іменем України
04 грудня 2018 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 734/329/18
Головуючий у першій інстанції - Соловей В.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/199/18
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Бобрової І.О.,
суддів - Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
за участю секретаря - Шкарупи Ю.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідачі - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - приватний нотаріус Козелецького районного нотаріального округу Ткаченко Наталія Володимирівна,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Козелецького районного суду від 20 серпня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання довіреності та договорів дарування недійсними,
місце ухвалення судом першої інстанції рішення - смт Козелець,
дата складення судом першої інстанції повного тексту рішення - 20.08.2018,
01.02.2018 ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якому просив визнати недійсними:
• довіреність від 27.04.2012, посвідчену приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В., за реєстровим номером 684;
• договір дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями від 28.05.2012, посвідчений приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В., за реєстровим номером 877;
• договір дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями від 12.07.2012, посвідчений приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В., за реєстровим номером 1273.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що йому на праві приватної власності належав житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1, який він отримав у спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 своєї дружини ОСОБА_6
ІНФОРМАЦІЯ_7 - помер його син ОСОБА_7, який на день смерті проживав у спірному будинку, а ІНФОРМАЦІЯ_6 - його дружина. Відповідач ОСОБА_8, яка була однокласницею його покійного сина, звернулась до нього з проханням пустити через негаразди в сім'ї пожити в зазначений будинок свою дочку ОСОБА_4 При цьому ОСОБА_8 запевнила його в необхідності укладення довіреності на право управління будинком, для чого взяла у нього оригінали правовстановлюючих документів на будинок, які не повернула. Позивач зазначав, що після смерті дружини та сина він перебував у стані душевного потрясіння, за станом здоров'я не міг самостійно утримувати будинок, а в обмін на право проживання розраховував на підтримку та допомогу, яку йому надаватимуть у зв'язку із станом здоров'я. Позивач також посилався на те, що він є одинокою та безпомічною особою похилого віку, систематично перебуває на лікуванні, потребує за станом здоров'я стороннього догляду, має вади зору, а тому, в тому через свою юридичну необізнаність, фізичний та психологічний стан під час підписання 27.04.2012 довіреності був впевнений, що за умови надання права користування будинком отримає допомогу. Оскільки підтримки та допомоги від ОСОБА_4 не отримав, то прийняв рішення подарувати житловий будинок своїй племінниці ОСОБА_9, проте з'ясувалось, що будинок йому вже не належить. Позивач наполягав на тому, що тільки після отримання 19.12.2017 безоплатної правової допомоги усвідомив та зрозумів, що через вади зору, важкого психологічного та фізичного стану здоров'я під час підписання довіреності, повної довіри до дій відповідачів, ненадання нотаріусом йому роз'яснень щодо правових наслідків підписання довіреності, він припустився серйозної помилки, яка призвела до втрати власності.
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 20 серпня 2018 року позов задоволено, визнано недійсною довіреність від 27.04.2012, посвідчену приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В., за реєстровим номером 684, за якою ОСОБА_2 уповноважує ОСОБА_3 подарувати ОСОБА_10 належний йому житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_2 Козелецького району Чернігівської області. Визнано недійсним договір від 28.05.2012 дарування, посвідчений приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В., зареєстрований в реєстрі за номером 877, за яким ОСОБА_2, від імені якого діяла ОСОБА_3, безоплатно передав у власність ОСОБА_4, як дарунок 1\2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_3 Чернігівської області. Визнано недійсним договір дарування від 12.07.2012, посвідчений приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В., зареєстрований в реєстрі за номером 1273, за яким ОСОБА_2, від імені якого діяла ОСОБА_3, безоплатно передав у власність ОСОБА_4, як дарунок 1\2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_3 Чернігівської області. Стягнуто з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 704, 80 грн судового збору.
Додатковим рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2018 року стягнуто із ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1409, 60 грн судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову повністю, посилаючись на несправедливість, необґрунтованість та незаконність судового рішення, необ'єктивність дослідження наявних доказів у справі, без встановлення всіх обставин спору, що підлягають з'ясуванню, порушення норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що не відповідає дійсності вказана судом обставина про те, що син позивача на момент смерті проживав у спірному будинку, враховуючи, що самим позивача та свідками було підтверджено, що покійний проживав за суміжною адресою АДРЕСА_4 у новому будинку, який також належить позивачеві. В судовому засіданні позивач також вказував, що даний спір виник через необхідність встановлення спільної межі між домоволодіннями, і до своє заяви в міську раду позивач додавав копії оспорюваних договорів дарування, що свідчить про обізнаність ОСОБА_2 щодо правочинів 2012 року. На думку ОСОБА_4 суд першої інстанції вибірково врахував та невірно відобразив покази свідка ОСОБА_11, який доглядав до смерті сина позивача - ОСОБА_7 З приводу наявності родинних стосунків між нею та позивачем суду були надані сімейні фотографії, зважаючи, що дружина позивача є її рідною бабою. Відповідач звертає увагу, що не були прийняті до уваги і не знайшли свого відображення в рішення суду, не були піддані правовій оцінці показання допитаних у суді в якості свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, які чітко вказували, що позивач неодноразово заявляв про те, що подарує будинок їй, виконавши волю покійної дружини. ОСОБА_4 не погоджується із висновком суду про те, що позивач дізнався про зміст оспорюваних довіреності та договорів лише 19.12.2017, наполягаючи на тому, що ще у 2012 році позивач був обізнаний про суть виданої ним довіреності та укладених на підставі неї договорів дарування, неодноразово бував у неї в гостях за спірною адресою, зауважував про відповідальне господарювання у будинку. Не погоджується ОСОБА_4 також із твердженням позивача про те, що смерті дружини та сина були для нього неочікуваними, оскільки останні тяжко хворіли задовго до смерті. В справі також відсутні належні та допустимі докази про вади здоров'я позивача станом на 27.04.2012. На думку, скаржника, суд, визнавши недійсною довіреність, фактично нівелював інститут нотаріату, оскільки жодних порушень з боку нотаріусу не було встановлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю, посилаючись на невідповідність рішення суду вимогам ст.263 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, викладеним в апеляційній скарзі ОСОБА_4
У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_2 просить апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін вважаючи його законним та обґрунтованим. Позивач зазначає, що він є одинокою, безпомічною особою похилого віку, систематично перебував на лікуванні, потребував за станом здоров'я стороннього догляду й допомоги, оскільки мав погане самопочуття із-за постійного сильного головного болю, запаморочення та шумів, вад зору, а тому не був здатний чітко та ясно розуміти і усвідомлювати сутність багатьох подій та обставин, в тому числі ситуації оформлення довіреності на право розпорядження будинком. ОСОБА_2 наполягає на тому, що під час підписання довіреності від 27.04.2012 був впевнений, що надає право користування будинком в обмін на певну допомогу. Стверджує, що нотаріус не роз'яснила йому суть та наслідки підписаної довіреності, не з'ясувала дійсних його намірів. Зазначає, що якби він мав вільне волевиявлення та бажати передати ОСОБА_4 безоплатно майно у власність, то міг власноруч підписати договір дарування, а не оформлювати довіреність.
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів, приватний нотаріус Козелецького районного нотаріального округу Ткаченко Н.В. зазначає, що апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є достатньо обґрунтованими та підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню. Вказує, що при посвідченні довіреності від імені позивача у неї не виникло сумнівів щодо його цивільної дієздатності, оскільки ОСОБА_2 прийшов до неї особисто з усіма необхідними документами, самостійно підтвердив намір щодо складання та посвідчення саме такої довіреності, самостійно причитав її текст, підтвердив, що йому зрозуміло зміст цього документу та його правові наслідки, оплатив державне мито, підписав документ і отримав його особисто, про що свідчить його підпис в реєстрі для вчинення нотаріальних дій від 27.04.2012 за реєстровим номером №684. Ані ОСОБА_3, ані ОСОБА_4 під час посвідчення довіреності присутні не були. На думку третьої особи, суд безпідставно не прийняв до уваги та не надав правової оцінки показанням свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 При складанні довіреності позивач не скаржився на погіршення стану здоров'я чи поганий зір. Інших сторонніх осіб при посвідчення довіреності не було. На думку нотаріуса, твердження позивача про те, що він мав намір видати довіреність для тимчасового проживання в будинку, є неспроможними, оскільки передача у користування житлового будинку здійснюється шляхом укладання договору найму (оренди). Із пояснень самого позивача слідує, що він фактично допустив власне недбальство та неправильне тлумачення закону, а тепер бажає отримати кошти від відповідачів та повернути земельну ділянку.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Даним положенням Закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, пославшись на ст.202,203,209,215,229,230,233,244,245,257,717-719 ЦК України, виходив з того, що на час посвідчення приватним нотаріусом 27.04.2012 довіреності існували обставини, які вказували на помилку позивача, а саме неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення, а вчинені на підставі цієї недійсної довіреності договори дарування не породжують правових наслідків. Крім того, посвідчуючи довіреність, ОСОБА_2 перебував під впливом тяжких сімейних і життєвих обставин.
Колегія суддів не погоджується зі таким висновком суду, оскільки він не відповідає матеріалам справи та не на вимогах закону, що регулює спірні правовідносини.
Судом установлено, що 27.04.2012 приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Чернігівської області Ткаченко Н.В. була посвідчена та зареєстрована в реєстрі за № 3684 довіреність, згідно з якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 подарувати ОСОБА_4 належний йому житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований в АДРЕСА_5. Довіреність була видана строком на три роки, до 27.04.2015 (а.с.191).
