Справа № 541/831/17 Номер провадження 22-ц/814/423/18Головуючий у 1-й інстанції Куцин В.М. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
06 грудня 2018 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Обідіної О.І., Хіль Л.М., при секретарі судового засідання: Діхтяр Т.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року (прийняте суддею Куцин В.М., відомості щодо дати виготовлення повного тексту судового рішення відсутні) у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про поновлення договору оренди земельної ділянки та зобов'язання укладення додаткової угоди, -
У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про поновлення договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити дії щодо укладення додаткової угоди.
Позовна заява мотивована тим, що 18 травня 2005 року між ним та Миргородською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки строком на десять років. Даний договір зареєстровано у Миргородському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України, про у Державному реєстрі земель 16 січня 2006 року вчинено запис за № 040654500001.Маючи намір поновити дію договору оренди землі, він у встановленому законом та пункту 8 укладеного договору оренди порядку, а саме 15 грудня 2015 року звернувся до відповідача з клопотанням про поновлення договору оренди, на яке останній ніяким чином не відреагував, не направив згоду на запропоновані умови додаткової угоди та не повідомив про відсутність (наявність) заперечень щодо поновлення дії договору. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд визнати договір оренди землі від 18 травня 2005 року поновленим та зобов'язати відповідача укласти додаткову угоду до договору оренди на новий строк.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року позов задоволено частково. Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки від 18 травня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та Миргородською районною державною адміністрацією, зареєстрований у Миргородському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України 16 січня 2006 року за № 040654500001 з додатковою угодою №1 від 04 січня 2007 року, згідно якого ОСОБА_4 передано в оренду земельну ділянку площею 43,1017 га, яка розташована на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_1, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в редакції додаткової угоди погодженої сторонами договору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 серпня 2017 року вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач на час звернення з вимогою про поновлення договору оренди землі продовжує користуватися спірною ділянкою на умовах визначених у договорі, належно виконує свої обов'язки за цим договором та своєчасно сплачує орендну плату, а тому після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. При цьому, як орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, ОСОБА_4 своєчасно повідомив про це орендодавця, проте відповідач не надіслав орендарю у встановлений законом строк відмови в поновленні договору, тому договір вважається поновленим.
З наданих матеріалів справи вбачається, що дане судове рішення вже переглядалося судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Так, ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 02 листопада 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області відхилено, рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області залишено без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 02 листопада 2017 року залишено без змін.
З рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року не погодився адвокат ОСОБА_3, який представляє інтереси ОСОБА_2, (особу, що не брала участі у справі, але вважає, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права та обов'язки) та подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального, та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_3, щодо якої Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області прийняло рішення виділити із масиву земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, що була в оренді у ОСОБА_4, і вирішено передати у власність громадянам, а не в подальшу оренду іншому суб'єкту. На підставі законно виданого наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 15.03.2017 ОСОБА_2 оформлював право власності на зазначену земельну ділянку, яка була виділена із масиву земельної ділянки, відносно якої ОСОБА_4 звернувся в суд за поновленням договору оренди. Однак, ОСОБА_2 як особу, якій відповідач вирішив передати землю у власність після спливу строку оренди ОСОБА_4 не було залучено до участі у даній справі, хоча рішення суду напряму впливає на його право власності, право володіння і користування землею.
Перевіркою наявності доводів апеляції щодо наявності прав у апелянта, як представника особи, яка не брала участь у розгляді справи, на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент винесення рішення судом першої інстанції вказана особа з метою реалізації намірів на отримання земельної ділянки у власність звернулася до відповідача з відповідною заявою та отримав дозвіл на виготовлення проектної документації, а тому зважаючи на викладене позовні вимоги та предмет судового розгляду в цілому стосувався його законних інтересів, що відповідно дає йому право на апеляційне оскарження та проведення апеляційного розгляду по суті.
Позивачем по справі подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останнім наведено доводи на підтримку рішення суду першої інстанції та заявлено прохання щодо відхилення апеляційної скарги.
Відповідачем по справі подано письмові пояснення в яких останні підтримала подану апеляційну скаргу та прохали її задовольнити.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи були присутні представники апелянта та відповідача. позивач будучи належним чином та завчасно повідомленим про час та місце слухання справи в судове засідання не зявився.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 18 травня 2005 року між ОСОБА_4 та Миргородською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, загальною площею 46,0 га строком на десять років, яка знаходиться на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно додаткової угоди № 1 від 4 січня 2007 року площу орендованої земельної ділянки зменшено до 43,1017 га. Вказаний договір оренди та додаткову до нього угоду №1 зареєстровано у Миргородському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України, про що в Державному реєстрі земель вчинено відповідні записи за № 040654500001 від 16 січня 2006 року та за № 040854500003 від 17 січня 2008 року.
До закінчення строку дії договору орендар ОСОБА_4 15 грудня 2015 року направив відповідачу клопотання про поновлення договору оренди земельної ділянки та додаткову угоду, які подані ним у порядку і строки встановленні статтею 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 8 договору оренди земельної ділянки від 18 травня 2005 року. Однак, вказане клопотання позивача орендодавцем по суті розглянуто не було.
