Постанова
Іменем України
14 листопада2018 року
м. Київ
справа № 202/3300/14-ц
провадження № 61-15779 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Стрільчука В. А.
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач -Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1, Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2016 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Котушенко С. П., Романюк М. М.
У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі -
ПАТ «Акцент-Банк») про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обгрунтування позовних вимог зазначило, що 04 червня 2007 року між
ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNU0AU01961267, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 39 950,00 грн зі сплатою 16,08 процентів річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту 04 червня 2012 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором,
20 жовтня 2010 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» укладено договір поруки № 167, розмір відповідальності якого перед кредитором обмежено сумою у розмірі 10 000 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, станом на 21 січня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 110 907,03 грн, з яких: 7 496,00 грн заборгованість за кредитом; 49 583,96 грн заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 189,29 грн заборгованість по комісії; 51 637,78 грн пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором.
Посилаючись на наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило: стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №DNU0AU01961267 від 04 червня
2007 року у розмірі 100 907,03 грн, солідарно з ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» 10 000,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 понесені судові витрати, у тому числі витрати на правову допомогу в розмірі 3 200,00 грн.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від
15 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів отримання ОСОБА_1 будь-яких коштів за кредитним договором №DNU0AU01961267 від 04 червня 2007 року та не надав доказів на підтвердження сплати відповідачем коштів на його виконання, що свідчить про необгрунтованість заявлених ним вимог.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2015 року скасовано.
Провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк»до
ПАТ«Акцент-Банк»закрито.
Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк»до ОСОБА_1про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволеночастково, стягнутоз
ОСОБА_1на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»заборгованість за кредитним договором №DNU0AU01961267 від 04 червня 2007 року, станом на 21 січня
2014 року, всумі 110 907,03 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 7 496,00грн, заборгованостіпо сплаті процентів у розмірі
49 583,96 грн, заборгованості по комісії врозмірі 2 189,29 грн, та пені у розмірі
51 637,78 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що за умовами кредитного договору №DNU0AU01961267 від 04 червня 2007 року ОСОБА_1 отримав від ПАТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти у розмірі 39 950 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 112066 від 04 червня 2007 року, зобов'язання за зазначеним договором належним чином не виконував, що призвело до виникнення у нього заборгованості станом на 21 січня 2014 року в розмірі 110 907,03 грн, розмір якої підтверджується розрахунком заборгованості.
Зважаючи, що спори між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статусу підприємницької діяльності віднесено до господарської юрисдикції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі у частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк».
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від
20 січня 2016 року у частині задоволених вимог до ОСОБА_1 та закрити провадження у справі у зв'язку з набранням законної сили рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2013 року, ухваленого з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що звертаючись до суду з позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» ввів суд в оману щодо дійсних обставин справи, зокрема не зазначив, що рішенням Красногвардійского районного суду
м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року у цивільній справі за позовом
ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNU0AU01961267 від 04 червня
2007 року частково задоволено, стягнуто з нього на користь позивача заборгованість у розмірі 23 526,18 грн за період з 05 грудня 2011 року по
20 липня 2012 року. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2013 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимоги
ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNU0AU01961267 від 04 червня 2007 року станом на 20 листопада 2012 року. Суд апеляційної інстанцій зазначених обставин, що мають преюдиційне значення для вирішення даного спору не врахував, а тому оскаржуване рішення не може вважатися законним і обгрунтованим. Зауважив, що не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання ні судом першої, ні апеляційної інстанції, судових викликів не отримував.
Станом на момент розгляду цієї справи відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня
2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
24 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє у межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20січня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог
ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 04 червня 2007 року між
ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNU0AU01961267, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 39 950,00 грн, зі сплатою за користування кредитом 16,08 процентів річних, з датою остаточного повернення кредиту 04 червня 2012 року.
На виконання умов зазначеного договору ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до меморіального ордеру № 112066 від 04 червня 2007 року, надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 39 950 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору, станом на 21 січня 2014 року, утворилась заборгованість у розмірі
110 907,03 грн, з них: 7 496,00 грн заборгованість за кредитом; 49 583,96 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, 2 189,29 грн заборгованість по комісії; 51 637,78 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, що підтверджується розрахунком заборгованості станом на
21 січня 2014 року, та випискою по рахунку НОМЕР_1 за період з
04 червня 2007 року по 16 листопада 2015 року.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи вимоги
ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNU0AU01961267, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконав, доказів протилежного до суду не надав, а тому вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за період з 04 червня 2007 року по 21 січня 2014 року, у тому числі процентів за користування кредитними коштами та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, визначених у межах зазначеного періоду, є обгрунтованими.
З таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він його дійшов внаслідок неповного з'ясування фактичних обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права. Зокрема, апеляційний суд не перевірив правильність нарахування ПАТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитними коштами, комісії та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, оскільки після закінчення строку дії кредитного договору право позивача на нарахування зазначених сум припинилося.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18), у якому вона відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, зазначивши, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, а тому вимоги про їх стягнення у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду, задоволенню не підлягають.
Крім того заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що внаслідок неповідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» про наявність рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2013 року, яким було скасовано рішення Красногвардійского районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNU0AU01961267 від 04 червня 2007 року, зазначені обставини не були предметом перевірки та оцінки суду апеляційної інстанції, що у сукупності дає Верховному Суду підстави для висновку про те, що апеляційний суд достовірно не з'ясував фактичні обставини, що мають істотне значення для її вирішення, а тому оскаржуване рішення не може вважатися законним та обгрунтованим, таким, що відповідає основоположним засадам цивільного судочинства.
Твердження заявника щодо неналежного повідомлення його про дату, час і місце судового розгляду є безпідставими, ураховуючи, що зазначене процесуальне порушення було усунуто судом апеляційної інстанції, яким направлено ОСОБА_1 судову повістку про виклик, що була отримано ним, згідно зворотнього повідомлення про вручення поштового направлення,
11 грудня 2015 року, тобто завчасно до судового засідання, яке відбулося
20 січня 2016 року.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статями 400, 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2016 року у частині частково задоволених позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості до ОСОБА_1 скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
О.В. Ступак
Г. І. Усик