Зазначений будинок належав ОСОБА_2 на підставі свідоцтва від 19.03.2012 про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 (а.с.31 т.1). Житловий будинок дерев'яний, обкладений цеглою, в цілому має 12,5 метрів житлової площі та надвірні споруди. Будинок розташований на землях місцевої громади. Право власності на будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 27.03.2012 (а.с.32 т.1).
28.05.2012 між ОСОБА_2, від імені якого на підставі довіреності від 27.04.2012 діяла ОСОБА_3, укладено договір дарування частини житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Козелецького районного нотаріального округу Ткаченко Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 877.
Згідно із змістом цього договору дарувальник передав безоплатно у власність, а обдаровувана прийняла у власність як дарунок на умовах цього договору 1\2 частину житлового будинку з надвірними будівлям в АДРЕСА_6
Відповідно до договору дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями від 12.07.2012 ОСОБА_2, від імені якого на підставі довіреності від 27.04.2012, передав безоплатно у власність, а ОСОБА_4 прийняла у власність як дарунок 1\2 частину житлового будинку з надвірними будівлям в АДРЕСА_7
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна власником житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_8 в цілому є ОСОБА_4 (а.с.5 т.1).
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом..
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на ;момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого ;майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі №6-372цс16, та підтверджена позицією Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №523/9068/14-ц.
При ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції ця права позиція врахована не була.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 є особою похилого віку (в розумінні ст.10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»). На момент укладення спірної довіреності йому виповнилося 76 років. Позивач зареєстрований та проживає у власній квартирі в АДРЕСА_9. Крім цієї квартири має будинок в АДРЕСА_10, що має спільний двір та межує з подарованим в 2012 році ОСОБА_4 будинком.
Відповідач ОСОБА_4, після набуття спірного будинку у власність, зареєструвалася в ньому разом з малолітньою дитиною та фактично в ньому на день розгляду справи в суді і проживає (а.с.64-65 т.1). Тобто умови договору дарування були виконані - позивач передав, а відповідач прийняла безоплатно в дар спірний будинок, оселившись в ньому.
Матеріалами справи також підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_6 померла дружина позивача - ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_7 помер син позивача - ОСОБА_7, про що свідчать копії відповідних свідоцтв про смерть (а.с.33,34 том 1).
Дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_6, рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 10.12.2007 була визнана недієздатною. Її опікуном призначений ОСОБА_2 (а.с.94 т.1)
З показань свідка ОСОБА_11 вбачається, що він тривалий час здійснював догляд за хворим сином позивача, оскільки той нікому не був потрібен. На час хвороби та смерті ОСОБА_7 проживав у великому АДРЕСА_11. Останній місяць до смерті допомагала утримувати сина позивача відповідач ОСОБА_3, приходячи раз на тиждень. В маленькому старому будинку, що має спільний двір з будинком №8, десь в 2013 році поселилася ОСОБА_4
З медичних документів, які знаходяться в матеріалах справи, вбачається, що позивач проходив стаціонарне лікування (денний стаціонар) з 06.07.2012 (а.с.19 зв. т.1). Потім, з 15.08.2012, проходив стаціонарне лікування в пульмонологічному відділенні ЧМЛ №1 (а.с.20 т.1). Станом на 12.01.12, відповідно до даних амбулаторної картки, позивач обстежувався у лікаря окуліста та мав зір 0,3 та 0,3+40* (а.с.12 том 1). В період з 10.11.2016 по 14.11.2016 ОСОБА_2 через захворювання очей проходив лікування в КЛПЗ «Чернігівська обласна лікарня» (а.с.6 т.1).
З приводу незадовільного стану здоров'я ОСОБА_2 на час посвідчення довіреності, встановлення інвалідності чи його потреби у сторонньому догляді в 2012 році позивачем доказів суду не надано.
Під час розгляду справи ОСОБА_2 стверджував, що в день надання довіреності - 27.04.2012 - він, перебуваючи у місті Остер Козелецького району, забирав технічну документацію на спірний будинок з БТІ. Вказане не узгоджується з позицією позивача щодо його нездатності в цей день чітко та ясно розуміти і усвідомлювати значення та сутність багатьох подій та обставин.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції суд не звернув уваги на неузгодженість позиції позивача. Так, маючи на меті передати житло в користування ОСОБА_4, позивач, замість укладення з останньою договору найму (оренди), самостійно оформив у нотаріуса довіреність на ім'я ОСОБА_3 та передав після цього ОСОБА_3 правовстановлюючі документи і технічну документацію на будинок.
