) та відповідачем укладено договір про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ, згідно з умовами якого відповідач навчався за рахунок коштів державного бюджету і зобов'язувався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання, або звільнення з органів внутрішніх справ - відшкодувати витрати, пов'язанні з утриманням у навчальному закладі.
У період з 01 вересня 2008 року по 28 червня 2012 року, відповідач перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом, наданням комунальних послуг.
Наказом Національної академії внутрішніх справ від 28 червня 2012 року ОСОБА_4 присвоєно кваліфікацію психолога за спеціальністю «Психологія» та видано диплом бакалавра.
Наказом ГУ МВС в м. Києві від 16 січня 2015 року №43 о/с відповідача звільнено з органів внутрішніх справ за підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, за власним бажанням (до спливу 3-х річного терміну перебування на службі по закінченню навчання).
Посилаючись на те, що умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що у разі звільнення з органів внутрішніх справ після навчання до закінчення 3-х річного терміну перебування на службі, на підставі пункту
2.3.6 цього договору, відповідач зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням її у навчальному закладі, позивач просив стягнути вартість зазначених витрат у розмірі 33 071, 23 грн.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь НАВС витрати, пов'язанні із утриманням в начальному закладі у розмірі 33 071, 23 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що всупереч умов укладеного договору відповідач звільнилася з органів внутрішніх справ за власним бажанням до спливу трирічного терміну після закінчення навчального закладу, а тому у позивача виникло право на отримання відшкодування фактичних витрат, понесених на утримання ОСОБА_4 Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач звільнена з органів внутрішніх справ з поважних причин вона не надала, суми фактично понесених на неї витрат, не спростувала.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат, понесених на її утримання у навчальному закладі, у зв'язку з невиконанням умов договору щодо відпрацювання нею трьох років на посаді, призначеній замовником, є законним та обгрунтованим.
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у серпні 2017 року, ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що на момент укладення договору про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ вона не досягла повноліття, а позивач не надав суду згоду її батьків на укладення цього договору, яка відповідно до пункту 7.7 є невід'ємною його частиною. Позивач працевлаштував її на посаду, яка не відповідала її освітній кваліфікації. Суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про витребування доказів, які мають важливе значення при розгляді цієї справи. ЇЇ звільнення було обумовлено неналежними умовами праці, однак суди не звернули увагу на поважність причин її звільнення та на те, що на виконання умов договору вона пропрацювала на посаді, яка не відповідала її освітній кваліфікації, два з половиною роки.
У листопаді 2017 року до суду касаційної інстанції надійшло заперечення Національної академії внутрішніх справ на касаційну скаргу, яке обгрунтовано тим, що договір пропідготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ був укладений відповідно до вимог законодавством та є дійсним. Щодо відмови у наданні документів, то частина з них є в особовій справі ОСОБА_4, а щодо інших, то відповідачеві були надані роз'яснення щодо запитуваної нею інформації. Звільнення за власним бажанням є порушенням пункту 3.2 договору, а тому відповідач зобов'язана відшкодувати витрати, понесені на її утримання у зв'язку з перебуванням у навчальному закладі.
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
25 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 09 вересня 2008 року між Київським національним університетом внутрішніх справ, ГУ МВС в м. Києві та відповідачем укладено договір про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 1709-р «Про реорганізацію деяких вищих навчальних закладів МВС», Київський національний університет внутрішніх справ реорганізовано в Національну академію внутрішніх справ, яка є його правонаступником.
Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України НАВС від 28 червня 2012 року № 377 ОСОБА_4 присвоєно кваліфікацію бакалавра психолога за напрямком підготовки «Психологія» та видано диплом бакалавра.
Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві
від 26 січня 2015 року № 43 о/с ОСОБА_4 на підставі поданого нею рапорту звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням.
Розмір фактичних витрат пов'язаних із навчанням у навчальному закладі за період навчання з 01 вересня 2008 року по 28 червня 2012 року складає
33 071, 23 грн.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-XII «Про освіту», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 4 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду.
У пункті 18 вказаного Порядку передбачено, що керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому вищим навчальним закладом оформляється картка працевлаштування випускника у двох примірниках на кожну особу. Перший примірник зберігається у вищому навчальному закладі, другий - надсилається замовникові.
Указом Президента України від 23 січня 1996 року № 77 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів» установлено, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов'язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.
У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (пункт 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням).
Аналогічні за змістом положення містяться в пунктах 2.3.5, 2.3.6, 3.1 та 3.2 договору, укладеного між сторонами 09 вересня 2008 року.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що відповідач навчався за державним замовленням, умовами угоди укладеної між сторонами, відповідач взяв на себе зобов'язання після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років - відшкодувати витрати пов'язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком, відтак звільнення
ОСОБА_4 з органів внутрішніх справ згідно підпункту «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (за власним бажанням), свідчить про невиконання нею взятих на себе зобов'язань щодо відпрацювання за місцем розподілу не менше трьох років, а відтак покладається обов'язок відшкодувати фактичні витрати, понесені на її утримання.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо недійсності укладеного між сторонами договору у зв'язку з недосягнення нею повноліття на момент укладення договору є неспроможними, оскільки батьки відповідача, дізнавшись про вчинення договору, протягом одного місяця не заявили претензії до позивача, тобто схвалили правочин, що узгоджується з частиною першою статті 221 ЦК України. Крім того, будучи вже повнолітньою, відповідач не скористалась своїм правом на розірвання договору.
Доводи касаційної скарги про безпідставну відмову судів у задоволенні її клопотання про витребування доказів не заслуговують на увагу, оскільки заявник не довела, що зазначене вплинуло на правильність висновків судів та вирішення справи по суті.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи, надали належну правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня
2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. І. Усик
В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник