Апеляційне провадження № 22-ц/824/102/2018
Справа № 756/14876/16
Іменем України
04 грудня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва в складі судді Тітова М.Ю., ухвалене в м. Київ 05 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу та стягнення аліментів та просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_1, стягнути з нього на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частини від всіх видів доходу, але не менш 30 % прожиткового мінімуму, судові витрати покласти на відповідача.
Позов мотивувала тим, що 09 вересня 2014 року між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб, в якому народжений син ОСОБА_3
Починаючи з червня 2016 року між ними постійно виникали сварки, що призвело до втрати взаємної поваги, та вона прийняла рішення припинити шлюб шляхом його розірвання, на примирення не згодна, подальше спільне життя вважала неможливим.
Їх дитина зареєстрована та проживає із ОСОБА_2 та перебуває на її утриманні, відповідач працює та не надає на постійній основі добровільної допомоги на утримання їхньої дитини та з ним не можливо досягти домовленості щодо утримання дитини, яка б виконувалась ним.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено частково. Шлюб між нею та ОСОБА_1 розірвано, стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на її користь на утримання їхньої дитини ОСОБА_3, у розмірі ? частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 17 листопада 2016 року і до досягнення дитиною повноліття. В іншій частині позову відмовлено.
Відповідач ОСОБА_1 не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що при розгляді справи та ухваленні рішення в судовому засіданні 05 липня 2017 року він був відсутній з поважних причин, а також, зважаючи на відмову суду в задоволенні його заяви про перегляд заочного рішення, він був позбавлений можливості взяти участь в процесі, що стосується розірвання його шлюбу, також безпосередньо впливає на подальше життя його сина.
Суд позбавив його можливості надати пояснення та заперечення проти позовної заяви, а також не забезпечив можливості скористатися усіма процесуальними правами, що призвело до неповного з'ясування взаємин подружжя та дійсних причин позову.
Суд не вислухав його думку щодо характеру відносин між ним та відповідачем та можливості збереження сім'ї, не обґрунтівав, яким чином збереження шлюбу могло б суперечити інтересам одного з подружжя та на підставі чого суд робить такий висновок.
Окрім того, в оскаржуваному рішенні суд жодним чином не враховує ту обставину, що у них є малолітня дитина, не враховує інтересів його сина та того, як зміниться життя дитини після розірвання шлюбу. Вважає, що збереження сім'ї є важливим для повноцінного розвитку та життя дитини, своїм рішенням суд необґрунтовано позбавляє малолітню дитину сім'ї та повноцінного дитинства.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив із неможливості збереження шлюбу, враховуючи те, що продовження спільного життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з подружжя. Також суд встановив, що відповідач має надавати матеріальну допомогу дитині, встановивши аліменти в розмірі ? частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 09 вересня 2014 року, під час якого народжена дитина - син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 7 - 8).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом посилалася на те, що спільне життя з відповідачем не склалося з причин різних поглядів на сімейне життя та обов'язки, відсутності спільної точки зору на сімейні проблеми. Починаючи з червня 2016 року між подружжям постійно виникали сварки, що призвело до втрати взаємної поваги. Шлюбні відносини між ними припинені. Подальше спільне проживання та збереження шлюбу неможливе. Спільне господарство не ведеться, проживають окремо.
Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (ч. 1 ст. 24 СК України).
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч. 2 ст. 104 та ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України.
Відповідно до ч.1 ст. 110, ст. 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у рішення суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, сімейне життя не склалося, стосунки між ними погіршилися і тому подальше спільне життя стало неможливим, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст. 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного надання оцінки доказам у справі не заслуговують на увагу, оскільки такі твердження представника відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції з'ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім'ї є неможливим, тоді як доводи представника відповідача зводяться до з'ясування взаємовідносин між сторонами, що не впливають на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та його висновків.
Оскільки судом першої інстанції встановлено, що збереження нормальних сімейних відносин виявилося неможливим, суд дійшов вірного висновку про задоволення вимог позивача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст. ст. 24, 56 СК України.
У п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року надано роз'яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Апеляційний суд враховує, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01 серпня 2018 року відповідно до ст. 111 СК України суд вжив заходів щодо примирення подружжя, надавши їм термін для примирення тривалістю два місяці та зупинивши провадження в справі.
Після закінчення терміну для примирення та відновлення провадження в справі позивач не змінила свого наміру щодо розірвання шлюбу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правомірно постановив рішення про розірвання шлюбу сторін, так як протягом тривалого часу сторони спільно не проживають, свої шлюбні стосунки не відновили і такого бажання позивач не висловила.
А відтак перебування позивача в шлюбі з ОСОБА_1 не відповідає її інтересам.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховані інтереси дитини та не надано можливість відповідачу як батьку забезпечити право бачити свою дитину, брати участь у її вихованні, гарантувати належний відпочинок та розвиток, із посланням на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року, Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 141 СК України, апеляційний суд враховує, що питання про визначення місця проживання дитини або способи участі батька у вихованні дитини судом не вирішувалися і відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду із відповідним позовом, а відтак суд відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.
Крім того, суд першої інстанції стягнув із відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі ? частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ст. ст. 180, 181 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.
Виходячи із загальних засад справедливості цивільного судочинства та необхідності захисту інтересів неповнолітніх дітей, враховуючи, що ст. 180 СК України покладає обов'язок утримувати дитину на обох батьків, апеляційний суд погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром аліментів на утримання дитини в розмірі ? частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів та їх розміру в апеляційній скарзі не оскаржується.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 06 грудня 2018 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.