Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 336/6452/16
провадження № 61-16191св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), ПогрібногоС. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Міністерство оборони України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянової Г. С.,
У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він проходив військову службу на території Афганістану у періоди з 24 лютого по 24 червня 1980 року, та з 17 серпня 1981 року по 29 березня 1983 року. Згідно з переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63, на території Афганістану у період із квітня 1978 року по грудень 1989 року велися бойові дії. Наслідками виконання позивачем військових службових обов'язків за час перебування у Афганістані є множинні вогнепальні осколкові поранення голови, обох рук, 9 контузія головного мозку, що в подальшому призвело до розвитку ДЕП 3 ступеня, змішаного ґенезу, з вираженим вестибуло-атактичним, антено-тривожно-невротичним синдромом, частими кризами симпато-дреналового характеру (1-2 рази на тиждень) з венозною дисгеменцією, легким когнітивним знаженням, помірними емоційно-вольовим порушеннями, гіпомнестичним синдромом, стійким цефалічним синдромом. Також це призвело й до ішемічного інсульту в правій гемісфері, руслі ПСМА, з лівобічною пірамідною симптоматикою. Є інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювань, отриманих під час виконання військової служби.
Його постійно турбують головні болі з локалізацією в тім'яній, потиличній, області, помірне запаморочення, порушення мови, періодичні болі в поперековому відділі хребта, болі в правому підребер'ї. Після проведених лікувань стан здоров'я у повному обсязі не відновився, він змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури.
У зв'язку з пораненнями та захворюваннями, отриманими під час проходження військової служби, порушено його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, у нього постійно виникають складнощі у зв'язку з болем та постійними спазмами, не може вільно пересуватись, після ходіння впродовж 3-4 годин має 2-3 дні перебувати у постільному режимі, оскільки відчуває сильний біль у голові. Всі ці фактори позначились на його сні, за останній рік він страждає на безсоння.
Він не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, він відчуває себе втраченою для суспільства та родини людиною, усі ці фактори викликають негативні емоції та переживання.
У зв'язку наведеним, ОСОБА_4 просив стягнути з відповідача на свою користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні підстави для відшкодування ОСОБА_4 завданої моральної шкоди, оскільки факт захворювання, отриманого внаслідок проходження військової служби, та його наслідки спричинили позивачу втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту та душевних страждань.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2017 року у цій справі скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положеннями цивільного законодавства, що регулюють правовідносини з відшкодування моральної шкоди, то позовні вимоги ОСОБА_4 є такими, що не ґрунтуються на законі.
07 березня 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Запорізької області від 28 лютого 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом безпідставно скасовано законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції та відмовлено йому у позові, оскільки він надав належні та достатні докази заподіяння йому моральної шкоди у зв'язку із травмами, отриманими під час проходження військової служби на території Демократичної Республіки Афганістан, що стало підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності.
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву.
Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзив на касаційну скаргу не надійшло.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 проходив військову службу на території Афганістану у періоди з 24 лютого по 24 червня 1980 року, та з 17 серпня 1981 року по 29 березня 1983 року.
Згідно з переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63, на території Афганістану у період із квітня 1978 року по грудень 1989 року велися бойові дії.
Наслідками виконання позивачем військових службових обов'язків за час перебування у Афганістані є множинні вогнепальні осколкові поранення голови, обох рук, 9 контузія головного мозку, що в подальшому призвело до розвитку ДЕП 3 ступеня, змішаного ґенезу, з вираженим вестибуло-атактичним, антено-тривожно-невротичним синдромом, частими кризами симпато-дреналового характеру (1-2 рази на тиждень) з венозною дисгеменцією, легким когнітивним знаженням, помірними емоційно-вольовим порушеннями, гіпомнестичним синдромом, стійким цефалічним синдромом. Також це призвело й до ішемічного інсульту в правій гемісфері, руслі ПСМА, з лівобічною пірамідною симптоматикою.
Згідно з виписки із акта огляду Запорізької медико-соціальної експертної комісії від 22 червня 2016 року позивачу встановлена третя група інвалідності безстроково внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням військових обов'язків у країнах, де велися бойові дії.
Відповідно до частини першої та пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли завдана моральна шкода.
Встановивши, що ОСОБА_4 отримав ушкодження здоров'я, яке стало підставою для встановлення йому третьої групи інвалідності, під час проходження військової служби у складі Радянської армії на території Демократичної Республіки Афганістан, де велися бойові дії, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що на той час законодавство не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди, а тому позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, отриманого під час проходження військової служби на території Афганістану, не заслуговують на увагу, оскільки на той час законодавство не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанцій ? без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Запорізької області від 28 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак
С. О. Погрібний
Г. І. Усик