04 грудня 2018 року м. Київ
Справа № 22-1052 Головуючий у1-й інстанції - Хоменко О.Л.
Унікальний №752/9055/17 Доповідач - Пікуль А.А.
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Пікуль А.А.
суддів Гаращенка Д.Р.
НевідомоїТ.О.
за участю секретаря Пузикової В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства &q?ій;Талан Коммунікейшнс &q?о ;Talan communications&q? К; на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Дочірнього підприємства &quРо;Талан Коммунікейшнс &q?го;Talan communications&q? К; про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_4 у квітні 2017 року пред'явила в суд позов до Дочірнього підприємства &q?'я;Талан Коммунікейшнс &q?ір;Talan communications&quТа; (далі - ДП &q?с ;Талан Коммунікейшнс &quon;Talan communications&quТа;) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т.1, а.с.1-4).
Позивач просила скасувати наказ про звільнення №6-К від 17 березня 2017 року, поновити її на посаді директора ДП &q? 2;Талан Коммунікейшнс &quпо;Talan communications&quТа;, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. та стягнути понесені витрати на оплату правової допомоги в сумі 3 307 грн.
Позов обґрунтований тим, що відповідач звільнив ОСОБА_4 з порушенням умов трудового контракту та трудового законодавства України, чим завдав позивачеві моральної шкоди. Оспорюваний наказ про звільнення видано та підписано не уповноваженою особою за відсутності належної підстави - рішення засновника.
Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 24 квітня 2018 року задовольнив позовні вимоги частково.
Районний суд: скасував Наказ №6-к від 17 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_4 за прогул без поважних причин; поновив ОСОБА_4 на посаді директора ДП &quпо;Талан Коммунікейшнс &quпо;Talan Communications&qu;Т;; стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 690 237 грн. 36 коп.; стягнув з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 5 000 грн.; вирішив питання розподілу судових витрат між сторонами.
Суд допустив негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 47 516 грн. 34 коп.
В задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди у сумі 5000 грн. а також витрат на правову допомогу у розмірі 3307 грн 20 коп. судом відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ДП &quon;Талан Коммунікейшнс &q?ши;Talan communications&ququ; через свого представника, адвоката Бронішевську А. М., подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі (т.2, а.с.116-123).
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4, адвокат ОСОБА_6, заперечував проти її задоволення та вказав, що доводи апеляційної скарги є надуманими та необґрунтованими, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, з урахуванням усіх обставин справи, з повним та всебічним дослідженням доказів, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін (т.2, а.с.168-176).
Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників справи: представника відповідача, адвоката Бронішевську А.М., яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити; позивачку та її представника, адвоката ОСОБА_6, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення заявленого позову районний суд вважав встановленими наступні обставини.
30 жовтня 2015 року між компанією &quK ;PROVID АDVERTISING LIMITED (ПРОВИД АДВЕРТАЙЗИНГ ЛИМИТЕД)&ququ; в особі представника Маркіяна Богдана Сеника, діючого на підставі довіреності від 12 червня 2014 року, та позивачем було укладено трудовий контракт, на підставі якого позивача призначено на посаду директора ДП &quна;Талан Коммунікейшнс &q? ;Talan Communications&q?кт;, про що було видано наказ від 30 жовтня 2015 року №19-к.
Пунктом 2.2 контракту передбачено, що директор повністю підзвітний компанії і зобов'язується виконувати свої обов'язки у відповідності з умовами трудового контракту, вказівками компанії, внутрішнім трудовим розпорядком, Кодексом законів про працю України та іншим законодавством України.
Відповідно до п.3.2.7 контракту компанія має право приймати рішення про звільнення директора або, за узгодженням з директором, про переведення її на іншу посаду згідно з умовами, передбаченими трудовим контрактом та діючим законодавством України.
Згідно з п.4.1 контракту робочий тиждень директора складає 40 годин, кожний робочий день триває 8 годин, з перервою на обід в 1 годину.
Пунктом 8.1 контракту передбачено, що він може бути розірваний: за взаємною згодою сторін, за ініціативою директора або за ініціативою компанії.
Згідно з п.8.3 трудовий контракт буде розірвано за ініціативою компанії з попередженням директора не менше, ніж за один місяць в наступних випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, включаючи ліквідацію, реорганізацію або зміну діяльності компанії; 2) виявлення невідповідності директора займаній посаді внаслідок неналежної кваліфікації відповідно до порядку, встановленого діючим законодавством України; 3) порушення директором її трудових обов'язків (порушення будь-якої з умов трудового контракту, норм українського законодавства), порушення будь-якого зобов'язання, вказаного в п.3.4 контракту, що призвело до негативних наслідків для компанії, підприємства і/або клієнтів (таких, як, наприклад, понесені збитки, штрафи, шкода іміджу, діловій репутації тощо); 4) в інших випадках, передбачених українським законодавством.
