16 жовтня 2018 р. Справа № 0440/5009/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Врони О. В.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Дніпрі справу за позовом Нікопольської міської ради в особі відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Нікопольської міської ради до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Нікопольської міської ради в особі відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Нікопольської міської ради до ОСОБА_1 про знесення самочинно збудованої одноповерхової будівлі готелю (літ. «М,М-1) прямокутної форми з зовнішніми розмірами 18,69м*10,62м на самовільно зайнятій земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 за власний рахунок або за рахунок коштів місцевого бюджету та заборонити експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, не прийнятого в експлуатацію, а саме: одноповерхової будівлі літ. «З,….,з» зовнішніми розмірами Lmax =33,0м*Вmax=10,60м (цільове призначення будівлі - ресторан-кафе).
В обґрунтування позову зазначено, що відділом з питань державного архітектурно-будівельного контролю Нікопольської міської ради, відповідно до Порядку № 553, на підставі Наказу №27 від 24.02.2017 року та № 31 від 02.03.2017 року, направлень на проведення позапланової перевірки № 22 від 24.02.2017 року та № 24 від 02.03.2017 року на підставі звернення депутата Нікопольської міської ради ОСОБА_2 № ДЗ-163 від 07.04.2016 року та ДЗ-565/9 від 09.11.2016 року було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил об'єкта "Будівництво готельно-ресторанного комплексу на присадибній ділянці домоволодіння АДРЕСА_1", якою встановлено, що під час виконання будівельних робіт з реконструкції та будівництва об'єктів на присадибній земельній ділянці та їх наступної експлуатації відповідачем було порушено вимоги п. 2 ч. 1 ст. 34, ч. 1 та ч. 8 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про деякі питання виконання підготовчих будівельних робіт" від 13.04.2011 р. № 466, абз. 1 п. 3 та п. 12 Постанови Кабінету Міністрів України "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 13.04.2011 р. № 461. Відповідно до даних Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів відсутня інформація про об'єкт перевірки. Під час перевірки зафіксовано факт експлуатації об'єкта, що не прийнятий в експлуатацію. Таким чином, позивач, посилаючись на положення ст.376 Цивільного кодексу України, ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», просить суд зобов'язати відповідача знести самочинно збудовані об'єкти будівництва.
Ухвалою суду від 11 липня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, заявивши клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, надіславши клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що на даний час проживає в США, м. Лос Анджелес, а її брат ОСОБА_3 є її представником в Україні, але у зв'язку з його відсутністю в країні, відповідач вимушений шукати нового представника або дочекатися брата.
Суд не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки поважність причин неприбуття у судове засідання не підтверджена жодними доказами.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Розглянувши матеріали справи та проаналізувавши норми чинного законодавства України суд дійшов до висновку, що зазначену вище позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 4 Кодексу адміністративного судочинства України в частині 1 пункту 1 дає визначення терміну «адміністративна справа», а саме, що це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
В свою чергу пунктом 2 частини 1 цієї ж статті визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
Відповідно до п.5 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 4 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:
1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання;
2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;
3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України;
4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);
5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб'єкта владних повноважень, в яких фізичні чи юридичні особи можуть бути відповідачами згідно ч.4 ст.46 КАС України та в чітко визначених законами України випадках.
Так, відповідно до ч.1 ст.38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Разом з цим у положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 Цивільного кодексу України, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 Цивільного кодексу України).
При цьому знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано всі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Відповідно до ст.177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
У постанові Верховного суду України від 14.12.2016 року у справі №6-2554цс16 суд вказав, що аналіз статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (в редакціях, які діяли до 15.12.2017 року) дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.
При цьому, по даній справі Нікопольська міська рада в особі відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Нікопольської міської ради правовими підставами звернення до суду з позовом визначила Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Цивільний кодекс України, які не містять норм про розгляд адміністративним судом, в порядку адміністративного судочинства спорів за зверненням суб'єкта владних повноважень до фізичних осіб про зобов'язання знесення самочинно збудованих об'єктів будівництва.
Верховний Суд України у постанові від 15.11.2016 року по справі №21-1959а16 вказав на те, що за змістом статті 177 Цивільного кодексу України об'єкти самочинного будівництва належать до об'єктів цивільних прав. Спір за позовом органу державної архітектурно-будівельної інспекції (ДАБІ) про зобов'язання знесення самочинного будівництва не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний із вирішенням питання щодо речового права.
Таким чином, спір, за вирішенням якого до суду звернулася Державна архітектурно-будівельна інспекція України, не стосується захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, а стосується речового права ОСОБА_1.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з &?т;…&?о; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?е;…&? ;". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Таким чином, зважаючи на викладене, Дніпропетровський окружний адміністративний суд не є судом, який "встановлений законом" при розгляді даної справи.
За правилами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи характер спірних правовідносин, який є цивільно-правовим і не має ознак публічно-правового спору в розумінні КАС України, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Крім того, позивачем, при подачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративного позову, сплачено судовий збір у розмірі 1762 грн. 00 коп., а саме: згідно платіжного доручення № 690 від 21 червня 2018 року.
Частиною 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011 року сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, п. 2 ч. 2 ст. 183, 238, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Провадження в адміністративній справі за позовом Нікопольської міської ради в особі відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Нікопольської міської ради до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Повернути з Державного бюджету Нікопольській міській раді (код ЄДРПОУ 37338501) суму судового збору у розмірі 1762 грн. 00 коп. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.), сплачену згідно платіжного доручення № 690 від 21 червня 2018 року за подачу позову до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Роз'яснити , що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтєю 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона