04 грудня 2018 року м. Київ
Унікальний номер справи 760/15679/15-ц
Апеляційне провадження 22-ц/824/3278/2018
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Махлай Л.Д.,
суддів Кравець В.А, Мазурик О.Ф.
при секретарі Борисенко Д.В.
сторони
позивач Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»
відповідачі ОСОБА_3
Товариство з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія «Бізнес-Аудит»
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану через представника ОСОБА_4, на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 квітня 2016 року, ухвалене під головуванням судді Лазаренка В.В., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія «Бізнес-Аудит» про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки,
у/н справи 760/15679/15-ц № а/п: № 22-ц/824/3278/2018
Головуючий у суді першої інстанції: Лазаренко В.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.
у серпні 2015 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ТОВ «Аудиторська компанія «Бізнес-Аудит», в якому просило стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість у вигляді інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 2 121 496, 12 грн.; 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 128 420, 81 грн; заборгованість по відсотках за кредитним договором у сумі 173 717,94 доларів США. В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором у розмірі 2 866 886,65 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що має три кімнати, загальною площею 88,80 кв.м., житловою площею 56,80 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ТОВ «Аудиторська компанія «Бізнес-Аудит», шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, яка буде визначена експертом, суб'єктом оціночної діяльності в ході виконавчого провадження.
В обґрунтування позову зазначало, що 26.03.2008 між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 063-2008-917, відповідно до якого остання отримала кредит сумі 315 000 доларів США, строком до 10.03.2038 зі сплатою 11,95 % річних за користування кредитом. Для забезпечення зобов'язання за кредитним договором 26.03.2008 між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Чігріною Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 705, відповідно до якого ОСОБА_3 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2. ОСОБА_3 порушила мови кредитного договору щодо своєчасного погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом та порушила умови договору іпотеки і без згоди іпотекодержателя відчужила предмет іпотеки на користь ТОВ «Аудиторська компанія «Бізнес-Аудит». Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13.02.2014, зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29.05.2014, з ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 335 280, 93 доларів США, що еквівалентно 2 866 886, 65 грн, проте рішення не виконується.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 01.04.2016 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал Банк» інфляційні втрати в сумі 2 121 496, 12 грн, три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 128 420, 81 грн, заборгованість по нарахованим відсотках за кредитним договором за період з 19.05.2011 по 12.08.2015 в сумі 173 717,94 доларів США, що станом на 01.04.2016 по курсу НБУ складає 4 554 574, 13 грн. В рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_3 перед банком за кредитним договором в сумі 2 866 886,65 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що має три кімнати, загальною площею 88,80 кв.м., житловою площею 56,80 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, яка належить ТОВ «Аудиторська компанія «Бізнес-Аудит», шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, яка буде визначена експертом, суб'єктом оціночної діяльності, - в ході виконавчого провадження. Вирішено питання щодо стягнення судового збору.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_3 через представника подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не повідомив неї про день та час розгляду справи та направляв судові повістки за адресою, за якою вона не проживає, достовірно знаючи дійсне місце її проживання. Дана обставина призвела до того, що вона була позбавлена можливості заявити про застосування позовної давності та вирішити питання про укладення мирової угоди. Рішення базується на іншому судовому рішенні про стягнення з неї боргу, де ТОВ «Бізнес-Аудит» не було відповідачем, а тому не може мати юридичних наслідків для останнього. Судом не визначено ціну предмету іпотеки, що призвело до заниження вартості предмета іпотеки на стадії виконавчого провадження на 50 % та не перевірено правильність розрахунків, наданих позивачем. Суд не врахував, що до неї було заявлено вимогу про дострокове погашення кредиту, чим змінено строк виконання основного зобов'язання, а відтак проценти після зміни строку основного зобов'язання не стягуються. Крім того, суд допустив подвійне стягнення: з неї як боржника, та з ТОВ «Бізнес-Аудит», як з особи, якій відчужено предмет іпотеки.
