Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 321/813/13-ц
провадження № 61-3518св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
треті особи: приватний нотаріус Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Ворожбянова ЛюдмилаМиколаївна, державний нотаріус П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори Кисельова Вікторія Вікторівна, ОСОБА_8, ОСОБА_9,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2017 року у складі головуючого-судді Олійника М. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Гончар М. С., Маловічко С. В.,
У травні 2013 року ОСОБА_4звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання заповіту нікчемним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_10 після смерті якої залишилось спадкове майно: житловий будинок з надвірними спорудами та земельна ділянка під указаним домоволодінням, які розташовані по АДРЕСА_1.
Позивач зазначає, що вона є спадкоємцем померлої за правом представлення внаслідок спадкової трансмісії після батька - ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. При зверненні до нотаріальної контори для оформлення спадщини їй стало відомо, що в лютому 2005 року спадкодавець ОСОБА_10 склала заповіт на користь свого онука ОСОБА_5 Іншими спадкоємцями померлої ОСОБА_10 є її дочка ОСОБА_8 та онука ОСОБА_9, які не реалізували свої спадкові права в установлені законом строки. Після ознайомлення із заповітом у позивача виникли сумніви щодо особистого виконання підпису тексту ОСОБА_10, так як рукописний текст виконано без жодної помилки, каліграфічним почерком, який не був властивий померлій.
Ураховуючи викладене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила встановити, що заповіт ОСОБА_10 на користь ОСОБА_5 є нікчемним.
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, оскільки доводи позивача про те, що ОСОБА_10 особисто не підписувала заповіт від 21 лютого 2005 року не підтверджено належними та допустимими доказами.
УхвалоюАпеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
ОСОБА_4, не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції,.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин положення статей 1247 та 1257 ЦК України, не надано належної правової оцінки доказам виконання рукописного напису у тексті заповіту та прізвища «ОСОБА_4», невластивого померлій, та відсутності короткого особистого підпису, у зв'язку з чим не звернули уваги на те, що заповіт складено особою, яка не мала на це права, чим порушено вимоги щодо його форми та посвідчення. Також суди повинні були критично оцінювати висновки судових експертиз, оскільки в них не зазначено об'єкт дослідження, чим порушено вимоги Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерством юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, що свідчить про їх незаконність. Крім того, суди попередніх інстанції порушили норми процесуального права щодо розподілу судових витрат, оскільки судові рішення не містять висновків у цій частині.
Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу не надходив.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суди попередніх інстанцій установили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_10, після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1; земельну ділянку, площею 0,60 га, яка розташована на території АДРЕСА_1, а також земельна ділянка, площею5,50 га, розташована на території Михайлівської селищної ради Михайлівського району Запорізької області.
Згідно із частинами першою та другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; часомвідкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені і статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадщину виникає у день відкриття спадщини.
Суди також встановили, що ОСОБА_10 за життя було складено заповіт, посвідчений 21 лютого 2005 року нотаріусом, згідно з яким остання все належне їй майно заповіла ОСОБА_5.
ОСОБА_5, у встановлений статтею 1270 ЦК України строк, звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, на підставі якої 04 листопада 2011 року було відкрито спадкову справу.
14 листопада 2011 року позивачем ОСОБА_4 також було складено заяву про прийняття спадщини за правом представлення на майно, що залишилось після смерті ОСОБА_10
22 грудня 2011 року ОСОБА_4 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_10
Постановою приватного нотаріуса Михайлівського районного нотаріального округу Запорізької області Ворожбянової Л.М. від 29 грудня 2011 року, в задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено, у зв'язку зі складенням спадкодавцем заповіту не на її користь.
Звертаючись до суду з указаним позовом ОСОБА_4 посилалась на те, що заповіт підписаний не ОСОБА_10 а тому він є нікчемним.
Статтею 1247 ЦК України встановлено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем, а також заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Суди встановили, що текст заповіту записаний нотаріусом зі слів заповідача ОСОБА_10 за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, та до підписання прочитаний заповідачем ОСОБА_10 вголос у присутності нотаріуса та підписаний, що також відповідає вимогам статті 1248 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то він є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Однак у разі невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
У такому разі суд своїм рішенням лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв'язку з оспоренням та не визнанням іншими особами, шляхом вказівки в резолютивній частині судового рішення суд про нікчемність правочину або відмову в цьому.
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи № 1794-14 від 11 серпня 2014 року рукописний запис «ОСОБА_4» в графі «Підпис заповіту» заповіту від 21 лютого 2005 року, що знаходиться на аркуші № 90 наряду нотаріально-посвідчених заповітів П'ятої державної нотаріальної контори за 2005 рік - виконаний самою ОСОБА_10; підпис від імені ОСОБА_10 в графі «Розписка в одержанні нотаріально оформленого документа» запис № 58 (сторінка 17) Реєстру нотаріальних дій П'ятої держаної нотаріальної контори за 2005 рік - виконаний самою ОСОБА_10.
Згідно з висновком повторної судово-почеркознавчої експертизи № 9460/10890 від 20 грудня 2016 року підпис від імені ОСОБА_10 в реєстрі № 3-1 для реєстрації нотаріальних дій П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори на 2005 рік («Номер нотаріальної дії» 58 від 21.02.2005 року), в графі «Розписка в одержанні нотаріально оформленого документа», - виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів ОСОБА_10.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшли правильних висновків щодо відмови в задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_10 особисто не підписувала оспорюваний заповіт. При цьому судами встановлено, що при посвідченні заповіту від імені ОСОБА_10 були дотримані вимоги щодо форми заповіту, а саме заповіт складений у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт особисто підписаний заповідачем ОСОБА_10 та посвідчений нотаріусом. Заповіт до підписання прочитаний ОСОБА_10 і власноруч підписаний у присутності нотаріуса.
Доводи заявника в касаційній скарзі були предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення у справі «Христов проти України», заява № 24465/04 від 19 лютого 2009 року).
З огляду на наведене, доводи заявника зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик