Дата документу 04.12.2018 Справа № 334/6663/17
04 грудня 2018 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний №334/6663/17
Провадження №22-ц/807/832/18
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),
суддів: Дашковської А.В., Бєлки В.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі адвоката ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2018 року в складі судді Гнатюка О.М. в справі за позовом ОСОБА_1 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» про захист прав споживачів,
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що між сторонами укладений кредитно-заставний договір №ZPC0AD40300004 від 17 грудня 2008 року, у відповідності з умовами якого позивачці був наданий кредит в розмірі 43 253,95 грн. з кінцевим терміном повернення 16 грудня 2013 року.
Розділом 5 та пунктом 17.1.8 «г» кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний сплачувати банку винагороду за резервування ресурсів у розмірі 5,76% річних від суми зарезервованих ресурсів.
Позивач вважає, що вказаний споживчий кредит не потребував операції з резервування коштів, отже умови про оплату споживачем винагороди включені до договору безпідставно.
Зазначена послуга банку є нав'язаною, тому кредитно-заставний договір підлягає визнанню недійним в частині розділу 5 та п.17.1.8 «г».
Посилаючись на вказані обставини просила суд визнати недійним розділ 5 та пункт 17.1.8 «г» кредитно-заставного договору №ZPC0AD40300004 від 17 грудня 2008 року та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок заборгованості за кредитно-заставним договором, зарахувавши в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, сплачену позивачем винагороду за резервування ресурсів за весь час дії договору.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі адвоката ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що перебіг позовної давності було перервано поданням позивачкою зустрічної позовної заяви до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про припинення зобов'язань за кредитно-заставним договором та зобов'язання вчинити певні дії у справі №0814/8078/2012 за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про звернення стягнення на предмет застави.
Від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано про відсутність будь-яких правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки ( а.с.79-82).
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписами ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що 17 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено кредитно-заставний договір №ZPC0AD40300004, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 43 253,95 грн. зі сплатою 20,04% річних на строк до 16 грудня 2013 року (а.с.4-9).
Згідно із п.17.1.3 кредитно-заставного договору метою кредиту є: а) частину кредиту в розмірі 39 564,48 грн. надано з метою придбання позичальником автомобіля; б) частину кредиту в розмірі 2 220,19 грн. надано з метою оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту; в) частину кредиту в розмірі 34,0 грн. надано з метою оплати коштів за реєстрацію предмета застави в державному реєстрі; г) частину кредиту в розмірі 1 186,93 грн. надано з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту; д) частину кредиту в розмірі 248,35 грн. надано з метою оплати вартості поліса ОСЦПВ, що сплачується в момент видачі кредиту.
Пунктами 17.1.7, 17.1.8 визначено, що з метою виконання зобов'язань за п. 3.4 позичальнику відкривається кредитна лінія в розмірі 11 100,95 грн. для сплати чергових страхових платежів Сплатою інших платежів на користь банку є : а) винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 1 186,93 грн., що сплачується в момент видачі кредиту; в) винагорода за проведення додаткового моніторингу, яка сплачується відповідно до ст. 16.9; г) винагорода за резервування ресурсів у розмірі 6,76% річних від суми зарезервованих ресурсів.
Розділом 5 вказаного договору визначено порядок резервування ресурсів.
Так, згідно із пунктами 5.1, 5.2 кредитно-заставного договору за надане право використання позичальником зарезервованих банком ресурсів для виконання зобов'язань за даним договором, позичальник сплачує банку винагороду за резервування ресурсів в розмірі, зазначеному в п. 17.1.7 «г» договору.
Пунктом 5.3 договору передбачено, що нарахування винагороди здійснюється на дату щомісячного платежу за кредитом, при цьому винагорода нараховується на суму зарезервованих ресурсів (Додаток №1 до договору) за фактичну кількість днів резервування ресурсів, виходячи з 360 днів у році. Дата погашення у часовий інтервал нарахування винагороди не включається. Розрахунок винагороди за резервування ресурсів здійснюється щоденно з моменту підписання договору.
Згідно із п. 5.4 кредитно-заставного договору при останньому погашенні винагорода за резервування ресурсів нараховується за весь час резервування (до дати погашення кредиту), при цьому сумою зарезервованих ресурсів вважається сума вказана у Графіку погашення кредиту (Додаток №1 до договору).
Відповідно до п. 5.5 вказаного договору винагороди за резервування ресурсів сплачується щомісяця з щомісячним платежем за кредитом від дня нарахування згідно зі ст. 5.2 договору. У випадку повного погашення кредиту винагорода сплачується одночасно з останнім платежем за Кредитом.
Пунктом 5.6 кредитного договору передбачено, що зарахування коштів для погашення винагороди за резервування ресурсів здійснюється з урахуванням черговості, визначеної у п. 4.7 договору.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203цього Кодексу.
З огляду на те, що банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що особливості регулювання відносин сторін визначаються також Законом України «Про захист прав споживачів».
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати винагороди за резервування ресурсів, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Оскільки у спірному договорі сплата винагороди за резервування ресурсів визначена у процентах, тобто є змінною величиною, то такі умови суперечать положенням частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Зазначений правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що положення договору щодо визначення порядку сплати винагороди за резервування ресурсів є несправедливими та суперечать Закону України «Про захист прав споживачів».
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало заяву про застосування строку позовної давності (а.с.18-19).
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Судом встановлено, що позивач була обізнана з умовами кредитно-заставного договору, зокрема з оспорюваними розділом 5 та пунктами 17.1.8 «г» з моменту його укладення - 17.12.2008 р., а з позовом до суду звернулася у жовтні 2017 року.
Отже, позивач пропустила позовну давність для звернення до суду з вимогами щодо визнання недійсним вказаного розділу та пункту кредитно-заставного договору, оскільки саме з дня укладення договору почався перебіг позовної давності.
Доводи апеляційної скарги щодо переривання строку позовної давності поданням зустрічної позовної заяви про припинення зобов'язань за кредитно-заставним договором та зобов'язання вчинити певні дії у справі №0814/8078/2012 за позовом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про звернення стягнення на предмет застави відхиляються колегією суддів, оскільки положення статті 264 ЦК України в цій справі застосовуються до вимог про недійсність правочину, а не до вимог про зобов'язання сторін (щодо виконання правочину).
Таким чином, враховуючи, що позивач пропустила встановлений законом строк звернення до суду за захистом порушеного права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині в зв'язку з пропуском позовної давності.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі адвоката ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06 грудня 2018року.
Головуючий О.М. Кримська
Судді: А.В. Дашковська
В.Ю. Бєлка