Постанова
Іменем України
21 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 489/238/16-ц
провадження № 61-18835св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І,.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2016 року в складі судді Тихонової Н. С. та на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 18 липня 2016 року в складі колегії суддів: Ямкової О. О., Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,
У січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним у частині покупця договору купівлі-продажу 23/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного ОСОБА_5 як покупцем та ОСОБА_6 як продавцем. Просив визнати його покупцем із визнанням за ним права власності на цю частину житлового будинку, оскільки фактичним покупцем є він, і на придбання нерухомості ним витрачені особисті кошти.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів факт придбання нерухомого майна для власних потреб.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 18 липня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
У березні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення суду першої апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що саме позивач виконав обов'язки покупця за договором купівлі-продажу нерухомого майна.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Заперечення на касаційну скаргу не надійшли.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 квітня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Суди встановили, що 05 травня 2012 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_5 23/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідно до пункту 3 договору дарування вартість дару становить 57 475 грн.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 посилався на те, що рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 09 листопада 2015 року зазначений договір дарування визнано удаваним правочином, що приховує договір купівлі-продажу між тими ж особами, і цим рішенням встановлено, що зазначене нерухоме майно було придбано для ОСОБА_5 за його кошти.
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
При цьому нормою цієї статті не передбачається можливості застосування інших правових наслідків, ніж поширення на правовідносини сторін норм, що регулюють прихований правочин.
Кваліфікація правочину удаваним у частині неможлива без урахування положень статті 217 ЦК України, якою передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Сам по собі факт передачі ОСОБА_4 коштів ОСОБА_5 для придбання нею квартири не дає підстав для висновку про недійсність опорюваного договору купівлі-продажу.
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі, які спрямовані на настання певних наслідків.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, установивши, що волевиявлення ОСОБА_4 було направлено на передачу коштів ОСОБА_5 для придбання нерухомого майна саме для неї, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання зазначеного договору недійсним у частині покупця та визнання покупцем ОСОБА_4
Доводи позивача про те, що суди не врахували, що саме позивач виконав обов'язки покупця за договором купівлі-продажу нерухомого майна, не заслуговують на увагу, оскільки передача коштів відповідачу для придбання нею частини будинку не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині покупця.
Позивач не позбавлений права відповідно до статті 4 ЦПК України для звернення до суду з позовом про захист своїх прав в інший спосіб.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 18 липня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В.І. Крат