Відповідно до доповідних записок бухгалтера БулавіноїТ. В. від 14 березня 2017 року, від 15 березня 2017 року, від 16 березня 2017 року та від 17 березня 2017 року, а також актів про відсутність на роботі від 14 березня 2017 року та від 17 березня 2017 року позивач 14, 15, 16 та 17 березня 2017 року була відсутня на роботі (як на своєму робочому місці, так і на території офісу ДП &q?ті;Талан Коммунікейшнс &quмі;Таlаn Communications&quоф;) кожного зазначеного дня з 9 год. 30 хв. до 17 год. 30 хв., про наявність поважних причин відсутності на роботі ні напередодні, ні протягом робочого дня не повідомляла, на телефонні дзвінки та на направлені на її адресу листи не відповідала.
Згідно з наказом №6-к від 17 березня 2017 року позивача звільнено з посади директора ДП &qu7 ;Талан Коммунікейшнс &q?ач;Talan Communications&q?кт; з 14 березня 2017 у зв'язку з прогулом без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.
В якості підстави для видачі наказу про звільнення зазначено: табель обліку робочого часу, акт про відсутність на роботі від 14 березня 2017 року, акт про відсутність на роботі від 15 березня 2017 року, акт про відсутність на роботі від 16 березня 2017 року, акт про відсутність на роботі від 17 березня 2017 року, рішення засновника №13/03-17 від 13 березня 2017 року.
30 березня 2017 року відповідачем було перераховано на банківський рахунок позивача грошові кошти в сумі 39 352 грн. 79 коп., що включають в себе заробітну плату за березень 2017 року та компенсацію за невикористані дні відпустки.
Судом встановлено, що рішенням засновника №01/11/2016 від 01 листопада 2016 року було призначено перевірку діяльності ДП &qu1 ;ТаланКоммунікейшнс &quпр;Talan Communications&q?но; за період 2014-2016 років включно на відповідність нормам чинного законодавства України, правилам (нормам) і бухгалтерського обліку та внутрішнім політикам підприємства в зв'язку з його низькою прибутковістю за останні роки. Для проведення перевірки залучено аудиторів ДП &quос;Сьюбік Холдінгс&q?ве;.
Згідно з копією листа ДП &quan;Сьюбік Холдінгс&qunt; №13/03 від 13 березня 2017 року по завершенню внутрішнього аудиту діяльності ДП &q?ня;Талан Коммунікейшнс &q? в;Talan Communications&q?но;, очолюваного директором Савченко О. P., виявлено факти, що свідчать про численні порушення начальником операційного відділу ОСОБА_11, а саме: порушення порядку розрахунків з контрагентами; завищення тарифів на роботи та послуги контрагентів; здійснення незаконних готівкових операцій та ін.
13 березня 2017 року мала місце робоча зустріч за результатами проведеної внутрішньої перевірки діяльності ДП &q? ;Талан коммунікейшнс &q?ну;Talan Communications&q?но; за 2014-2016 роки. Факт проведення зустрічі жодна із сторін не заперечувала, як і факт того, що в цей день позивачу було повідомлено про виявлені фінансові порушення, допущені начальником підпорядкованого їй відділу.
У подальшому, 16 березня 2017 року, позивач направила телеграму на ім'я представника засновника ОСОБА_12 щодо надання пояснень з приводу примусового виведення її з робочого місця 13 березня 2017 року та недопуску до виконання робочих обов'язків директора підприємства. 17 березня 2017 року позивач звернулась до Головного управління держпраці у Київській області із заявою про порушення трудових прав. 18 березня 2017 року позивач повторно звернулась з листом до представника засновника, ОСОБА_12.
Згідно з довідкою ТОВ &qu
З огляду на наведені обставин районний суд вважав неправомірним звільнення позивача на підставі ст.40 п.4 КЗпП України, оскільки дійшов висновку про відсутність винної поведінки працівника.
За встановлених обставин, оскільки звільнення позивача відбулося без законних підстав та з порушенням встановленого законом порядку, суд скасував наказ №6-к від 17 березня 2017 року та поновив позивача на посаді директора ДП &quбе;Талан Коммунікейшнс &q?ив;Talan Communications&q?ек;.
Згідно з довідкою про заробітну плату позивача заробітна плата за січень і лютий 2017 року складала 95 032 грн. 60 коп., кількість робочих днів за цей період становить 38 днів, а середньоденна заробітна плата позивача становить 2 500 грн. 86 коп. Період вимушеного прогулу з моменту звільнення по день ухвалення рішення становив 276 днів, розмір середнього заробітку за означений період склав 690 237 грн. 36 коп.
Задовольняючи вимоги позивача в частині поновлення на роботі, суд вважав за необхідне на підставі ст.237-1 КЗпП України стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн., заподіяної внаслідок порушення трудових прав, тому що незаконне звільнення завдало ОСОБА_4 душевних страждань, призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
При перевірці указаних висновків районного суду у контексті доводів апеляційної скарги відповідача апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно з вимогами п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до роз'яснень, наданих у п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 &q?ви;Про практику розгляду судами трудових спорів&q?а ; (із подальшими змінами), у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 і п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
У даному випадку обставини щодо відсутності ОСОБА_4 на роботі з 14 до 17 березня 2017 року позивачем не оспорюються.