У відзиві, поданому представником ТОВ «Бізнес-Аудит», ОСОБА_9 зазначено, що заявник вважає апеляційну скаргу обґрунтованою та просить її задовольнити. У відзиві фактично викладені ті ж самі обставини, що і у апеляційній скарзі.
У відзиві, поданому представник позивача ОСОБА_10 остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_10 підтримала відзив та просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Представники ТОВ «Бізнес-Аудит» - ОСОБА_9 та ОСОБА_11 підтримали апеляційну скаргу.
ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у її відсутності, за правилами ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Апеляційний суд Київської області та Апеляційний суд міста Києва здійснювали правосуддя до початку роботи Київського апеляційного суду.
21.06.2018 Київський апеляційний суд зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на виконання Указу Президента «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29.12.2017, а з 03.10.2018 Київський апеляційний суд розпочав свою роботу.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.03.2008 між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 063-2008-917, відповідно до якого остання отримала кредит в сумі 315 000 доларів США, строком до 10.03.2038 зі сплатою 11,95 % річних за користування кредитом.
Для забезпечення виконання зобов'язання за цим кредитним договором між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Чігріною Г.В. та зареєстрований в реєстрі за № 705, відповідно до якого ОСОБА_3 передала банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, що має три кімнати, загальною площею 88,80 кв.м., житловою площею 56,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, належну їй на праві власності. На підставі вищезазначеного договору іпотеки приватним нотаріусом КМНО Чігріною Г.В. 26.03.2008 до Державного реєстру іпотек внесено відомості про обтяження іпотекою зазначеної квартири.
Відповідно до п. 2.5 кредитного договору сплата позичальником заборгованості по кредиту здійснюється відповідно до графіку погашення заборгованості по кредиту, який є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з п. 2.4 цього ж договору сплата процентів за користування кредитом та частина кредитних коштів сплачується позичальником не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем.
Позивач виконав зобов'язання щодо надання кредиту, проте ОСОБА_3 порушила умови договору що своєчасного погашення боргу та сплати відсотків
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13.02.2014, зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29.05.2014, з ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за кредитним договором від 26.03.2008 № 063-2008-917 в загальному розмірі 335 280,93 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.02.2014 складає 2 866 886,65 грн, судовий збір у розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно ТОВ «Аудиторська компанія «Бізнес-Аудит» став власником квартири, яка перебувала в іпотеці на підставі договору купівлі-продажу від 09.08.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф., зареєстрованого в реєстрі за № 3491.
Позивач надав розрахунок, згідно з яким інфляційне збільшення суми боргу у зв'язку з невиконанням рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості складає 2 121 496,12 грн; три проценти річних за період з 13.02.2014 по 12.08.2015 складає 128 420,81 грн; заборгованість за процентами, нарахованими за період з 19.05.2011 по 12.08.2015 складає 137 717,94 доларів США, з яких: за відсотками - 168 691,84 доларів США, за підвищеними відсотками - 5 026,11 доларів США.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 не виконане, а відтак не є припиненим.
Колегія суддів розглянувши справу дійшла наступних висновків.
Згідно зі статтею 1054 ЦК, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За загальним правилом, визначеним у ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо боржник не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, за правилами ч. 1 ст. 612 ЦК, боржник вважається таким, що прострочив.
Згідно із ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Задовольняючи позові вимоги в частині стягнення інфляційних збитків суд першої інстанції не врахував, що за рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13.02.2014, зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29.05.2014, з ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 335 280,93 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.02.2014 складає 2 866 886,65 грн. Відтак права кредитора від знецінення гривні уже були захищені при ухваленні рішення. У разі визначення сторонами суми кредиту у доларах США чи у еквіваленті до іноземної валюти, повернення позики відбувається у валюті кредиту або у національній валюті гривні, але за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу (ст. 533 ЦК України) та ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо зобов'язання боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення на такі правовідносини не поширюється.
