29 листопада 2018 року
м. Харків
Справа № 645/6710/15-ц
Провадження № 22-ц/818/727/18
Харківський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Коваленко І.П.,
суддів Овсяннікової А.І., Сащенко І.С.,
за участі секретаря Дмитренко А.Ю.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1,
відповідач: ОСОБА_2,
відповідач: ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Відкрите акціонерне товариство Комерційний Банк «Надра» про виділ в натурі частки, переведення на позивача прав та обов'язків співвласника-боржника з проведенням необхідного перерахунку за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 червня 2018 року (в складі судді Бабкової Т.В.),
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Відкрите акціонерне товариство Комерційний Банк «Надра» про виділ в натурі частки, переведення на позивача прав та обов'язків співвласника-боржника з проведенням необхідного перерахунку, в якому просила визначити, що в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, яка є об'єктом права сумісної власності відповідача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3, відповідачу ОСОБА_2 належить частка у розмірі 172/200 частини даної квартири; виділити в натурі частку відповідача ОСОБА_2 у розмірі 172/200 частини із об'єкта права сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1; перевести на позивача ОСОБА_1 права та обов'язки (право власності) співвласника-боржника ОСОБА_2, у розмірі 145/200 часток квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка буде відповідати сумі боргу відповідача ОСОБА_2 перед позивачем на суму 150163,63 грн.
Позов мотивований тим, що рішенням суду з відповідача ОСОБА_2 на її користь було стягнуто 151500,00 грн., які були передані відповідачці ОСОБА_2 за договором дарування грошей від 14.03.2017 року. Залишок суми боргу на час звернення до суду складає 150163,63 грн. 14.03.2007 року ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 за згодою останньої уклав договір купівлі-продажу, за яким придбав у власність квартиру АДРЕСА_2, за 207050,00 грн. При цьому, ОСОБА_6 в купівлю даної квартири вклала належні їй на той момент на праві власності кошти у розмірі 151500,00 грн., які їй було подаровано ОСОБА_1 в день купівлі-продажу квартири. Враховуючи те, що в купівлю квартири ОСОБА_2 вклала подаровані їй кошти у розмірі 151500,00 грн., що підтверджується і тим, що договір дарування грошей передував договору купівлі-продажу з різницею в декілька годин, то у процентному співвідношенні це складає 73,17 % від загальної вартості квартири або 73/100 частини. Інша частина вартості квартири була сплачена за рахунок коштів, отриманих ОСОБА_3 в кредит від ВАТ Б «Надра». За таких обставин 73/100 частини загальної вартості квартири є особистою власністю ОСОБА_2, за яку остання сплатила кошти, які належали їй на праві особистої власності, а 27/100 частин - це сумісна частка відповідачів, придбана за сумісні кошти їхнього подружжя, отримані в якості позики у банку в інтересах сім'ї. Таким чином, квартира знаходиться у спільній сумісній власності відповідачів, в якій частка ОСОБА_2 складає 173/200 частки, а ОСОБА_3 - 27/200 частки. Іншого майна, за рахунок якого можливо було б провести стягнення присуджених з неї коштів, у відповідачки ОСОБА_2 не встановлено. Позивач зверталася до ОСОБА_2 з пропозицією здійснити продаж належної їй частки для погашення боргу, а до відповідача ОСОБА_3 з пропозицією придбати у відповідачки належну їй частку квартири. Крім цього, позивачкою була заявлена пропозиція мирової угоди по справі, зміст якої відповідає наведеним пропозиціям до відповідачів, на що останні не відреагували. З врахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що виділ частки майна ОСОБА_2 із спільного майна неможливий, що підтверджується висновком відповідної експертизи, заперечення ОСОБА_3 проти виділу частки майна ОСОБА_2 із спільного майна і відмову боржника ОСОБА_2 продавати свою частку в спільному майні, ОСОБА_1 просила позовні вимоги задовольнити.
В якості правового обґрунтування свої вимог позивач посилалася на положення статей 57, 60, 70 СК України та статей 366 і 371 ЦК України.