Одночасно позивач стверджує, що її відсутність була обумовлена поважними причинами.
По-перше, 13 березня 2017 року її примушували до написання заяви про звільнення за згодою сторін, а коли вона відмовилася, її було випроваджено за межі робочого місця та офісного приміщення, відібрано засіб електронного допуску до приміщення, паролі та ключі доступу до електронної пошти. При цьому колектив був повідомлений (13.03.2017 усно та 14.03.2017 шляхом надіслання на електронну пошту всіх співробітників листа) про звільнення позивача із займаної посади у зв'язку з допущеними фінансовими порушеннями.
По-друге, такі дії з боку роботодавця призвели до погіршення стану здоров'я позивача і в період з 14 до 17 березня 2017 року ОСОБА_4 перебувала на амбулаторному лікуванні, що підтверджене довідкою медичного закладу - ТОВ &q?ул;СІТІМЕДАЛЬЯНС&q?і,;.
По-третє, ураховуючи ті дії, які були вчинені щодо неї 13 березня 2017 року з боку роботодавця, з 14 до 17 березня 2017 року позивач намагалась прояснити та вирішити ситуацію шляхом переговорів, а також захистити свої права, тому 16 березня 2017 року вона направила телеграму на ім'я представника засновника ОСОБА_12 щодо надання пояснень з приводу примусового виведення її з робочого місця 13 березня 2017 року та недопуску до виконання робочих обов'язків директора підприємства. 17 березня 2017 року позивач звернулась до Головного управління держпраці у Київській області із заявою про порушення трудових прав. 18 березня 2017 року позивач повторно звернулась з листом до представника засновника, ОСОБА_12.
Указані аргументи ОСОБА_4 є послідовними, підтверджуються письмовими доказами - медичної довідкою (т.1, а.с.11), листами медичної установи (т.1, а.с.152-154), взаємоузгодженими показаннями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 і ОСОБА_16, які узгоджуються також з відомостями письмових доказів, зокрема, Наказу № 8-к від 14 березня 2017 року (т.1, а.с.103).
Отже, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів у сукупності з відомостями, встановленими судом за показаннями свідків, обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, є доведеними.
Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням трудових прав, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого ОСОБА_4 позову, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (т.2, а.с.70-77).
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильної оцінки районним судом доказів при визначенні поважності причин відсутності позивача на роботі з 14 до 17 березня 2017 року відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні, оскільки сторона відповідача, незважаючи на наявність письмових доказів, які узгоджуються з показаннями свідків зі сторони позивача та позицією позивача, викладеною у позовній заяві, вдається до перекручування фактів на свою користь.
Так, дійсно, наявність листка непрацездатності є безумовною підставою для звільнення від роботи. Водночас синусова тахікардія, перебування у стані: симпато-адреналового кризу; соматоформної вегетативної дисфункції (діагноз лежить у площині неврології та психіатрії; т.1, а.с.11,153) і визначена лікарем потреба у амбулаторному лікуванні в означений період у сукупності із наявністю обставини примушування роботодавцем до написання заяви про звільнення, видворення з роботи, оголошення колективу про звільнення ОСОБА_4 з роботи та призначення 14 березня 2017 року іншої особи виконуючою обов'язки за посадою позивача, обґрунтовано визнане районним судом наявністю поважної причини відсутності ОСОБА_4 на роботі з 14 до 17 березня 2017 року.
З огляду на викладене, інші доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильності оскаржуваного рішення в частині оцінки правомірності звільнення позивача, дотримання процедури застосування дисциплінарного стягнення та розширення підстав заявленого позову правового значення не мають.
Доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість висновків районного суду в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди також не можуть бути прийняті апеляційним судом у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне.
За правилом ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Таким чином, стаття 237-1 КЗпП містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом зазначеного положення Закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.
Суд, установивши порушення трудових прав позивача та наявність підстав для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду, повинен застосовувати відповідальність, що передбачена ст. 237-1 КЗпП.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК).
Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.
КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі 6-23цс12).
В даному випадку при визначенні розміру компенсації на відшкодування заподіяної позивачу незаконним звільненням моральної шкоди, яка виразилась у моральних переживаннях, пов'язаних із позбавленням роботи, погіршенням стану здоров'я, яке потребувало лікування, необхідністю прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, суд ураховує, що незаконне звільнення ОСОБА_4 відбулося за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, що є компрометуючою обставиною та перешкоджає подальшому працевлаштуванню. Матеріальне становище позивача унаслідок незаконного звільнення погіршилося, що змусило докладати додаткових зусиль для організації свого життя і відстоювання своїх прав у суді. За наведених обставин апеляційний суд вважає, що визначена районним судом компенсація на відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. відповідає характеру та обсягу моральних переживань позивача, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті ОСОБА_4 та вимогам розумності і справедливості.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства &qupt;Талан Коммунікейшнс &qufo;Talan communications&q?ну; залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 6 грудня 2018 року.
Головуючий А. А. Пікуль
Судді Д. Р. Гаращенко
Т. О. Невідома