03 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/2004/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Макарика В.Я., Большакової О.О.,
за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року (головуючий суддя Тимощук О.Л., м. Івано-Франківськ, повний текст складено 19.03.2018) у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію до головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування суми податкового боргу, визначеного в податковій вимозі від 21.06.2017 №1211-17/908, з підстав порушення порядку оформлення та направлення такої вимоги,-
публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію звернулося в суд першої інстанції з адміністративним позовом до головного управління ДФС в Івано-Франківській області в якому просило скасувати суму податкового боргу, визначеного в податковій вимозі від 21.06.2017 №1211-17/908, з підстав порушення порядку оформлення та направлення такої вимоги.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що рішення винесено з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм права, а тому просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі зазначає, що 21.08.2017 ПАТ «ВіЕйБі Банк» отримало податкову вимогу, направлену відповідачем від 21.07.2017 №1211-17/908. відповідно до якої станом на 20.06.2017 сума податкового боргу вказаного платника податків становить 1018,59 грн.
Суду першої інстанції було повідомлено та надано відповідні докази про те, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 листопада 2014 року № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк».
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 лютого 2015 року № 35 продовжено термін здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» по 20 березня 2015 року (включно).
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну Марину Анатоліївну строком на 1 рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 22.02.2016 № 213 продовжений строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та повноваження ліквідатора ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної Марини Анатоліївни строком на два роки до 19.03.2018 включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 15.02.2018 № 474 продовжений строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та повноваження ліквідатора Славкіної Марини Анатоліївни строком на два роки до 19.03.2020 включно.
Законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачені вимоги, відповідно до яких Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Частиною другої цієї статті визначено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до ч. 1 статті 34 цього Закону Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Згідно вимог ч. 5 ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. З дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку; відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.
Відповідно до п. 3 ч. 2 сі. 46 вказаного Закону з дня початку ліквідації банку строк виконання всіх його грошових зобов'язань є таким, що настав.
Також, положеннями ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено повноваження уповноваженої особи Фонду, відповідно до п. 3 якої, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, а у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
Головне управління ДФС в Івано-Франківській області подало до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Сторони в судове засідання не з'явились, хоча про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем 13.12.2016 подано до Коломийської ОДПІ ГУ ДФС (Косівське відділення) податкову декларацію з плати за землю, в якій визначено суму зобов'язання, що підлягає сплаті за 2016 рік - 2037,22 грн, зокрема за листопад 2016 року - 1018,59 грн та грудень 2016 - 1018,63 грн. За 2017 рік позивачем подано податкову декларацію з плати за землю, якою визначено загальну суму зобов'язання в розмірі 12956,51 грн., місячний платіж 1079,71 грн. За 2018 рік позивачем подано податкову декларацію з плати за землю, якою визначено загальну суму зобов'язання в розмірі 12956,51 грн., місячний платіж 1079,71 грн.
Відповідачем 21.06.2017 винесено податкову вимогу №1211-17/908, якою визначено, що станом на 20.06.2017 сума податкового боргу вказаного платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 1018,59 грн. Дана вимога отримана позивачем 21.08.2017.
Розглядаючи спір суд першої інстанції вірно зазначив, що згідно з підпунктом 14.1.72. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.
Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Згідно пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 287.2 цієї статті встановлено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Відповідно до підпункту 14.1.175. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно підпунктів 16.1.3 та 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Також, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Пунктом 46.1. статті 46 Податкового кодексу України, встановлено, що податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Відповідно до пункту 54.1. статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Пунктом 56.11. статті 56 Податкового кодексу України визначено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
Також суд першої інстанції вірно зазначив, що згідно із пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій.
Судом також зазначив, що податковий борг, внаслідок несплати самостійно задекларованих податкових зобов'язань, у позивача виник станом на 31.12.2016 року, після спливу 30-ти днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, а відтак вказані суми не могли бути включені у кредиторські вимоги контролюючого органу, а нормативного регулювання, яке б визначало процедуру списання чи прощення нового податкового боргу банку, щодо якого відбувається процедура ліквідації, податковим законодавством не передбачено.
Відповідно до пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Згідно із пунктом 3.1 розділу 3 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №576 (чинного на момент винесення спірної податкової вимоги) податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.
Також як встановлено судом, що на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів сформовано податкову вимогу форми «Ю» від 21.06.2017 за №1211-17/908 у зв'язку із несплатою позивачам податкового зобов'язання із земельного податку за листопад 2016 року, проте, оскільки початкова (первинна) сума податкового боргу, визначена в цій вимозі, не перевищувала шістдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, у відповідача не було правових підстав для її надсилання позивачу. В подальшому, у зв'язку із непогашенням заборгованості позивачем та зростанням податкового боргу, відповідачем направлено податкову вимогу форми «Ю» від 21.06.2017 за №1211-17/908.
Згідно з пунктом 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог, так як відповідачем правомірно визначено суму податкового боргу в розмірі 1018,59 грн у податковій вимозі Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області за формою «Ю» від 21.06.2017 за №1211-17/908.
Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року по справі № 809/275/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М.А. Пліш
Судді В.Я. Макарик
О.О. Большакова
Повний текст складено 06.12.2018