Ухвала
04 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 703/3239/16-ц
провадження № 61-43844 ск 18
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Хопти С. Ф. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно сплаченого авансу,
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення безпідставно сплаченого авансу. Уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача сплачені нею кошти за договором «Про надання правової допомоги» в розмірі 6 950 грн та моральну шкоду, яку оцінила в 10 тис. грн.
Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого авансу у розмірі 6 950 грн, моральну шкоду у розмірі 5 тис. грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У березні 2018 року ОСОБА_2 подав до суду першої інстанції заяву про перегляд заочного рішення суду від 25 листопада 2016 року.
Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 травня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 30 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно сплаченого авансу скасовано. Прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно сплаченого авансу відмовлено повністю. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 липня 2018 року, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила вказану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, виходячи з наступних підстав.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на
1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Зі змісту положень пункту 3 частини третьої статті 175, пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
При цьому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач її визначив у грошовому вимірі.
У вказаній справі ціна позову становить 16 950 грн, яка станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн ? 100 = 176 200 грн).
Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до наведених приписів ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Таких випадків судом не встановлено.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України
суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної карги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services
v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року.
Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 30 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно сплаченого авансу відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Суддя С. Ф. Хопта