Ухвалою суду від 05.01.2017 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині визначення частки ОСОБА_2 в сумісній власності залишено без розгляду за заявою позивача (а.с. 52, 67, 68 том 2).
16.12.2015 року, 04.01.2017 року представники 3-ї особи ВАТ «КБ «Надра» надіслали суду заяви, в яких просили розглядати справу без участі представника ВАТ «КБ «Надра» (а.с. 64 том 2). При цьому, відповідно до листа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.01.2016 року № 27-4796/16, виконавчої дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 05.06.2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ВАТ «КБ «Надра» (а.с. 215 том 1).
20.01.2017 року представник 3-ї особи Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (в подальшому назву змінено в процесі реорганізації на Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області) надав суду заяву, в якій просив розглядати справу без участі представника 3-ї особи.
05.01.2016 року представник відповідача ОСОБА_2 звернувся до суду з запереченнями на уточнену позовну заяву, в яких просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо переводу на неї права власності на спірну квартиру відмовити та визначити, що частка ОСОБА_2 в спільній частковій власності на квартиру складає 3/100 частин. В обґрунтування свої вимог зазначив, що спірну квартиру було куплено за гроші, які було отримано ОСОБА_3 в кредит в сумі 15000,00 доларів США, одержані від матері ОСОБА_7 від продажу її квартири, в сумі 13000,00 доларів США за зібрані до шлюбу з ОСОБА_2 ОСОБА_3 кошти, а також незначну суму, яка залишилася у ОСОБА_2 після повернення боргів, які вона брала на лікування дитини (а.с. 81-83, 84-86 том 2).
09.02.2016 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з запереченнями на позов, в яких зазначив, що для придбання спірної квартири отримав кошти від матері у сумі 13000,00 доларів США, 15000,00 доларів США в кредит від банку і частково мав власні збереження. При цьому, зазначає, що на час придбання спірної квартири у шлюбі з ОСОБА_2 перебував лише 10 днів, а тому за цей час не міг нажити спільні кошти для придбання квартири у сумі 208000,00 грн. (а.с. 219-220 том 1).
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виділ в натурі частки, переведення на позивача прав та обов'язків співвласника-боржника з проведенням необхідного перерахунку, треті особи: Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, відкрите акціонерне товариство Комерційний Банк «Надра» - залишено без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 241 грн. 60 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не прийняв як належний доказ та не надав оцінку висновку судової будівельної-технічної експертизи за № 7773 від 19.10.2016 року.
Апелянт вказує, що суд першої інстанції мотивуючи оскаржуване рішення не надав належної оцінки наданим нею судовим рішенням та в ньому немає посилань на надані нею докази, а саме судові рішення.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 04.06.2015 року у справі №645/9939/14-ц, яке ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01.07.2015 року було залишено без змін, вбачається, що вимога позивачки ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про переведення права власності на частку ОСОБА_2 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, була предметом судового розгляду, за результатами якого позовні вимоги ОСОБА_1 були залишені без задоволення. При цьому, ОСОБА_1 доводила, що частка ОСОБА_2 у спільній сумісній власності подружжя, на квартиру АДРЕСА_3, яка зареєстрована за ОСОБА_3, за іншим суб'єктивним підрахунком позивачки становить 73/100 частини (а.с. 8-15 том 1).
03.03.2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії 1-ВЛ № 048681.
14.03.2007 року між подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_1 з однієї сторони (продавці за договором) і ОСОБА_9 з другої сторони (покупець за договором) було укладено договір купівлі-продажу квартири, який цього ж дня посвідчено та зареєстровано у реєстрі за номером 1422 приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А., за яким продавці передали у власність покупцю належну їм на праві спільної часткової власності квартиру № АДРЕСА_4 а покупець прийняв у власність цю квартиру і сплатив за неї обумовлену цим договором грошову суму. За договором, продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за суму 165640,00 грн. (а.с. 154 том 1).
