06 грудня 2018 р. Справа № 5389вр-18/160
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., розглянувши подання Саксаганського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про заміну стягувача у виконавчому провадженні АСВП № 53340010, -
Саксаганський відділ державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із поданням в якому просить: замінити стягувача у виконавчому провадженні АСВП № 53340010 з Товариства з обмеженою відповідальністю “Факторингова компанія “Рантье” на Товариство з обмеженою відповідальністю “Нью Файненс Сервіс” (код ЄДРПОУ - 39691431), юридична адреса: 01004, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 23б.
При вирішенні питання щодо прийняття даного подання до свого провадження та призначення його до розгляду, суд виходить з наступного.
У відповідності до вимог ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.
Звернення до адміністративного суду реалізовується шляхом пред'явлення відповідного адміністративного позову, відкриття провадження у адміністративній справі та прийняттям адміністративним судом рішення, яке після набрання законної сили, підлягає примусовому виконанню шляхом видачі виконавчого листа та пред'явлення його до примусового виконання.
Розділом IV Кодексу адміністративного судочинства України регламентовані процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Так, згідно ч.1 ст.379 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що положення ст.379 Кодексу адміністративного судочинства України щодо заміни сторони виконавчого провадження застосовуються лише у разі, якщо таке виконавче провадження спрямоване на виконання судового рішення, прийнятого у відповідній адміністративній справі, яке набрало законної сили та за яким видано виконавчий лист.
Суд наголошує на тому, що державний виконавець звернувся до адміністративного суду з поданням, в якому просить суд замінити стягувача у виконавчому провадженні АСВП № 53340010 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_1, а не на підставі судового рішення, винесеного в адміністративній справі.
Разом з тим, ч.1 ст.442 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
За приписами ч.2 ст.446 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.
З аналізу вказаних норм вбачається, що в порядку цивільного судочинства передбачена можливість заміни сторони виконавчого провадження не лише при виконанні рішення суду у цивільній справі, але й при виконанні рішень інших органів та їх посадових осіб.
Таким чином, питання щодо заміни сторони виконавчого провадження щодо виконання виконавчого напису виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено лише вирішення питань, пов'язаних саме з виконанням судових рішень в адміністративних справах, тоді як питання щодо заміни сторони у даному виконавчому провадженні підлягає вирішенню за нормами ч.2 ст.446 Цивільного процесуального кодексу України.
Тобто суд приходить до висновку про те, що подання державного виконавця про заміну стягувача не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, згідно з положеннями ст. 379 КАС України.
З огляду на викладене, суд зазначає, що питання заміни сторони виконавчого провадження при виконанні виконавчого напису нотаріуса віднесене до юрисдикції місцевих загальних судів за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса в порядку цивільного судочинства за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин, враховуючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку про відмову заявнику у відкритті провадження за вказаною заявою на підставі п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, приймаючи ухвалу про відмову у прийнятті заяви на підставі п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із вимог ч.6 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v.Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
За таких обставин, суд роз'яснює заявнику, що дане питання підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за правилами встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Керуючись статтями 7, 170, 171, 243, 248, 379 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження за поданням Саксаганського відділу державної виконавчої служби міста Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про заміну стягувача у виконавчому провадженні АСВП № 53340010.
Копію ухвали надіслати заявнику разом із поданням та усіма доданими до нього матеріалами.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_2