04 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 363/3342/ 17
провадження № 22-ц/824/2553/2018
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Махлай Л.Д., Мазурик О.Ф.
за участі секретаря судового засідання - Булах А.А.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю &q?ва;Комплекс Агромарс&q?еж;
відповідач - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю &q?ка;Комплекс Агромарс&q?же;
на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 травня 2018 року у складі судді Баличевої М.Б.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю &q?пр;Комплекс Агромарс&q?тв; до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником, -
У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (далі ТОВ «Комплекс Аргомарс») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної підприємству працівником.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказав, що 12.07.2013 року відповідач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду оператора автозаправочної станції зміни № 1 відділу постачання транспортного департаменту, згідно Наказу № 638 КА/к-п.
У період з 03.12.2014 року відповідно до наказів товариства відповідач працював водієм автофургонів ISUZU NLR 85AL автоколони №3 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» та позивачем доручено за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.
27.05.2016 року відповідно до Наказу № 226 КА/ к-п-д відповідача було у черговий раз переведено водієм автофургону ISUZU NLR NQR 71P № НОМЕР_1 цієї ж автоколони №3 відділу експлуатації транспорту автотранспортного парку філії «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» та доручено за його згодою виконувати додаткові обов'язки в порядку суміщення посади експедитора.
Разом із призначенням на посаду водія-експедитора, з ОСОБА_1 укладались договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Разом із цим, відповідачем було порушено трудові обов'язки та допущено нестачі під час перевезення м'ясопродукції, а тому підприємству заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 19 667 грн. 69 коп.
17.11.2016 року ОСОБА_1 був звільнений з ТОВ «Комплекс Агромарс» за власним бажанням. Оскільки в добровільному порядку відповідач не погодився сплатити суму заподіяних збитків, позивач змушений звернутися до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму завданих збитків у розмірі 19 667, 69 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, 20.06.2018 року ТОВ &qun";Комлекс Агромарс&q?юч; в особі генерального директора Сігала М.А. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову , посилаючись на те, що рішення суд ухвалив з порушенням норм матеріального та процесуального права, не надав належної правової оцінки доказам та фактичним обставинам справи.
Вказує, що суд при ухваленні рішення не врахував, що діями відповідача доведено заподіяння прямої дійсної шкоди підприємству унаслідок суб'єктивного ставлення відповідача до своїх службових обов'язків у вигляді необережної вини та самовпевненості, оскільки відповідач усвідомлював, що в його діях не виявляється належна турботливість про збереження майна власника та він передбачав настання прямої дійсної шкоди , але легковажно розраховував запобігти цим наслідкам .
Зазначає, що оскільки відповідача не притягували до дисциплінарної відповідальності , а матеріальна відповідальність настає незалежно від цього, тому чіткого обов'язку роботодавця або уповноваженого ним органу відбирати письмові пояснення у працівників , які притягуються до матеріальної відповідальності , на думку апелянта, немає. Представником відповідача у судовому засіданні не доведено обставин та доказів, що перешкоджали відповідачу виконувати належним чином покладені на нього обов'язки, зокрема, відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці.
18.07. 2018 року відповідач надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги , рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказуючи на те, що висновки суду є законними та обґрунтованими і узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених доказів.
Представник позивача свою апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечувала та просила рішення суду залишити в силі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не доведено, що діями відповідача спричинено нестачу ввірених йому матеріальних цінностей, яка би підтверджувалась відповідними актами приймання-передачі продукції за період його роботи на підприємстві з 12.07.2013р. по 17.11.2016 року, не встановлено які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, та не доведено, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, пояснення у відповідача з приводу складених на протязі двох років актів по факту нестачі продукції не відбиралися. Не доведено в суді й того, що товариство створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено п. 2 договору про повну матеріальну відповідальність. А тому з наявних у справі доказів не можна дійти висновку, що винними протиправними діями відповідача підприємству заподіяно матеріальної шкоди і відповідач має нести цивільну відповідальність.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на законі. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 12.07.2013 року Наказом № 638 КА/ к-п ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ «Комплекс Агромарс» на посаду оператора автозаправочної станції зміни № 1 відділу постачання транспортного департаменту, зі строком випробування 1 місяць, з оплатою праці відповідно до штатного розпису.
Тобто,сторони з 12 липня 2013 року до 11 листопада 2016 року перебували у трудових відносинах .