До моменту звернення позивача до суду, останній продовжував добросовісно користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, використовуючи земельну ділянку за цільовим призначенням.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що позивач є добросовісним орендарем, дії якого виразилися у продовжені користування ним земельною ділянкою та внесенні відповідної орендної плати після закінчення строку дії договору, що свідчить про його намір скористатися своїм переважним правом та поновити договір оренди земельної ділянки, строк дії якого закінчився, а тому прийшов до висновку що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в цілому повно з'ясував обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Виходячи з доводів апеляційної скарги та висновків судів всіх інстанції, щодо дотримання позивачем встановленої законом процедури для поновлення договору оренди, колегія суддів підтримуючи правильність та обґрунтованість зазначених висновків, здійснює перегляд оскаржуваного рішення місцевого суду лише в частині оцінки висновків щодо доведеності факту порушення відповідачем переважного права позивача на поновлення договору оренди та необхідності його захисту, та порушення даним рішенням місцевого суду прав, свобод та інтересів апелянтів.
Згідно з положеннями чинного законодавства, якими врегульовано дані правовідносини, та роз'ясненнями, наданими судам в абзаці 4 пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» в разі закінчення зазначеного в договорі строку оренди переважне право орендарів на поновлення договору оренди, передбачене статтею 33 Закону від 6 жовтня 1998 р. № 161-ХІУ «Про оренду землі», поширюється на випадки, коли земля знову передається в оренду.
Порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 4 ЦК України, матиме місце при укладенні договору оренди з новим орендарем: при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право; у разі недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права; укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю в поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об'єкт оренди для власних потреб.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент закінчення договору оренди землі, тобто станом на 16.01.2016 року спірна земельна ділянка залишалася у користуванні позивача, при цьому останній маючи намір на поновлення договору вжив всіх заходів для реалізації свого переважного права встановленого законом.
Причиною своєчасного не поновлення договору оренди та не укладення додаткової угоди, стала позицію відповідача, який в цілому не заперечуючи щодо клопотання позивача маючи намір на подальше використання спірної земельної ділянки на умовах оренди, спочатку висунув для узгодження свої варіанти деяких умов договору, а в подальшому безпідставно залишив клопотання позивача без розгляду.
За таких умов, на думку колегії суддів, зважаючи на те, що на момент закінчення договору оренди відповідач мав намір на подальше використання спірної земельної ділянки на умовах оренди, фактично розпочав процес узгодження та укладення додаткової угоди з відповідачем, безпідставно зволікав з його завершенням тривалий час так і залишивши клопотання позивача без розгляду, переважне право позивача на поновлення договору оренди землі, було порушено та підлягало судовому захисту.
Із наведених апелянтам доводів та наданих доказів вбачається, що ОСОБА_2, будучи учасником антитерористичної операції, користуючись своїми правами, передбаченими ч.4 ст.13 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ст.6 і ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і ст. 118 Земельного кодексу України, прийняв рішення отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.
У лютому 2017 року ОСОБА_2, як учасник АТО, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із відповідним клопотанням про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області. До клопотання були додані графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, документи, що посвідчують особу, а також документи, що посвідчують участь в АТО.
15.03.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області було видано Наказ №2845-сг, якими було надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Ромоданівської селищної ради Миргородського району Полтавської області за межами населених пунктів.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області було прийнято 26.06.2017 та набрало чинності 02.11.2017.
19.12.2017 року Головним управлінням було прийнято наказ № 11959-СГ, яким було затверджено проект землеустрою та передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства вищевказаному громадянину.
Будучи власником земельної ділянки апелянт до позивача з питань врегулювання питань подальшого використання останнім належної йому земельної ділянки, чи повернення її йому, не звертався. За захистом своїх прав в судовому порядку також не звертався.
З наведеного вбачається, що на момент винесення рішення судом першої інстанції апелянт будь-яких прав на земельну ділянку, яка входила на той час до єдиного масиву, яка перебувала у користуванні позивача не мав. Факт отримання останнім дозволу на розроблення проектної документації, не означав позитивного рішення про надання йому у власність останнього та виникнення у нього відповідних речових прав, а тому підстав для залучення вказаної особи до участі у розгляді справи у місцевого суду не було.
На правильність даних висновків вказує і позиція відповідача в суді першої інстанції, яким дані обставини місцевому суду не повідомлялися та відповідних клопотань не заявлялося. Дані обставини також вказують на те, що фактично оскаржуваним рішенням суду питання про права, свободи та інтереси апелянта не вирішувалося, а тому відповідно факт визнання на той час поновленим договір оренди землі між сторонами, права останнього не порушувалося та стосувалося лише прав та інтересів сторін.
За таких обставин доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть вважатися безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Це при тому, що рішення суду першої інстанції, не обмежує апелянта, як власника земельної ділянки у здійсненні свого права на вільне володіння, користування та розпорядження своєю власністю та вирішення з позивачем у порядку передбаченому законом всіх питань пов'язаних з орендою останнім належного йому нерухомого майна.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18липня 2006року).
Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року - залишити без задоволення.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 червня 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 06 грудня 2018 року.
Головуючий суддя : ___________________ Г.Л. Карпушин
Судді: ________________О.І. Обідіна_________________ Л.М. Хіль