З приводу оприлюднених намірів позивача щодо дарування будинку дружини її рідній онуці як виконання волі покійної, подій та відносин сторін в період укладення правочинів суд першої інстанції безпідставно не проаналізував і прийняв до уваги показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14
Відповідачі під час розгляду справи стверджували, що обидва будинки і АДРЕСА_12 були тривалий час без догляду. Після заселення в будинок №8 сина позивача, останній зробив там ремонт, а будинок №10 стояв покинутий. Світло та вода в будинку були відсутні. Після заселення ОСОБА_4 із сім'єю полагодили будинок, провели в нього воду та відновили електропостачання, уклавши відповідні договори. Вказане узгоджується з поясненнями позивача, який в судовому засіданні не заперечував, що він, проживаючи в м.Чернігові, не вчиняв дій по утриманню вказаних будинків. Земельний податок не сплачував.
Суд намагався з'ясувати у позивача умови на яких він (за його на той час усвідомленням) передавав ОСОБА_4 в найм будинок. Такі умови, як стверджував позивач, взагалі не оговорювалися.
Звертає на себе увагу й та обставина, що, розраховуючи на підтримку та допомогу відповідачів у зв'язку зі своєю хворобою та станом здоров'я в обмін на користування будинком (як вказано в позовній заяві), ОСОБА_2 її протягом 2012 -2017 років не отримував, однак при цьому не вчиняв будь-яких вольових дій з приводу отримання матеріальних благ за користування його власністю. Спір між сторонами виник після звернення ОСОБА_2 в 2017 році до землевпорядної організації з приводу складання технічної документації для отримання у власність земельної ділянки за адресою АДРЕСА_13.
Домоволодіння АДРЕСА_14), як вказувалося вище, мають спільний двір, через розподіл якого у сторін виник конфлікт, що визнається сторонами. Через цей конфлікт в 2017 році позивач 4 рази звертався до поліції (а.с.а.с.198 том 1). Доводи ОСОБА_2 щодо його звернень до правоохоронних органів до 06.07.2017 з приводу позбавлення власності жодним доказом не підтверджені.
Посилання ОСОБА_2 на те, що про укладення спірного договору дарування йому стало відомо лише 19.12.2017 не відповідає дійсності, оскільки в справі міститься копія акту від 13.10.2017, складеного комісією Остерської міської ради за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 від 13.10.2017 (а.с.113-114 том 1), який звернувся за вирішеннями межового спору між ним, як власником будинку №8 та ОСОБА_4, як власником домоволодіння АДРЕСА_15. Зазначене свідчить про те, що станом на 13.10.2017 ОСОБА_2 вважав ОСОБА_4 власником домоволодіння АДРЕСА_15, а отже був обізнаний про існування договору дарування.
Не заслуговують на увагу й доводи позивача щодо відсутності родинних зв'язків між його сім'єю та сім'єю відповідачів. З наданих відповідачами доказів вбачається, що покійна дружина позивача - ОСОБА_19 - була рідною бабою ОСОБА_4 (а.с.53, 93, 144,145 том 1), що спростовує доводи ОСОБА_2 щодо дарування будинку сторонній людині.
Відповідно до ст. 81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що позивач не довів своїх вимог щодо вчинення правочину від 27.04.2012 внаслідок помилки.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, застосовуючи одночасно для визнання недійсним правочинів ст. 229,230,233 ЦК України, не звернув уваги й на те, що їх одночасне застосування є взаємовиключним.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, неповно дослідив наявні у справі докази, прийшов до необґрунтованого висновку, що позивач, оформлюючи спірну довіреність, помилився щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором та безпідставно задовольнив позов.
Доводи апеляційних скарг про те, що під час посвідчення у приватного нотаріусу довіреності на право дарування житлового будинку волевиявлення ОСОБА_2 було вільним, що він розумів, що довіряє ОСОБА_3 саме подарувати будинок ОСОБА_4 знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
Позовні вимоги ОСОБА_2 є недоведеними, тому позов не підлягає задоволенню.
Під час розгляду справи відповідачі подали заяви про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с.208,209 том 1), однак, оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в позові по суті спору, підстави для застосування ст.267 ЦК України відсутні.
Відповідно до ст.141 ЦПК України під час ухвалення рішення суду належить вирішити питання про розподіл судових витрат.
У зв'язку з відмовою в позові судові витрати, понесені відповідачами, покладаються на позивача. Сплачені ОСОБА_3 3171,6 грн та ОСОБА_4 3171,6 грн судового збору за подання апеляційних скарг, належить стягнути на їх користь з позивача.
Керуючись ст. 367, 374, 376 ч.1 п.3, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 20 серпня 2018 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання довіреності та договорів дарування недійсними - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, що проживає в АДРЕСА_16 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2, що проживає в АДРЕСА_17) судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 3171,6 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, що проживає в АДРЕСА_16 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3, що проживає в АДРЕСА_18) судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 3171,6 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Судді Чернігівського апеляційного суду
І.О.Боброва
О.Є.Мамонова
Н.В.Шитченко
Повний текст постанови складений 06.12.2018.