04 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/2190/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: П'янової Я.В.
суддів: Кононенко З.О. , Чалого І.С.
за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.
представника позивача: ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 (головуючий суддя М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 20.07.18 р.) по справі № 818/2190/18
за позовом ОСОБА_2
до Державного реєстратора Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області Колесник Яніни Миколаївни
третя особа: ОСОБА_4
про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач, ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державного реєстратора Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області Колесник Яніни Миколаївни (далі - відповідач), третя особа: ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, третя особа), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області Колесник Я.М. від 12.04.2017 р., індексний номер: 34738460, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), яким за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок загальною площею 82,9 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апелянт вважає вищезазначене оскаржуване рішення необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, ґрунтується на неповно з'ясованих обставинах справи, є таким, що не відповідає вимогам ст. 242 КАС України щодо всебічного, повного і об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності.
Так, позивач вважає, що висновки суду першої інстанції стосовно того, що реєстратор прийняв законне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34738460 від 12.04.2017 р. є помилковими з огляду на таке.
Відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. №1127 (надалі - Порядок №1127) є важливим дотримання і неухильне виконання процедури державної реєстрації виключно на підставі вимог закону, оскільки невиконання суб'єктом влади вимог законодавства зводить нанівець законність всієї процедури державної реєстрації.
Із відзиву на позовну заяву, доданих до неї документів та усних пояснень, наданих реєстратором у судовому засіданні, інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно, яка наявна в матеріалах справи, слідує, що реєстратор не перевіряла наявність документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію реконструйованого об'єкту.
Позивач зауважує, що в технічному паспорті міститься штамп "дозволено рішенням виконкому", на якому зазначений номер декларації. Виконавчі комітети ніколи не були наділені повноваженнями реєструвати декларації про готовність. Крім того, з даних, що містяться в технічному паспорті, слідує, що поточні зміни були проведені раніше 05.09.2011р., ніж подана декларація №СМ 19011095446 від 08.12.2011 р. Вказані обставини свідчать про явно недостовірні та суперечливі дані в технічному паспорті.
Аргументація реєстратора зводиться до того, що право власності вже було зареєстровано належним чином до 1 січня 2013 р., а вона здійснила перереєстрацію цього ж об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Суд першої інстанції погодився з позицією державного реєстратора та зазначив, що договір купівлі-продажу був зареєстрований у БТІ, про що здійснено запис у реєстраційній книзі №142 за реєстровим №15268, а щодо самовільного будівництва, то на думку суду, воно дозволено згідно з декларацією від 18.12.2011 р. №СМ 19011095460, про що міститься відмітка у технічному паспорті.
Проте, сам державний реєстратор зазначила, що декларацію вона не перевіряла та не повинна була перевіряти, оскільки здійснювала перереєстрацію права власності.
В інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, наданої державним реєстратором до відзиву на позовну заяву, містяться відомості про те, що в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 "за вказаними параметрами запиту у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомості відсутні".
Інших доказів (свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витягу про державну реєстрацію прав, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа), які б підтверджували реєстрацію права власності до 01.01.2013 р. за ОСОБА_4 на реконструйований у 2000 р. об'єкт нерухомого майна, ані відповідачем, ані третьою особою не надано.
Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому пунктом 53 Порядку, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованих речових прав на підставі таких документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, або на паперових носіях інформації (в реєстрових книгах, реєстраційних справах, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації), з обов'язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.
Зважаючи на положення вищенаведених норм та викладену позицію у відзиві, державний реєстратор тільки підтвердила те, що не встановивши відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, провела реєстрацію права власності за ОСОБА_4
Крім того, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки не зважаючи на заперечення представника позивача, судом долучено копію заяви від 30.06.2011 р., подану ОСОБА_4 в другому судовому засіданні під час розгляду справи по суті, та при прийнятті рішення взято її, як належний та допустимий доказ.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що не встановив, які саме права та законні інтереси ОСОБА_2 були порушені державним реєстратором, а тому, державний реєстратор своїм рішенням не порушив права позивачки.
В свою чергу, ОСОБА_2 оскаржувала проведення державної реєстрації права власності, оскільки вбачає, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 в порушення ДБН 360-92* здійснено прибудову до житлового будинку та господарських будівель, на які державний реєстратор без документа, засвідчуючого прийняття в експлуатацію, з порушенням закону зареєструвала право власності.
Порушення закону при реєстрації права власності призвело до порушення охоронюваного законом інтересу позивача, хоча рішення державного реєстратора безпосередньо і не стосується ОСОБА_2
Так, ОСОБА_2 не може вільно розпоряджатися належним їй майном, оскільки проведена нею реконструкція її будинку згідно будівельного паспорту, стала предметом розгляду у судах. Особа, яка мешкає в будинку по АДРЕСА_1, в судах порушує питання про те, що ОСОБА_2 не дотримано вимог ДБН 360-92* в частині протипожежних відстаней в бік будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, саме до тих будівель, які збудовані ним у 2000 р. та на які реєстратор зареєструвала право власності.
