Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 450/457/16-ц
провадження № 61-17725св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи - відділ у справах дітей Личаківської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Пустомитівської районної адміністрації Львівської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2017 року у складі суддів: Копняк С. М., Ніткевича А. В., Мельничук О. Я.,
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи - відділ у справах дітей Личаківської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Пустомитівської районної адміністрації Львівської області, про визначення місця проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею; відібрання малолітню ОСОБА_3 від її батька ОСОБА_2 та передати їй. Допустити негайне виконання рішення суду в частині відібрання та передачі дитини. Стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Позов мотивовано тим, що за час перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, який рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 20 грудня 2013 року було розірвано, у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Після розірвання шлюбу з відповідачем їхні діти залишились проживати разом з нею в її будинку за адресою АДРЕСА_1. Жодних перешкод у побаченнях та вихованні дітей вона відповідачу не чинила. Однак, з невідомих їй причин, 12 березня 2015 року відповідач ОСОБА_2, відвідуючи доньку ОСОБА_3, у присутності її сестри ОСОБА_5 без її відома забрав малолітню доньку ОСОБА_3. Незважаючи на її прохання повернути дитину додому, оскільки дитина ще мала і їй потрібне піклування саме матері, і такі його дії негативно впливають на дитину, відповідач категорично відмовився це зробити. За даних обставин вона була змушена звернутись до служби у справах дітей та правоохоронних органів. З часу відібрання дитини, відповідач чинить їй перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини.
Дії відповідача вважає такими, що грубо порушують її батьківські права, зокрема, як матері малолітньої дитини, та негативно впливають на саму дитину. Відповідач як батько не в змозі забезпечити нормальний та повноцінний догляд за донькою. Дитина проживає в житловому будинку батька відповідача ОСОБА_6, де також проживає їхня донька ОСОБА_4 В даному будинку окрім дітей та відповідача проживають ще четверо дорослих людей. Будинок не облаштований всім необхідним для малолітньої дитини. Окрім того, відповідач не має достатнього постійного доходу для матеріального забезпечення умов проживання дитини.
Позивачка вказує, що на даний час займається підприємницькою діяльністю та має хороші доходи. Її робочий час триває з 09 год. до 14 год., тому має час займатися дитиною, водити її до школи, гуляти, займатися з нею вечорами та іншим чином піклуватись про неї. Вона проживає у шестикімнатному будинку з сучасним ремонтом та обладнанням, де створені усі умови для проживання, виховання та утримання дитини. В будинку дитина має свою окрему кімнату, де любить проводити час.
Протягом всього часу з моменту розірвання шлюбу ОСОБА_3 постійно показувала своє бажання проживати разом з нею, оскільки прив'язана до неї, потребує її материнської любові.
Просила суд захистити її права, як матері дитини, та права самої дитини від протиправних дій відповідача, шляхом задоволення позовних вимог.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено.
Визначено місце проживання ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1
Вирішено відібрати малолітню ОСОБА_3 від її батька ОСОБА_2, без позбавлення батьківських прав, та передати матері ОСОБА_1
Вирішено питання про розподіл судового збору.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини ОСОБА_3 та передачі ОСОБА_1
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дитина є малолітньою, мати дитини має постійне місце проживання за місцезнаходженням її власності, місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини. При цьому посилаючись на положення статті 161, 162 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дівчинки разом з матір'ю.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що зазначені обставини є винятковими у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, що свідчить про неможливість проживання молодшої з доньок разом з матір'ю, а відтак і про безпідставність та недоведеність позовних вимог.
У травні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2017 року та залишити в силі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2016 року. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції відмовивши матері у встановленні місця проживання дитини з нею, не навів виняткових обставин, визначених у статті 6 Декларації прав дитини ООН 1959 року; не врахував практику Європейського Суду з прав людини; не керувався принципом «найкращих інтересів дитини»; не здійснили належної оцінки доказів. Через неналежну поведінку батька діти були позбавлені материнської опіки та любові протягом останніх років.
Відзив на касаційну скаргу не поданий.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
17 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 1 статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судом установлено, що 31 травня ІНФОРМАЦІЯ_4 року по 20 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.
У сторін є двоє дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Личаківського районного суду міста Львова від 29 травня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.
Суди встановили, що до березня 2015 року діти проживали з матір'ю за адресою: місто Львів, Винники, вул. Берегова, 58, а з березня 2015 року обоє дітей мешкають з батьком за адресою: вулиця Стуса, 7, село Сокільники Пустомитівського району Львівської області,.
Мати та батько дітей проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них будуть проживати діти.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України.
Встановлено, що в сімї є двоє дітей - дівчинки ІНФОРМАЦІЯ_4 та ІНФОРМАЦІЯ_3, які прив'язані одна до одної, розпад сім'ї повинен бути найменш болючим для дітей і з цих підстав розділяти їх небажано. Мати не заперечує проти того, щоб старша донька проживала з батьком.
Двоє дітей проживають з батьком. Батько приділяє належну увагу навчанню і вихованню дітей.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування, доньки сторін були вислухані працівниками соціальної служби і виявили бажання проживати з батьком.
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов від 18 лютого 2016 року та висновку органу опіки та піклування від 30 березня 2017 року № 04/17-842, батьком створені необхідні умови для гармонійного розвитку дітей. А з урахуванням тривалості часу проживання малолітньої ОСОБА_3 з сім'єю батька, та сталих, позитивних відносин в цій сім'ї, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком відповідає її якнайкращим інтересам.
Той факт, що розглядаючи справу, апеляційний суд послався на Декларацію прав дитини 1959 року, не є підставою скасування судового рішення. Фактично апеляційний суд, вирішуючи спір щодо місця проживання малолітньої дитини, виходив з якнайкращих її інтересів, що відповідає Конвенції про права дитини.
Доводи касаційної скарги про неналежну поведінку батька, що діти позбавлені опіки та любові суд Верховний Суд не приймає до уваги, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, встановленим згідно з вимогами процесуального закону, а також узгоджуються із нормами матеріального права, які судом правильно застосовано.
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судами повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Львівської області від 04 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В.І. Журавель
В.М. Коротун
В. П. Курило