ун. № 759/5281/17
пр. № 2/759/1095/18
15 листопада 2018 року Святошинський районний суд м. Києва у складі суду : суддя Величко Т.О. при секретарі : Забела А.В.
за участі позивач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ПАТ "Страхова компанія "Скайд" про відшкодування матеріального збитку заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, пені за прострочення, інфляційних витрат та моральної шкоди,-
У квітні 2017 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2, третя особа: ПАТ "Страхова компанія "Скайд" про відшкодування матеріального збитку заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, пені за прострочення, інфляційних витрат та моральної шкоди, в якому посилається на те, що «21» січня 2016 року, мала місце дорожньо-транспортна пригода, у якій було пошкоджено автомобіль Мегсеdes Е 320, Державний номер НОМЕР_1. ДТП сталася з вини громадянина України ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого зареєстрована в ПАТ «Страхова компанія «Скайд» згідно полісу АЕ 4982219 терміном дії з «01» вересня 2015 року по «31» серпня 2016 року, за яким він повідомив страхову компанію про настання страхового випадку у строки, встановленні чинним законодавством України. «21» січня 2016 року у відповідності зі ст. 35 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон), було подано заяву до ПАТ «Страхова компанія «Скайд» про виплату страхового відшкодування за пошкоджений у ДТП автомобіль. До заяви було додано весь пакет документів, що вимагається у відповідності зі ст. 35 Закону, для виплати страхового відшкодування. Однак, станом на «21» березня 2017 року Позивачу не надано жодної відповіді стосовно розгляду вищевказаної заяви та не здійснено виплату страхового відшкодування.
Позивач зазначив, що відповідно до ст. 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує, у встановленому цим Законом порядку, оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо - транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум. що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядкуоцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом. - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
Відповідно до ст. 36 Закону Страховик (МТСБУ) протягом 15 днівз дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове
відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обгрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону. - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили. Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення. За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка мас право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Позивач зазначив, що станом на «21» березня 2017 року страхова компанія не здійснила виплату страхового відшкодування і не надала жодної виплати на заяву № 184/16 від 21.03.2016. Тобто, страхова компанія у встановлені Законом строки свого обов'язку не виконала, допустивши прострочення грошового зобов'язання, а тому дії страхової компанії є порушенням зобов'язання і з 20.06.2016 страхова компанія є такою, що прострочила. Зважаючи на те, що у відповідності до п. 37.2 ст. 37 Закону страховиком про відмову у здійсненні страхової виплати рішення не повідомлялось у письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови, відповідно таке рішення прийнято не було.
Відповідно до ст. 625 ЦК України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 5514/13-12 від 23.08.2016 у відповідь на скаргу як постраждалого від 11.08.2016 на бездіяльність ПАТ «Страхова компанія «Скайд» Нацкомфінпослуг було прийнято розпорядження № 1387 від 23.06.2016 про анулювання ліцензії ПАТ «Страхова компанія «Скайд» на провадження страхової діяльності. Та розпорядженням Нацкомфінпослуг № 2007 від 18.08.2016 страхову компанію виключено з Державного реєстру фінансових установ та анульовано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи. Цим же листом повідомлено, що під час проведення позапланової виїзної перевірки діяльності страховика останнього не було виявлено за адресою місцезнаходження. Разом з тим, Нацкомфінпослуг повідомила, що виключення страхової компанії з державного реєстру фінансових установ не звільняє страховика від обов'язку виконувати свої зобов'язання за укладеними договорами страхування.
Позивач зазначив, що розрахунок пені станом на 27 лютого 2017 року, що підлягає відшкодуванню складає 3403 грн., також відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми в розмірі 1428 грн., розрахунок 3% річних в розмірі 345 грн. Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду яку оцінює в розмірі 10000 грн.
Ухвалою суду від 18.05.2017 у справі відкрито провадження. Ухвалою суду від 22.05.2018 року позов залишено без руху. Ухвалою суду від 06.07.2018 року продовжено розгляд справи.
На підставі норми пункту 9 частини 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України від 18.03.2004 № 1618-IV у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу (15.12.2017), розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивачі у судовому засіданні підтримав позов та просив задовольнити у повному обсязі, з підстав наведених у позові.
Відповідач повторно у судове засідання не з'явилася, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, причини нявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подала, а тому суд вважає за можливе проводити судове засідання у порядку ст.. 280 ЦПК України.
Представник Третьої особи в судове засідання не з'явився.
Дослідивши матеріали цивільної справи вислухавши доводи позивача та дослідивши матеріали справи,суд дійшов висновку, що у задоволені позову слід відмовити.
Судом встановлено, що згідно поданих позивачем доказів між позивачем та ПАТ СК "Скайд" ( а.с.8) укладено угоду про виплату страхового відшкодування. Судом встанвооено, зо вказаний доказ є неналежним та не допустимим длказом, оскільки не містить підпису однієї із сторін договору, вказаний доказ не засвідчений позивачем, не вказано у кого знаходится оригінл такого доказу.
Судом встановлено, що згідно Постанови Святошинського районного суду м. Києва від 04.03.2016 року ( а.с.10) ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності. Вказане рішення суду не засвідчено в устанволенму законом порядку, а тому є неналежним доказом у справі.
Судом встановлено, що позивачем до справи надано протокол ( а.с.11-13), який не якісної копії не можливо прочитати, не засвідчено в устанволенму законом порядку, а тому є неналежним доказом у справі.
Судом встановлено, що позивач не надав суду докази та не повідомив про підстави звільнення від доказування, про розмір шкоди яку завдав відповідач та з чого вона складається та на підставі, яких доказів нарахована.
У відповідності до норм ч. ч. 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Законодавець виключає збирання доказів судом, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, за винятком витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, як передбачено частиною 7 статті 81 ЦПК України.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992
«Про практику розгляду судами цивільних справ позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
З системного аналізу норм чинного цивільного законодавства України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок спростування презумції вини шляхом доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачу.
Частиною 3 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Так, відповідно до вимог статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За приписами статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, зазначених у пункті 3 Постанови Пленуму від 31.03.1995 № 4 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5, від 27.02.2009 № 1, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.
На підставі вищевикладеногос уд дійшов висновку, що позов не доведений та задовлленню не підлягає.
Відповідно до частини 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір стягнення не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 55, 61, 129 Конституції України, ст.ст. 1-16, 22, 23, 319, 321, 386, 1166, 1167, 1192 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 137, 141, 258-259, 263-265, 280,352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ПАТ "Страхова компанія "Скайд" про відшкодування матеріального збитку заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, пені за прострочення, інфляційних витрат та моральної шкоди,-відмовити.
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача протягом 30 днів з часу отриимання копії рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з часу проголошення.
Суддя Т.О. Величко