Враховуючи вищевикладене, апелянт вважає, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 317 КАС України, підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Відповідач та третя особа - ОСОБА_4 у відзивах на апеляційну скаргу погоджуються з рішенням суду першої інстанції, вважають його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною, у зв'язку з чим просять її залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року - без змін.
Так, відповідач зауважує, що керуючись Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень "та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1127 (далі - Порядок) від 25 грудня 2015 року державним реєстратором:
- встановлено відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженням;
- перевірено документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Крім того, було проведено пошуки в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна, встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність підстав для відмови у державній реєстрації прав.
Здійснивши відповідні перевірки через пошуки в Реєстрі, перевіривши відсутність підстав для відмови в державній реєстрації прав, передбачені ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державним реєстратором прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №34738460 від 12.04.2017 року.
Тобто, державним реєстратором Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області Колесник Я.М. здійснено дії по внесенню відомостей до Реєстру щодо права власності на житловий будинок, яке виникло та було зареєстроване належним чином до 1 січня 2013 року.
Відповідач надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
ОСОБА_4 у відзиві на апеляційну скаргу зауважує, що державний реєстратор своїми діями фактично переніс дані щодо права власності третьої особи з реєстру, який вівся БТІ, до новоутвореного реєстру Мін'юсту.
У Постанові Пленуму "Про огляд практики розгляду справ, які виникають зі спорів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 18.09.2015р. № 20 викладена правова позиція про те, що в разі, коли інформацію, яка відсутня у правовстановлюючому документі, державний реєстратор може дізнатися із загальнодоступних джерел або з інших документів, доданих до заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, то відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень на підставі пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 1952-1V (подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують), є протиправною.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що оскаржуване рішення будь-яким чином впливає на права позивача, є надуманими.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що 10.04.2017 р. ОСОБА_4 подав до державного реєстратора заяву про державну реєстрацію права приватної власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 49). До заяви були додані такі документи: договір купівлі-продажу від 03.08.1999 № 871, посвідчений приватним нотаріусом Довгальовою Л.В., (а.с. 55); державний акт на право приватної власності на землю від 24.09.1999 № НОМЕР_1, виданий Сумською міською радою, (а.с. 56); технічний паспорт на житловий будинок, виданий КП "Сумське бюро технічної інвентаризації" (а.с. 50-54).
12.04.2017 р. державний реєстратор Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області Колесник Я.М. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34738460 (а.с. 60), відповідно до якого за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідача, ОСОБА_2 звернулась до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, здійснивши відповідні перевірки через пошуки в Реєстрах, встановивши відсутність підстав для відмови в державній реєстрації прав, прийняв законне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34738460 від 12.04.2017 (а.с. 60), відповідно до якого за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Окрім того, суд не встановив, які саме права та законні інтереси ОСОБА_2 були порушені відповідачем.
В свою чергу, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на таке.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 2 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Водночас, помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
В даному випадку спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право приватної власності на житловий будинок), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи (ОСОБА_4В.), а не позивача.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги тим, що оскаржує проведення державної реєстрації права власності, оскільки вбачає, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 в порушення ДБН 360-92* здійснено прибудову до житлового будинку та господарських будівель, на які державний реєстратор без документа, засвідчуючого прийняття в експлуатацію, з порушенням закону зареєструвала право власності. Порушення закону при реєстрації права власності призвело до порушення охоронюваного законом інтересу позивача.
Так, ОСОБА_2 не може вільно розпоряджатися належним їй майном, оскільки проведена нею реконструкція її будинку згідно будівельного паспорту, стала предметом розгляду у судах. Особа, яка мешкає в будинку по АДРЕСА_1, в судах порушує питання про те, що ОСОБА_2 не дотримано вимог ДБН 360-92* в частині протипожежних відстаней в бік будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, саме до тих будівель, які збудовані ним у 2000 р. та на які реєстратор зареєструвала право власності.
Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував того, що цей спір є спором про цивільне право між позивачем та третьою особою - ОСОБА_4
При цьому, участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства.
Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору, він має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16, від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16, від 07.11.2018р. у справі № 818/619/16.
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги положення діючого законодавства та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції із ухваленням рішення про закриття провадження у справі, та одночасно роз'яснює позивачеві право звернутись із позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 238, 239, 243, 250, 310, 319, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 по справі № 818/2190/18 скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного реєстратора Юнаківської сільської ради Сумського району Сумської області Колесник Яніни Миколаївни, третя особа: ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення закрити.
Роз'яснити сторонам, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді З.О. Кононенко І.С. Чалий
Повний текст постанови складено 06.12.2018.