Справа № 500/2131/18
Провадження № 2/500/2040/18
05 грудня 2018 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Пащенко Т.П.
при секретарі - Топтигіній О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів,-
В квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (далі ТОВ «Максус Лізинг»), який уточнив 02.07.2018 року, та просив визнати недійним договір №01989 фінансового лізингу, та стягнути на його користь кошти у розмірі 162 000 тис грн. В обґрунтування позову зазначає, що 30.03.2018 року між ним та ТОВ «Максус Лізинг» було укладено договір №01989 фінансового лізингу. Предметом договору є автомобіль «Renault Duster». Того ж дня 30.03.2018 року ним було перераховано на рахунок ТОВ «Максус Лізинг» грошові кошти у сумі 162000,00 грн., як аванс згідно Договору фінансового лізингу (далі Договір) №01989 за автомобіль. Менеджер ТОВ «Максус Лізинг» запевнив позивача, що наступного дня автомобіль буде йому наданий, проте через деякий час виявилось, що автомобіля у відповідача в наявності немає. Його телефонні дзвінки ігнорувались відповідачем. Вважає, що вказаний договір є нікчемним, порушує його права як споживача, містить несправедливі умови, та умови, що сформульовані всупереч принципу добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Даний договір на думку позивача також суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про фінансовий лізинг». Оспорюваний договір містить несправедливі умови, а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлених обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладанням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладання договору. Також, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору, однак який до договору не додається. Вказує, що у договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Також у договорі ніяким чином не обґрунтовується співмірності розміру комісії за організацією договору (10% вартості предмета лізингу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладання договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала у виготовленні типової форми договору. При цьому, порядок дострокового закриття договором не передбачений. Крім цього, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів. Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру вартості предмету лізингу, порядок перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору. Також виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі - продажу транспортного засобу, а отже він повинен був бути нотаріально посвідченим. В зв'язку з зазначеним договір фінансового лізингу є нікчемним. Враховуючи наведені обставини, позивач просить визнати недійсним договір №01989 фінансового лізингу від 30.03.2018 року, укладений між ним та ТОВ «Максус Лізинг» та стягнути з ТОВ «Максус Лізинг» на його користь грошові кошти в розмірі 162 000 грн.
Позивач в судове засідання не з'явився, сповіщений належним чином, причини неявки суду не повідомив. Представник позивача надав заяву про розгляд справи в його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином, про причину неявки суд не повідомив, 22.05.2018 року надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що твердження позивача про те, що лізингодавець зобов'язаний йому передати предмет лізингу на наступний день після підписання договору не відповідає дійсності, оскільки, відповідно до п.1.7. Договору, - предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору, авансового платежу, у разі наявності, різниці до вже сплаченого авансового платежу… Згідно п.1.8. договору,… - обраний предмет лізингу на момент підписання договору відсутній у лізингодавця… Отже, викладений у четвертому абзаці позовної заяви твердження є необґрунтованими і недостовірними. Вважає, що твердження про несправедливі та недобросовісні умови правочину є суто суб'єктивним висновком та не відповідає дійсності, крім того, не обґрунтовано належним чином, як те передбачено положеннями ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Зокрема, не зазначено яка саме конкретна норма договору порушує вимоги ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», чи є підстави такі умови змінити та/або вони підлягають визнанню несправедливими, і чи наявність таких несправедливих умов дає підстави визнати весь договір недійсним. Щодо доводів позивача про те, що в Договорі укладеному між сторонами відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження, вказує, що такі відомості зазначаються у акті приймання-передачі предмета лізингу, який підписує та отримує лізингоодержувач під час передачі йому предмета лізингу. Щодо визначення у Договорі обсягу фінансових зобов'язань зазначає, що остаточний графік сплати лізингових платежів видається лізингоодержувачу після купівлі предмета лізингу до моменту його передачі останньому, в якому визначено обсяг фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу. Крім того, загальна вартість фінансових зобов'язань визначається відповідно до п.п.9.1.-9.7., 10.1.-10.3. укладеного Договору і позивач був детально ознайомлений з такими умовами, про що написав відповідну заяву. Пояснив, що на момент укладення оскаржуваного правочину, у лізингодавця був відсутній транспортний засіб, оскільки норми ч.1 ст.806 ЦК України передбачено придбання такого в майбутньому та лише після виконання лізингоодержувачем певних умов. В такому випадку, на момент укладання оспорюваного правочину, такий не містить в собі елементи договору оренди транспортного засобу, а тому застосовувати норми ч.2 ст.799 ЦК України у момент укладання договору фінансового лізингу є безпідставним. Вказує, що 21.12.2017 року прийнято розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №4610 про видачу ліцензії ТОВ «Максус Лізинг» на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів). Отже, твердження позивача про відсутність у відповідача ліцензії є необґрунтованими і недостовірними. Зважаючи на викладене, просить позовну заяву залишити без задоволення.
Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що 30.03.2018 року між позивачем і відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №01989, відповідно до п.1.3. статті 1 «Предмет договору фінансового лізингу» якого лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства.
Згідно п. 1.1. статті 1 «Предмет договору фінансового лізингу» договору, предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб зазначений у даній статті та у Специфікації (Додаток № 1 договору), а саме: марка/модель: «Renault Duster», об'єм/тип двигуна: 1,6, тип КПП: МТ, привід: 4х2. Специфікація предмета лізингу була самостійно та свідомо обрана лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає його вимогам.
Згідно п. 1.2. статті 1 «Предмет договору фінансового лізингу» договору, вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору зазначається у даному договорі та в Додатку № 1 (а.с.8-22).
На виконання умов договору фінансового лізингу, 30.03.2018 року позивачем було сплачено відповідачу 162 000 грн., з призначенням платежу авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу №01989 від 30.03.2018 року, що підтверджується квитанцією № 8 від 30.03.2018 року (а.с.23).
Правовідносини, що виникли між сторонами у зв'язку з укладенням договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про захист прав споживачів».
Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу норм чинного цивільного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, про що свідчить зміст договору та правил статті 628 ЦК України.
За імперативним положенням статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
На підставі ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 23.04.2018 року, укладений між ТОВ «Максус Лізинг» та ОСОБА_1 нотаріально посвідчено не було, а отже є нікчемним, тобто таким, що юридично не мав місця, не створив будь - яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
На виконання умов договору фінансового лізингу, згідно квитанції №8 від 30.06.2018 року, позивачем було сплачено відповідачу 162000 грн., з призначенням платежу оплата автомобіля по Договору фінансового лізингу №01989 від 30.03.2018 року, а відтак в силу вказаних раніше положень чинного законодавства України зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для визнання оспорюваного договору фінансового лізингу недійсним, однак вважає за необхідне застосувати наслідки нікчемності даного договору стягнувши з ТОВ «Максус Лізинг» на користь позивача сплаченої, на виконання положень договору, суми авансового платежу в розмірі 162 000 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ТОВ «Максус Лізинг» слід стягнути судовий збір в дохід держави у розмірі 704,80 грн.
На підставі ст.216, 216, 220, 227, 628, 799, 806 ЦК України, ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст.4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», керуючись ст.ст.12, 13, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1, який зареєстрований за адресою: просп.Суворова,22АДРЕСА_1, до товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», адреса місцезнаходження юридичної особи: вул.Бориспільська,буд.11-А, офіс 404-3, м.Київ, 02093, про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів - задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», код ЄДРПОУ 41597671, р/р 26008455052629 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, юридична адреса: вул.Бориспільська,буд.11-А, офіс 404-3, м.Київ, 02093, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт громадянина України серії КЕ №651109, виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 19 травня 1997 року, індивідуальний ідентифікаційний номер - «НОМЕР_1», кошти у розмірі 162 000 (сто шістдесят дві тисячі) гривень.
В задоволенні позову в частині визнання недійсним договору фінансового лізингу №01989 укладеного 30 березня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» та ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з товариства з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг», код ЄДРПОУ 41597671, р/р 26008455052629 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528, юридична адреса: вул.Бориспільська,буд.11-А, офіс 404-3, м.Київ, 02093, в дохід держави судовий збір у розмірі 704,80 (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: ОСОБА_2