Разом із призначенням на посаду водія-експедитора, з відповідачем укладались договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 03.12.2014 року № 365-Е, від 03.12.2014 року № 365 В, згідно умов яких, працівник, що займає посаду експедитора автоколони № 3 і виконує роботу, безпосередньо пов'язану з прийманням для доставки, доставки та передачі переданих йому матеріальних цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та зобов'язується дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків, своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей, вести облік, складати й передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.
Під час виконання відповідачем своїх трудових обов'язків було виявлено нестачу підзвітного товару мясопродукції , внаслідок чого товариству завдано збитки, розмір яких відповідно до розрахунку за період з 24 серпня 2016 року по 17.10 2016 року склав 19 667грн. 69 коп.
Акти приймання-передачі продукції контрагентами (акти про розбіжності) за період з 24 серпня 2016 року по 17 жовтня 2016 року після доставки продукції були передані ТОВ «Комплекс Агромарс», після чого протягом 2016 року видано ряд наказів про відшкодування збитків, останній з яких виданий 17 листопада 2016 року.
Підприємство, в свою чергу, зобов'язується створювати працівникові умови, необхідні для нормальної праці та забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей, знайомити працівника з чинним законодавством щодо матеріальної відповідальності працівників за збитки, нанесені підприємству, установі, організації, а також із чинними інструкціями, нормативами та правилами збереження, приймання, обробки, продажу (збуту), перевезення або застосування у процесі виробництва переданих йому матеріальних цінностей.
Згідно п. 3 договору передбачено, що у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству, та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства.
Пунктом 4 передбачено, що працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо збитки завдані не з його вини.
Наказом від 17.11.2016р. № 01076 КА/к-з відповідача звільнено за власним бажанням з 17.11.2016 року.
Також, станом на час звільнення заборгованість відповідача перед Філією «Гаврилівський птахівничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс» по завданим збиткам складала 20 138, 05 грн., відповідно до довідки № 307 від 29.08.2017 року.
Під час виконання своїх трудових обов'язків відповідачем здійснено приймання, доставку та передачу контрагентам різноманітної м'ясопродукції. Перевезення м'ясопродукції здійснювалась на склади багатьох міст України, що підтверджується видатковими (товарно-транспортними) накладними, актами прийому передачі продукції.
Позивачем було здійснено перерахунок розміру заподіяної підприємству матеріальної шкоди з дотриманням Норм природного убутку м'ясопродуктів при міжміських перевезеннях в авторефрижераторах, затверджених наказом Міністерства торгівлі СРСР від 29 грудня 1984 року №339 відповідно до якого загальний розмір збитків від недовозів мясопродукції становить 19 667, 69 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.
Таким чином, обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності, зокрема, і повної матеріальної відповідальності згідно зі ст. 134 КЗпП України, є встановлення вини особи, у взаємозв'язку із іншими умовами такої відповідальності, що передбачені ст. 130 КЗпП України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Згідно ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року №477/24, експедитори при перевезенні вантажів належать до посад або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
У пункті 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що виходячи з вимог ст. 15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Згідно ст. 130 КЗпП України неодержані підприємством, установою, організацією прибутки не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню працівником.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП України).
Так, позивач зазначав, що дії відповідача спричинили нестачу ввірених йому матеріальних цінностей, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі продукції за період його роботи на підприємстві з 24.07.2013р. по 17.10.2016 року.
Разом з тим, які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкові умови покладення на працівника матеріальної відповідальності, в суді позивачем не доведено.
Не надано доказів позивачем і того, що керівництвом товариства після отримання актів приймання-передачі вживалися заходи щодо встановлення причин виявленої недостачі, пояснення у відповідача з приводу складених на протязі двох років актів по факту нестачі продукції не відбиралися.
Не доведено в суді й того, що товариство створило належні умови для забезпечення повного збереження ввірених працівнику матеріальних цінностей, як це передбачено п. 2 договору про повну матеріальну відповідальність. Отже, оскільки належних, достатніх і допустимих доказів про обставини заподіяння шкоди, необхідних для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду заподіяну працівником при виконанні трудових обов'язків, позивачем не надано, суд вірного висновку дійшов, що позов не обґрунтований та підстави для його задоволення відсутні.
У п. 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» визначено, що в судових рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя. В умовах дії такого принципу, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
З урахуванням наведеного, колегія дійшла висновку, що місцевий суд повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи , зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.
Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, немає, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю &quar;Комплекс Агромарс&quxt; залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 грудня 2018 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай