Справа № 308/11357/18
06.12.2018 місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Світлик О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гайданки Г.В.,
розглянувши у підготовчому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю залучено до участі у справі на підставі ч. 6 ст. 56 ЦПК України органу опіки та піклування - виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на дитину та стягнення додаткових витрат на дитину,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів на дитину та стягнення додаткових витрат на дитину.
У позовній заяві позивач посилається на те, що 30.05.2015 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано виконавчим комітетом Дубрівської сільської ради за актовим записом № 2. Під час шлюбу у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на сьогоднішній день є малолітнім та проживає разом із матір'ю (ОСОБА_4) за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства. На даний момент між нею та відповідачем взагалі відсутнє порозуміння, любов та повага, які повинні бути притаманні сім'ї. У відповідача власні погляди на життя, будь-яких дій, які б свідчили про його бажання повернутися до своєї сім'ї та стати на шлях виправлення, останній не робить. З грудня 2017 року вони разом не проживають, фактичні шлюбні відносини між нею та відповідачем припиненні, спільне господарство не ведеться. За таких обставин, позивач вважає, що подальше спільне життя з відповідачем та збереження шлюбу є неможливим та буде суперечити їх спільним інтересам. Майнових спорів немає та між ними досягнуто угоди про утримання малолітньої дитини.
На підставі викладеного просила суд: розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що зареєстрований виконавчим комітетом Дубрівської сільської ради за актовим записом № 2; малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, залишити проживати з матір'ю - ОСОБА_1; стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття; стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на її користь додаткові витрати на дитину, щомісячно у твердій грошовій сумі 2000 грн. до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.11.2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Цією ж ухвалою постановлено залучити до участі у справі 308/11357/18 орган опіки та піклування - виконавчий комітет Ужгородської міської ради, якому до наступного судового засідання з метою розв'язання спору подати суду письмовий висновок.
Позивач ОСОБА_1 у підготовче засідання не з'явилася, при цьому через канцелярію суду подала заяву від 06.12.2018 року, згідно з якою просить зменшити позовні вимоги в частині стягнення додаткових витрат, оскільки відповідач визнає позов, а також просить ухвалити судове рішення у підготовчому засіданні відповідно до ст. 200 ЦПК України, яке провести без її участі.
Відповідач ОСОБА_2 у підготовче засідання не з'явився, однак через канцелярію суду подав заяву від 06.12.2018 року, в якій зазначив, що враховуючи зменшення позовних вимог позов частині розірвання шлюбу, визначення проживання дитини та стягнення аліментів визнає повністю та просить задовольнити. Просить ухвалити судове рішення у підготовчому засіданні відповідно до ст. 200 ЦПК України, яке провести без його участі.
Представник органу опіки та піклування - виконавчого комітету Ужгородської міської ради у судове засідання не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомлено та клопотань про відкладення справи до суду не надходило.
У відповідності до ч. 2 ст. 49 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.
Відтак, з урахуванням зменшених позивачем позовних вимог, суд розглядає дану справу в частині пред'явлених вимог про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на дитину.
Відповідно до ч. 4 ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2015 року між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, укладено шлюб, який зареєстровано у виконавчому комітеті Дубрівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області за актовим записом № 02, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3, виданим повторно Ужгородським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області 06.03.2017 року.
Від даного шлюбу в сторін народилася дитина - син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4, виданим 21.06.2017 року, орган видачі - самоврядування мерії міста Ніредьгаза, Угорщина, де його батьком значиться ОСОБА_2, а матір'ю - ОСОБА_1.
Згідно зі ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення органів державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 24, ст. 25 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
З даної норми слідує, що кожен із подружжя має право на припинення шлюбних відносин і таке право не залежить від бажань іншого з подружжя.
За правилами ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу згідно якої позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Відповідно до ст. 112 СК України під час розгляду справи про розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що подружнє життя між сторонами не склалося, вони разом не проживають та сімейних стосунків не підтримують.
Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу з відповідачем, останній позов про розірвання шлюбу визнав повністю, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що примирення та подальше подружнє життя сторін є неможливим, їх сім'я розпалася остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу може суперечити інтересам сторін, а тому на підставі ст. 105 СК України шлюб слід розірвати.
За змістом ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XІІ) держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до так і після народження.
Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини та ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до положень ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Положенням ч. 1 ст. 182 СК України передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
За правилами ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі регламентовано ст. 184 СК України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, спільна дитина сторін проживає з позивачем та потребує матеріального забезпечення.
При визначенні розміру аліментів суд враховує майновий стан позивача, яка веде догляд за малолітнім сином, вік та стан здоров'я дитини, матеріальне становище платника аліментів (відповідача), який є особою молодого та працездатного віку, відсутність у матеріалах справи даних про наявність у нього аліментних зобов'язань та інших утриманців, визнання ним повністю позову в частині стягнення аліментів, а також вимоги норми ч. 2 ст. 182 СК України, згідно з якою розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж п'ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Враховуючи викладене, а також беручи до уваги рівність обов'язку батьків щодо утримання дитини, суд приходить до висновку, що в силу вимог ст. 180 СК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача аліменти на їх спільну дитину - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Розмір аліментів, визначений судом, відповідатиме принципам розумності та справедливості. При цьому, суд зазначає, що сторони не позбавлені права в подальшому, відповідно до положень ст. 192 СК України, ставити питання про зміну розміру аліментів.
Що стосується вимоги про визначення місця проживання дитини сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Принцип «найкращих інтересів дитини» є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місце знаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (ч. 1 ст. 161 СК України).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Згідно з положеннями ч. ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Із змісту ч. 4 ст. 19 СК України випливає, що при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування надає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування - виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.11.2018 року за № 548/34-34, розглянувши наявні матеріали та насамперед враховуючи інтереси малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, органом опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради встановлено, що доцільним буде визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з його матір'ю - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою її місця проживання.
На переконання суду, проживання спільної дитини сторін з матір'ю відповідатиме принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи.
Беручи до уваги викладене, а також визнання відповідачем позовних вимог в частині визначення місця проживання спільної дитини з позивачем, з урахуванням віку дитини і висновку органу опіки та піклування, в інтересах дитини, суд вважає за необхідне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю.
Разом з тим, суд зауважує, що батько дитини не обмежений у своєму праві на спілкування з сином, турботу відносно останнього та участь у вихованні дитини, і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.
Таким чином, з огляду на вищенаведені обставини суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення повністю.
При цьому, оскільки позов пред'явлений 05.10.2018 року, то в силу вимог ч. 1 ст. 191 СК України аліменти слід стягувати із цієї дати, а на підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Позовних вимог щодо порядку виховання дитини, поділу спільного майна сторін не заявлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З огляду на визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, з державного бюджету позивачу необхідно повернути 704,80 грн. судового збору.
Керуючись ст. ст. 4, 13, 89, 142, 200, 206, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 7, 19, 56, 105, 110, 112, 115, 161, 180-184, 191 СК України, суд,
Позовну заяву - задовольнити повністю.
Шлюб, зареєстрований 30.05.2015 року у виконавчому комітеті Дубрівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області за актовим записом № 02, між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 - розірвати.
Визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти на сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 05.10.2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць.
Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_2.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили у відповідності до ч. 2 ст. 115 СК України надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом згідно з ч. 4 ст. 115 СК України є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Повний текст рішення складено 06 грудня 2018 року.
Головуюча О.М. Світлик