Не врахувавши зазначені положення закону та не дослідивши належним чином зміст судових рішень про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості по кредиту суд першої інстанції помилко стягнув інфляційне збільшення. Відтак рішення в цій частині підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 цього ж Кодексу, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами кредитного договору сторони погодили базову процентну ставку у розмірі 11,9 % та підвищену процентну ставку у розмірі 35, 85 % при простроченні сплати щомісячних платежів. У договорі сторони не обумовити процентну ставку, яка буде діяти після закінчення строку договору, у випадку не повернення кредитних коштів.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що банк змінив строк виконання основного зобов'язання, направивши 15.04.2009 позичальнику вимогу про погашення заборгованості у тридцятиденний термін та вказав, що у випадку невиконання вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13.02.2014, зміненим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29.05.2014, з ОСОБА_3 стягнуто як заборгованість за кредитним договором так і достроково всю суму кредиту.
Відтак суд не врахував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося після пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України та безпідставно стягнув проценти за користування кредитом у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору після закінчення зміненого банком строку виконання договору. А тому в цій частині рішення суду також підлягає скасуванню.
Колегія суду, вирішуючи питання в частині стягнення процентів за користування кредитом, враховує правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 1.102018 у справі № 202/444/6-ц, від 13.06.2018 у справі № 548/981/15-цвід 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц.
Разом з тим, суд дійшов правильних висновків про те, що у охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо обов'язку боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора три проценти річних від простроченої суми.
ОСОБА_3 не надала будь - яких доказів виконання нею рішення суду про стягнення заборгованості та не спростувала розрахунок трьох процентів річних, складений позивачем. Відтак в частині стягнення таких сум висновки суду є правильними.
Відповідно до приписів ст. ст. 1 - 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Звертаючи стягнення на предмет іпотеки суд не перевірив в рахунок якої саме заборгованості позивач просив звернути стягнення на іпотечне майно. З позовної ж заяви вбачається, та це підтверджено представником позивача при розгляді справи, що позивач ставить вимогу про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки не у зв'язку з невиконанням боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання (тіло кредиту, проценти), а просить звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок покриття інфляційних збитків, процентів, нарахованих після закінчення строку договору (зміненого), трьох процентів річних.
Оскільки у стягненні інфляційного збільшення боргу та процентів за користування кредитом після закінчення зміненого кредитором строку договору відмовлено підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні. Стягнення трьох процентів річних за порушення строків виконання грошового зобов'язання не породжує у позивача права на звернення стягнення на предмет іпотеки для покриття таких сум.
Тому позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Відтак висновки суду про те, що новий власник майна, яке перебувало в іпотеці набув статусу іпотекодавця є правильними, проте за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, а не щодо сум, визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимоги за основним зобов'язанням позивач не заявляв.
Колегія суддів не може визнати обгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи та була позбавлена можливості заявити про застосування позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 отримала копію позовної заяви з додатками, її представник ОСОБА_4 був присутнім у судовому засіданні 25.11.2015, відтак як відповідач, так її представник мали можливість надати суду свої письмові пояснення чи заперечення проти позову з посиланням на відповідні докази. ОСОБА_3 заяву про зміну своєї адреси до суду не подавала. До того ж з огляду на зміст даного рішення, та з урахуванням того, що три проценти річних нараховані у межах позовної давності, доводи апелянта про застосування позовної давності колегія суддів вважає безпідставними.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01 квітня 2016 року в частині стягнення інфляційних втрат за час прострочення виконання грошового зобов'язання; заборгованості по відсотках за кредитним договором; звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, а в частині стягнення судових витрат змінити. У зв'язку з чим резолютивну частину рішення викласти в наступні редакції.
Позов Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» три відсотки річних за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 128 420, 81 грнта 1 284,21 грн судового збору. В решті позову до ОСОБА_3 відмовити.
У задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія «Бізнес-Аудит» відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення постанови до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови виготовлений 05.12.2018
Головуючий Л.Д. Махлай
Судді В.А. Кравець
О.Ф. Мазурик