14.03.2007 року між ОСОБА_1 з однієї сторони (дарувальник за договором) і ОСОБА_2 з другої сторони (обдаровувана за договором) було укладено договір дарування грошей, який цього ж дня посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Гавриловою С.А., за яким ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 належні їй грошові кошти в сумі 151500,00 гривень, а ОСОБА_2 цей дарунок прийняла (а.с. 155 том 1). В процесі розгляду справи позивачка ОСОБА_1 посилалась на те, що саме вказані кошти, отримані нею та її чоловіком за договором купівлі-продажу належної їм на праві спільної сумісної власності квартири, вона передала за договором дарування у сумі 151500,00 грн. своїй онучці - відповідачці ОСОБА_2
Також, цього ж дня, тобто 14.03.2007 року, між ОСОБА_11 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Зінченко Р.П., за яким ОСОБА_11 зобов'язалася передати у власність покупця квартиру під номером АДРЕСА_2, а ОСОБА_3 зобов'язався прийняти цю квартиру та сплатити за неї певну грошову суму. Відповідно до п. 3 цього договору, продаж квартири вчинюється за суму 207050,00 грн., які покупець сплачує продавцю після одержання кредиту від ВАТ «КБ «Надра» за договором кредиту № 6/4/20/2007840-к/1114 від 14.03.2007 року. За п. 10 цей правочин вчинюється за згодою дружини покупця ОСОБА_2, згідно її заяви, підпис на якій засвідчений приватним нотаріусом ХМНО Зінченко Р.П. 14.03.2007 року (а.с. 157 том 1). Копія вказаної заяви ОСОБА_2 міститься у матеріалах справи на аркуші під номером 168 у тому 1.
Вказаний договір в силу умови, викладеної у пункті №11, є укладеним, що підтверджується витягами з Державного реєстру правочинів № 3685882 та № 3685893 від 14.03.2007 року (а.с. 158, 159 том 1).
Згідно листа-відповіді КП «Харківське БТІ» від 06.02.2017 року № 2548, право власності на вказану квартиру зареєстровано на ім'я ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2007 року (а.с. 111 том 2).
При цьому є доведеним під час судового розгляду, на час укладення 14.03.2007 року договору купівлі-продажу між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 стосовно квартири № АДРЕСА_2, останній перебував у шлюбі з ОСОБА_13 незначний період часу - 10 днів.
Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 17.02.2009 року у справі № 22-ц-547/2009 року договір дарування грошової суми 151500,00 грн. від 14.05.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнано недійсним на підставі статті 229 ЦК України через наявність помилки, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_8 помилялись щодо наслідків правочину внаслідок похилого віку і правової необізнаності (а.с. 88 том 1).
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27.05.2010 року у справі № 2-370/10 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_8 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поновлення порушеного права та стягнення грошової суми, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 151500,00 грн., передані за договором дарування від 14.03.2007 року.
Зі змісту мотивувальної частини даного рішення суду вбачається, що у судовому засіданні досліджувався договір дарування грошей від 14.03.2007 року, відповідно до якого сторонами є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Також, зазначено те, що гроші в сумі 151500,00 грн. були передані позивачкою ОСОБА_1 в дарунок відповідачки ОСОБА_2 і цей факт визнавався і не оспорювався сторонами по справі (а.с. 86-87 том 1).
Згідно з довідкою Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 26.02.2018 року в провадженні державного виконавця зазначеного відділу знаходиться виконавче провадження за № 49351965 по виконанню виконавчого листа № 2-370/10 від 21.07.2010 року Фрунзенського районного суду м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у сумі 151500,00 грн. Наразі виконавче провадження залишається не виконаним ( а.с. 115-116, т.1, 56 т.3).
Грошові кошти, передані ОСОБА_2 з боку ОСОБА_1 у сумі 151500,00 грн., які на даний час відповідачкою в повному обсязі не повернені, за твердження ОСОБА_1, в ході примусового виконання боржницею ОСОБА_13 сплачено на її користь лише 1366,37 грн., а тому фактично не повернута на користь ОСОБА_1 грошова сума у розмірі 150163,63 грн., яка і стала підставою для обрання позивачкою відповідного способу захисту.
Відповідно до статті 366 ЦК України визначено, що кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї. Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом (ч. 1 статті).
У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (ч. 2 статті).
Згідно частини 1 статті 371 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до ч. 2 цієї статті виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.
З огляду на вищенаведене суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що між сторонами у справі виникли спірні цивільно-правові відносини щодо реалізації, передбаченого приписами статей 366 та 371 ЦК України, порядку стягнення на частку майна, що є у спільній сумісній власності, та підставі для такого стягнення, а саме: переведення на позивача прав та обов'язків співвласника-боржника, у розмірі 145/200 часток спірної квартири, які на погляд позивача належить ОСОБА_2 та за рахунок яких може бути задоволено боргові зобов'язання ОСОБА_2 перед позивачкою.
З системного аналізу вказаних положень законодавчих норм вбачається, що звернення стягнення на частку майна співвласника-боржника, що є у спільній сумісній власності шляхом переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку, як спосіб погашення боргу боржником перед кредитором, може бути реалізований лише за наявності наступної сукупності послідовних юридичних фактів, а саме:
- у боржника відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення;
- неможливо виділити в натурі частку боржника із спільного майна, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи;
- позивач, як кредитор, вчинив дії, направлені на вимогу від боржника продажу його частки з направленням суми виторгу на погашення боргу;
- боржник відмовляється від продажу своєї частки в спільному майні.
Таким чином, для задоволення позовних вимог позивачки щодо переведення на неї прав та обов'язків (права власності) співвласника-боржника ОСОБА_2, у розмірі 145/200 часток спірної квартири, необхідна наявність всіх вище перелічених юридичних фактів.
З матеріалів справи вбачається, що 21.07.2010 року Фрунзенським районним судом м. Харкова на виконання рішення суду у справі № 2-370/10 видано виконавчий лист, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 151500,00 грн., передані за договором дарування грошей від 14.03.2007 року (а.с. 116 том 1).
З копії акту державного виконавця за квітень 2014 року вбачається, що при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-370/10 від 21.07.2010 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 151500,00 грн., переданих за договором дарування грошей від 14.03.2007 року, під час виходу за адресою: АДРЕСА_1, не виявлено ліквідного майна, яке належить боржнику ОСОБА_2 (а.с.95 т.1).
Постановою державного виконавця від 22.10.2015 року виконавчий лист №2-370/10, виданий 21.07.2010 року, повернутий стягувачу у зв'язку з тим, що належне боржнику ОСОБА_2 майно, на яке може бути звернено стягнення, не виявлено і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (а.с. 96 т.1).
Отже, даний виконавчий лист в подальшому повторно пред'явлений до виконання та постановою державного виконавця Фрунзенського відділу ДВС від 11.11.2015 року відкрито виконавче провадження (а.с.115 т.1).
Відповідно до листа-відповіді Міжрайонного відділу ДВС по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харкова ГТУЮ у Харківській області від 26.02.2018 року (а.с. 56 том 3), згідно інформації Пенсійного фонду України та ДФС від 27.02.2017 року, 11.09.2017 року боржник ОСОБА_2 доходів не отримує, рахунки в банківських установах не виявлені; згідно відповіді інформаційної системи «Пошук ТЗ» 26.01.2016 року, 17.03.2017 року, 19.09.2017 року, 08.02.2018 року транспортні засоби за боржником не зареєстровані; згідно відповіді ДРРПНМ від 26.04.2017 року та 23.11.2017 року нерухоме майно за боржником не обліковується. Наразі виконавче провадження залишається невиконаним.
Відповідно до пунктів 3, 5 та 21 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
З огляду на вищезазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що державним виконавцем у межах виконавчого провадження з метою забезпечення стягнення з боржника ОСОБА_2 заборгованості на користь позивачки було вчинено ряд виконавчих дій, проте, суд вважав даний перелік дій неповним та таким, що безспірно не свідчать про відсутність у відповідачки ОСОБА_2 майна, на яке може бути звернено стягнення, оскільки суду не надано даних, що державним виконавцем було здійснено вихід за місцем фактичного проживання боржниці з метою безпосереднього виявлення у її володінні відповідного майна, що може бути предметом вилучення та передачі стягувачу та/або стягнення у виконавчому провадженні, - отже позивачем не доведено наявності вказаного юридичного факту.
Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно неможливості виділити в натурі частки боржника із спільного майна..
Згідно частини 3 статті 370 ЦК України, виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 364 встановлено, виділ у натурі частки із спільного майна не допускається, якщо він є неможливим в силу частини другої статті 183 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Разом з тим, необхідною умовою реалізації права кредитора на звернення стягнення на частку майна боржника, що є у спільній сумісній власності є попереднє визначення даної частки. Лише після того, як частка була визначена в арифметичному вигляді, кредитор одержує право вимагати виділу майна, що припадає на цю частку, в натурі з метою звернення стягнення на нього.
В той же час самостійні позовні вимоги щодо визначення частки ОСОБА_2 у спільній сумісній власності відсутні.
Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що частка ОСОБА_2 у спільній сумісній власності подружжя на квартиру АДРЕСА_3, яка зареєстрована за ОСОБА_3, за її підрахунком становить 145/200 частин не доведені.
Так, 14.03.2007 року під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_2, ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу придбав у власність квартиру № АДРЕСА_5. Умовами пункту 3 цього договору було встановлено, що покупець сплачує продавцю кошти за набуття у власність квартири після одержання кредиту від ВАТ «КБ «Надра» за договором кредиту №6/4/20/2007840-к/1114 від 14.03.2007 року.
Відповідно до змісту вищезгаданого кредитного договору, укладеного між ОСОБА_3 та ВАТ «КБ «Надра» 14.03.2007 року банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 15000,00 доларів США на проведення розрахунків по договору купівлі-продажу №798 від 14.03.2007 року, що укладений між позичальником та ОСОБА_11, згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1
З метою забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_3, що виникає із договору кредиту № 6/4/20/2007840-к/1114 від 14.03.2007 року, 14.03.2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №6/4/20/2007/980-І/115, за яким банку було передано в іпотеку належну відповідачу квартиру № АДРЕСА_2 (а.с.202 т.2).
Зазначене свідчить про те, що грошові кошти у розмірі 15000,00 були одержані відповідачем ОСОБА_3 на підставі договору кредиту саме з метою придбання вказаної квартири.
Підставою для вказаних вимог ОСОБА_1 є посилання на придбання спірної квартири за спільні кошти членів сім'ї ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зокрема на внесення останньою у під час придбання квартири подарованих їй грошей у розмірі 151500 грн. згідно договору дарування 14.03.2007 року.
Враховуючи наявність рішення Апеляційного суду Харківської області від 17.02.2009 року, яким вказаний договір дарування визнаний недійсним, та рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 27.05.2010 року, яким з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1, ОСОБА_8 подарованих ними 151 500 грн., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки з цих судових рішень випливає момент недійсності договору дарування з моменту його укладення та про необхідність повернення отриманих за недійсним договором грошових коштів в розмірі 151 500 грн.
Вказані висновки зазначені також і в рішенні Фрунзенського районного суду м. Харкова від 05.02.2014 року у справі № 645/2142/13ц, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності, та зустрічним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_8 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності (а.с. 142 т.1.)
В описовій частині цього рішення наведені також пояснення третьої особи - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Зінченко Р.П., згідно яких нею в приміщенні відділення № 20 ФВАТ КБ «Надра» було посвідчено договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 Цей договір було посвідчено в приміщенні банку через те, що квартири купувалася за частково кредитні кошти, отримані ОСОБА_3 у цьому ж відділенні. На момент посвідчення договору їй про наявність будь-яких інших домовленостей відносно придбання цієї квартири та інших договорів не було відомо. При посвідченні договору у приміщенні знаходились ОСОБА_11, ОСОБА_3 та його дружина ОСОБА_2 Будь-яких заяв з боку третіх осіб на час посвідчення договору не надходило (а.с. 91-94 том 1).
З врахуванням наведеного вище, отримані 14.03.2007 року ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 151500 грн. за наявності факту недійсності договору дарування не можуть оцінюватися судом як особиста приватна власність дружини та відповідний внесок останньої під час купівлі спірної квартири у сенсі положень частини 1 статті 57 СК України.
Відповідно до пунктів 23 та 24 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання; при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом набуття його під час шлюбу, але й підставами його набуття, спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна та джерелами коштів, що були використані для його набуття. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, потрібно встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Також, судом першої інстанції обґрунтовано не прийняті доводи позивачки при визначенні ОСОБА_2 частки у праві на квартиру № АДРЕСА_5, шляхом використання розміру коштів переданих ОСОБА_2
Так, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що станом на 14.03.2007 року офіційний курс гривні до іноземної валюти долар США за даними Національного банку України складав 5,05 грн.
Станом на 14.03.2007 року офіційний курс гривні до іноземної валюти - долар США за даними Національного банку України складав 5,05 грн.
Приймаючи до уваги доведений самим змістом як договору кредиту №6/4/20/2007840-к/1114 від 14.03.2007 року, так і договору купівлі-продажу спірної квартири факт придбання квартири частково за рахунок кредитних коштів, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем ОСОБА_3 за договором кредиту було отримано грошові кошти у розмірі 75750,00 грн., що еквівалентно 15000,00 доларів США. За таких обставин різниця між вартістю квартири та розміром отриманого відповідачем ОСОБА_3 кредиту складає 207050,00 грн. - 75750,00 грн., що дорівнює 131300,00 грн., що свідчить про хибність підрахунків позивачки.
Крім того, представник ОСОБА_2 у своїх запереченнях на позов та в судовому засіданні зауважував, що отримані від ОСОБА_1 кошти використані відповідачкою для іншої мети, ніж придбання квартири, зокрема, повернення боргів, які утворилися внаслідок одержання у третіх осіб коштів на лікування дитини.
Також, з наведеного вище рішення суду встановлено, що не заперечувалось сторонами у справі, що з часу відкриття виконавчого провадження на рахунок з обліку депозитних сум від боржника ОСОБА_2 надійшли грошові кошти в сумі 1000,00 грн. - 13.11.2013 року, та 500 грн. - 31.03.2014 року, з яких стягнуто на користь держави 133,69 грн. виконавчого збору та 1336,93 грн. за розпорядженням державного виконавця від 30.10.2014 року перераховано на користь ОСОБА_1 на рахунок ХД УДППЗ «Укрпошта», - тобто, позивачем у позовній заяві було безпідставно вказано всю суму заборгованості відповідачки ОСОБА_2.
Також, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість, для цього у справі проводяться будівельно-технічні та земельно-технічні експертизи.
З пункту 6 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 04.10.1991 року № 7 вбачається, що виділ може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.
У постанові від 03.04.2013 року у справі №6-12цс13 Верховний Суд України виклав правову позицію, відповідно до якої визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників, а також дійшов правового висновку, за яким виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.
Із висновку судової будівельно-технічної експертизи №7773 від 19.10.2016 року, вбачається, що з технічної точки зору виділити ? частки квартири АДРЕСА_1 не надається можливим (а.с. 27-30 том 2).
Отже, у справі була проведена будівельно-технічна експертиза квартири, що належить ОСОБА_3, за результатами якої зроблений висновок, що з технічної точки зору виділити ? частки квартири не надається можливим.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що не зрозуміло, з чого виходила сторона позивача ставлячи на вирішення експерта питання про можливість виділу саме ? частки кварти, в той час як в подальшому сама позивачка доводила факт належності ОСОБА_2 145/200 часток.
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги відповідний висновок експертизи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що позивачкою не надано доказів на підтвердження її вимог.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 365, 366, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 червня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 04 грудня 2018 року.
Головуючий - І.П. Коваленко
Судді - А.І. Овсяннікова
І.С. Сащенко