ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.11.2018Справа № 910/10525/18
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Понтем.уа"
до Київської середньої спеціалізованої музичної школи - інтернату імені М.В. Лисенка
провизнання недійсним дострокового розірвання договору.
Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Ярмоленко С.М.
Представники сторін:
від позивача:Байов Д.С. - представник за довіреністю;
від відповідача:Сіваченко В.В. - представник за довіреністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Понтем.уа" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської середньої спеціалізованої Музичної школи-інтернату імені М.В. Лисенка (надалі - відповідач) про визнання дострокового розірвання договору № 1 від 18 січня 2018 року недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем не порушено жодної істотної умови договору, тому дострокове розірвання за цієї підстави є незаконним з боку відповідача, що вказує на зловживання посадовими особами відповідача своїми повноваженнями.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2018 відкрито провадження в справі № 910/10525/18, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 28.09.2018.
24.09.2018 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач вказує на те, що відповідачем розірвано спірний договір відповідно до його умов та з урахуванням присів чинного законодавства та разом із тим, відповідач вказує на масові та системні порушення з боку позивача щодо виконання умов договору, що й спричинили його одностороннє та правомірне розірвання з боку відповідача, а відтак, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Крім того, 26.09.2018 відповідачем було заявлено заяву про відвід судді Підченка Ю.О. від розгляду справи № 910/10525/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2018 зупинено провадження у справі № 910/10525/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОНТЕМ.УА" до Київської середньої спеціалізованої музичної школи - інтернату імені М.В. Лисенка про визнання недійсним дострокового розірвання договору до вирішення суддею, визначеного у порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України, заяви Київської середньої спеціалізованої музичної школи - інтернату імені М.В. Лисенка про відвід судді Підченка Ю.О. від розгляду справи № 910/10525/18.
Згідно автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, заяву по справі № 910/10525/18 передано до розгляду судді Пасько М.В.
Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 року в задоволенні заяви Київської середньої спеціалізованої музичної школи - інтернату імені М.В. Лисенка про відвід судді Підченка Ю.О. у справі № 910/10525/18 відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2018 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 09.11.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2018 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.11.2018.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
18 січня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Понтем.уа» (за договором - Виконавець) та Київською середньою спеціалізованою музичною школою-інтернат імені М.В.Лисенка (за договором - Замовник) був укладений договір про закупівлю №1 (далі - договір), за умовами якого (п. 1.1. Договору) Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги - Основний словник національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" 55510000-8 - Послуги їдалень (послуги з організації комплексного гарячого харчування) (далі - послуги), зазначені в Специфікації, а Замовник - прийняти і оплатити такі послуги.
Відповідно до п. п. 6.2.5. Договору, Замовник має право достроково розірвати Договір, повідомивши про це Виконавця у строк не пізніше ніж 15 календарних днів у разі:
- порушення Виконавцем істотних умов договору;
- невиконання Виконавцем зобов'язань по договору;
- відсутності коштів для фінансування коштів;
- у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору;
- банкрутство Виконавця.
При цьому, підпунктом 6.3.2. встановлено, що Замовник має право в односторонньому порядку відмовитись від виконання за цим договором, із звільненням Замовника від відповідальності за це - у разі невиконання зобов'язань Виконавцем, повідомивши про це Виконавця у строк не пізніше 2 (двох) робочих днів з дня настання відповідної дати відмови.
Також, пунктом 10.5 Договору передбачено, що Договір може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених Цивільним кодексом України, іншим законом, або за домовленістю сторін.
Мотивуючи свої вимоги про визнання дострокового розірвання договору № 1 від 18 січня 2018 року недійсним, позивач вказує на те, що 18 червня 2018 року позивач отримав від відповідача лист-повідомлення №147 від 11 червня 2018 року, згідно якого відповідач попереджає про дострокове розірвання Договору і зобов'язує позивача звільнити площі приміщення їдальні 26 червня 2018 року, при цьому позивач вказує, що даний лист-повідомлення містить суперечність у правових термінах, оскільки спочатку відповідач пише про дострокове розірвання договору, а надалі - наголошує на односторонню відмову від договору. Водночас позивач зазначає, що протягом дії Договору ним належним чином виконувалися умови Договору, а відтак підстави для дострокового розірвання Договору - відсутні та позивач не визнає факт розірвання Договору в односторонньому порядку, оскільки згідно ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається.
Згідно положень ст. 610 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписом п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Так, статтею 188 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) передбачено порядок зміни та розірвання господарських договорів, відповідно до якого зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Право на подання позову про розірвання договору на підставі ст. 188 ГК України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.
Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч. 4 ст. 188 ГК України).
Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.
Разом із тим, відповідно до статі 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
При цьому, частина третя статті 653 ЦК України та частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.
Таким чином законодавець чітко передбачив можливість односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову встановлено конкретним договором.
Разом із тим, з приводу обраного позивачем способу захисту власних прав, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Відповідно до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Разом з тим, відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права
Відтак, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Разом із тим, право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Якщо буде встановлено, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові.
Так, статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Окрім того, згідно ст. 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
- визнання наявності або відсутності права;
- визнання недійсними господарських угод;
- відновлення становища;
- припинення дій;
- присудження до виконання обов'язку в натурі;
- відшкодування збитків;
- застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій;
- установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Відтак, з урахуванням вищевикладеного, слід дійти висновку, що обраний позивачем спосіб захисту права, а саме - визнання дострокового розірвання правочину недійсним не відповідає матеріально-правовим способам захисту прав, що визначені приписами чинного законодавства, у зв'язку із чим вимоги позивача про визнання дострокового розірвання договору № 1 від 18 січня 2018 року недійсним є необґрунтованими та безпідставними, а тому, у позові слід відмовити.
Відповідно до положень статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, 250, ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Понтем.уа" до Київської середньої спеціалізованої музичної школи - інтернату імені М.В. Лисенка відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з п. п. 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 05.12.2018 року.
Суддя Ю.О. Підченко