Постанова
Іменем України
28 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 310/10867/15-ц
провадження № 61-10676св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В.О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 липня 2017 року у складі головуючого-судді Дністрян О. М. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., Кримської О. М.,
У грудня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання кредитного договору недійсним.
Позов мотивовано тим, що 27 лютого 2007 року між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПиватБанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту, згідно з яким вона отримала споживчий кредит у розмірі 122 734 грн, з яких: 111 650 грн - на власні потреби та 11 084 грн - на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, на термін до 27 лютого 2017 року.
Позивач зазначає, що договір не відповідає принципу справедливості та добросовісності, укладений з порушенням положень статей 11, 15, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: договір не містить відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту; не містить умов, які відповідно до пунктів 3.2, 3.4 розділу 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року, визнані обов'язковими (детальний розпис загальної вартості кредиту); банком безпідставно збільшено в односторонньому порядку процентну ставку; відповідач навмисно не надав позивачу графік погашення заборгованості (п.7.9 договору).
Крім того, позивач вважає, що вказаний договір було укладено нею під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки у неї було скрутне матеріальне становище та тяжко хворів член родини ОСОБА_8
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4, з урахуванням уточнених позовних вимог та посилаючись на статті 15, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», статті 203, 215, 216, 233 ЦК України, просила визнати недійсним кредитний договір.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний кредитний договір відповідає законодавству України, при його укладенні та виконанні порушень з боку банку, на які посилалась позивач, встановлено не було.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 липня 2017 року залишено без змін.
Погоджуючись із рішенням місцевого суду, апеляційний суд виходив із відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки позивач при укладенні договору добровільно погодилась на визначені у ньому умови кредитування, свідомо укладала оспорюваний договір, вважала його вигідним, сплачувала періодичні платежі й не порушувала питання про розірвання вказаного договору.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки судів ґрунтуються на припущеннях та не відповідають фактичним обставинам справи. Кредитний договір не містить відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не містить умов, які відповідно до статей 11,15 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ від 10 липня 2007 року № 168, є обов'язковими. Крім того, банк в односторонньому порядку підняв процентну ставку після 2009 року, коли це вже було незаконним.
Також суди попередніх інстанцій, в порушення вимог чинного законодавства, не взяли до уваги того, що банк змусив її укласти договір на вкрай невигідних умовах, оскільки скористався тим, що позивач, укладаючи договір, перебувала під впливом тяжкої обставини, так як у неї було скрутне матеріальне становище та тяжка хвороба члени родини ОСОБА_8
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
ПАТ КБ «ПриватБанк» подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на те, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, всі висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
До таких висновків суд касаційної інстанції дійшов з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій установили, що 27 лютого 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з яким останній надано кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 122 734 грн на наступні цілі: 111 650 грн - на власні потреби та 11084 грн - на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми наданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 вказаного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу відповідно до пункту 6.2 договору. Кредитні кошти видаються готівкою через касу на строк з 27 лютого 2007 року по 27 лютого 2017 року. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісячно в період з 19 по 25 число кожного місяця (пункт 7.1 договору).
Пунктом 2.3.1 кредитного договору передбачено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні , а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення цього договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитам банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.
На виконання зазначених умов кредитного договору, 31 грудня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направлялось ОСОБА_4 письмове повідомлення про підвищення процентної ставки, що підтверджується реєстром поштових відправлень.
Судами також, установлено, що ОСОБА_4, починаючи з березня 2007 року (строк початку виконання умов кредитного договору) до жовтня 2014 року (останній платіж, здійснений ОСОБА_4), щомісячно частково сплачувала грошові кошти на виконання зобов'язань за кредитним договором.
Крім того, 15 лютого 2007 року, до укладення вищевказаного кредитного договору, ОСОБА_4 власноручно підписала анкету-заяву, чим підтвердила факт про надану повну інформацію про умови кредитування в ЗАТ КБ «Приватбанк», а саме: мету, для якої кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо), строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За положеннями статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).
У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.
Статтями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб'єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків.
З урахуванням вказаних вимог закону та умов кредитного договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним з тих підстав, що банком перед укладенням кредитного договору не було надано позивачу інформації щодо сукупної вартості кредиту та її складових, а позовних вимог про визнання недійсними чи зміну окремих пунктів кредитного договору, які позивач вважає несправедливими, не заявлялись.
Крім того, позивач, звертаючись до суду з указаним позовом вважала, що кредитний договір має бути визнано недійсним на підставі статті 233 ЦК України, оскільки він вчинений під впливом тяжкої для неї обставини (тяжка хвороба члена родини) і на вкрай невигідних умовах, чим ПАТ КБ «ПриватБанк» скористався.
Згідно із частиною першою статті 233 ЦК України правочин, який вчинений особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання кредитного договору недійсним на підставі статті 233 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, оскільки позивач при укладенні договору добровільно погодилась на визначені у ньому умови кредитування, свідомо укладала оспорюваний договір, вважала його вигідним, сплачувала періодичні платежі й не порушувала питання про розірвання вказаного договору.
За таких обставин, висновок судів щодо відмови в задоволенні позову є правильним, оскільки при укладенні оспорюваного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та надалі виконував його умови; банк надав ОСОБА_4 документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у договорі міститься повна інформація стосовно умов кредитування та всіх його складових.
Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» незаконно в односторонньому порядку підвищив процентну ставку за користування кредитом, є безпідставними, оскільки дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо підвищення процентної ставки є правомірними та узгоджуються з умовами кредитного договорами, підписаного сторонами та діючим на час підвищення процентної ставки законодавства.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», § 58, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 19 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик